Неорганічні теплоізоляційні матеріали та вироби: мінеральна вата, скляна вата, піноскло, матеріали і вироби на основі азбесту.

Неорганічні матеріали характеризуються низькою теплопровід­ністю, достатньою вогнестійкістю, низькою г/г, окопічністю, стій­кістю проти загнивання. Їх застосовують для утеплення будівельних конструкцій, ізоляції гарячих і холодних поверхонь промислового обладнання та трубопроводів:

Найбільше застосовується мінеральна вата завдяки порівняно значній економічності виробництва, зумовленій наявністю доступної сировини, простотою технології. Сировиною є гірські породи: доломіт, вапняк, мергель, базальт, а також шлаки та золи. Основні технологічні переділи виробництва — плавлення сировини й одержання волокон. Розплав виробляють у шахтних печах-вагранках чи у ванних печах. Наступне волокноутворення з рідкої маси відбувається дуттьовим або відцентровим способом. За першим спо­собом розплав, що виходить із печі, струменем пари чи повітря під тиском розбивається на дрібні краплі, які вдуваються в камеру волокноосаджування, витягуючись у польоті у волокна діаметром 2... 20 мкм. За другим способом струмінь розплаву подають на диск швидкохідної центрифуги й при скиданні з нього також витягується у волокна. За обома способами волокна збираються на сітці камери волокноосаджування, що безперервно рухається й куди в разі потреби впорскують мінеральні чи органічні зв'язуючі речовини.

Середня густина мінеральної вати 75...150 кг/м³, коефіцієнт теп­лопровідності 0,042...0,046 Вт/(м • К), робочий температурний ді­апазон застосування— 200... +600 °С.

Якщо вату використовують як теплоізоляційну засипку, то її гранулюють, тобто обкочують у пухкі грудочки в дірчастому бара­бані. Здебільшого вату використовують для виготовлення повсті, матів, напівжорстких чи жорстких плит, шкаралуп, сегментів.

Мінеральну повсть випускають листами й рулонами. Для скріплення між собою волокон вату просочують невеликою кіль­кістю синтетичних смол і пресують. Середня густина повсті 100... 150 кг/м³, коефіцієнт теплопровідності 0,046...0,052 Вт/(м • К). Листи й полотнища застосовують для утеплення стін та перекриттів будівель.

Мінеральні мати виготовляють у вигляді килима, який складається із. шару вати між двома шарами бітумізованого паперу, склотканини чи металевої сітки. Килим прошивають суворою нит­кою або тонким дротом. Довжина матів до 500 см, ширина 150 см, товщина до 10 см. Середня густина 100...200 кг/м³, коефіцієнт тепло­провідності 0,046...0,058 Вт/(м • К).

Мінераловатні напівжорсткі плити виготов­ляють напиленням у шар вати бітуму чи смоли з наступним пресуван­ням та тепловою обробкою для сушіння чи полімеризації. Середня густина залежно від ущільнення пресуванням, виду й витрати зв'язки становить 75...300 кг/м³, коефіцієнт теплопровідності 0,041... 0,070 Вт/(м • К). Вироби застосовують-при робочих температурах до +60 °С, якщо зв'язкою е бітум, і до +200 °С, якщо зв'язка синте­тичну.

Мінераловатні жорсткі вироби виготовляють із суміші мінеральної вати з бітумною емульсією чи синтетичними смо­лами. Далі вироби формують, пресують, піддають тепловій обробці для сушіння й полімеризації. Середня густина виробів 100... 140 кг/м³, товщина 4... 10 см, коефіцієнт теплопровідності 0,051...0,135 Вт/(м • К). Жорсткими плитами утеплюють стіни, перекриття та покриття житло­вих і промислових будівель, холодильників.

Фасонні; жорсткі вироби (сегменти, шкаралупи) на бентонітоколоїдній чи синтетичній зв'язці використовують для тепло­ізоляції гарячих поверхонь.

Різновидом мінеральної вати є скляна вата. Сировиною для її виробництва є скляний бій або ті самі компоненти, що й для варін­ня віконного скла. Волокна для вати виготовляють відцентровим чи дуттьовим способами.

Середня густина скляної вати до 125 кг/м³, коефіцієнт теплопровід­ності до 0,052 Вт/(м • К). На відміну, наприклад, від шлакової вати скляна вата майже не виявляє усадки в теплоізоляційному шарі конструкцій і не руйнується при вібрації, мало гігроскопічна, моро­зостійка.

Скловатні мати, напівжорсткі та жорсткі плити, фасонні вироби на синтетичних зв'язках застосовують для теплоізоляції при робочій температурі до 200 °С, а прошивні мати — до 450 °С.

Ніздрювате скло (піноскло) також виробляють із склобою або сировинних матеріалів, які використовують і для виготовлення віконного скла. Можуть також використовуватися гірські породи: трахіти, сієніти, нефеліни, обсидіани. При спіканні суміші (порошку) сировинного матеріалу з газоутворювачем (порошок вапняку, коксу, антрациту) у певному інтервалі температур (800...900 °С) піропластичний стан сировинної маси збігається з виділенням газів з газоутворювача. У результаті утворюється велика закрита пористість (80... 95%), причому в міжпорових перегородках скловидної фази також виникають пори, але значно меншого розміру — мікропори. Створю­ється оптимальна, з точки зору будівельної теплоізоляції, структура.

На виході з печі скляний брус розрізують на блоки певних розмі­рів, які надходять у піч випалювання для запобігання внутрішніх напружень.

Середня густина ніздрюватого скла 150...600 кг/м³, коефіцієнт теплопровідності 0,06...0,14 Вт/(м • К), грани, я міцності при стиску 2...6 МПа, робоча температура скла звичайного складу 300...400 °С, безлужного — до 1000 °С.

Цей матеріал має ряд переваг: добре обробляється, не горить, не гниє, водо- , та морозостійкий. Недолік — крихкість. Застосовують його для утеплення стін, перекриттів, покрівель промислових та громадських будівель, для ізоляції теплових установок і мереж, а та­кож у холодильній техніці.