3. Обладнання та основні конструктивні елементи

До матеріалу труб, колекторів та їх з'єднань висувають ряд вимог: міцність, сприймання навантаження від ваги грунту та транспорту без деформації, стійкість проти корозії та механічного стирання, гладка внут­рішня поверхня, водонепроникність, не допускання просочування стічних вод у грунт (ексфільтрація) і ґрунтових вод у мережу (інфільтра­ція). Цим вимогам відповідають керамічні, бетонні, залізобетонні, азбе­стоцементні, металеві та пластмасові труби .

Керамічні труби використовуються для влаштування безнапірних каналізаційних мереж; їх виготовляють круглого перерізу з розтрубами, внутрішнім діаметром 150 — 600 мм, довжиною 800 — 100 мм. При з'єднанні керамічних труб гладкий кінець однієї труби вставляють у роз­труб другої. Зазор між ними на 1/3 — 1/2 глибини розтрубу забивають ущільнюючим матеріалом, а решту зазору заповнюють матеріалом, який утворює замок, що утримує ущільнюючий матеріал у розтрубі. В якості ущільнюючого матеріалу рекомендується застосовувати гумові кільця, просмолене конопляне пасмо або канат, а в якості замка — асфальтову мастику, азбестоцемент, цемент . Останнім часом почали застосовувати з'єднання керамічних труб на конічних кільцях з пластізолу, які закріплюються на трубі заводом-виготовлювачем. Збір стику здійснюється легким горизонтальним насуван­ням труб. При цьому обидва кільця заклинюються і утворюється щільний і гнучкий стик (мал. 2.96).

Бетонні та залізобетонні труби виготовляють напірними та безнапі­рними з розтрубом або гладкими кінцями. Бетонні труби мають діаметр 200 — 600 мм, а залізобетонні (безнапірні) — 400 — 3500 мм. Довжина труб залежить від діаметру та способу їх виготовлення.

Мал.4. Стики керамічних і залізобетонних безнапірних труб

1 — гладкий кінець труби; 2 — заповнення асфальтовою мастикою або азбесто цементом (цементом); 3 — неглазуровані борозни; 4 — розтруб; 5 — просмолене конопляне пасмо або канат; 6 — цементний розчин; 7 — залізобетонна муфто; 8 — кільця з пластізолу; 9 — гумові кільця.

Розтрубні з'єднання бетонних і залізобетонних труб виконуються так, як і розтрубні з'єднання керамічних труб, а труби з гладкими кінцями з'єднуються за допомогою муфт або цементних поясів . Для герметизації стиків можуть використовуватися синтетичні матеріали, на­приклад, пінополіуретан.

При прокладанні самопливних каналізаційних мереж використовують труби із синтетичних матеріалів (вініпласт, поліетилен та інші). Залежно від виду грунту, матеріалу та діаметру труб їх кладуть безпосередньо на грунт або штучну основу. Влаштування штучної основи під труби необхідно при слабкій несучій здатності грунту або при можливо­му зниженні несучої здатності при замочуванні чи з інших причин. В су­піщаних, суглинистих і сухих глинистих грунтах труби кладуть на піщану подушку, в водонасичених грунтах — на шар щебеню, гравію або крупного піску, а в деяких випадках — на бетонну основу .В торф'яниках, пливунах і слабих насипних грунтах влаштовують фундамент з паль під труби усіх діаметрів, а стики герметизують еластич­ними матеріалами.

Колектори побутової, виробничої, загальносплавної та дощової каналізації будують переважно індустріальним способом із крупних збірних залізобетонних елементів. Колектори великого розміру можуть у поперечному перерізі бути круглими, прямокутними або іншої форми.

Для огляду і прочищання каналізаційної мережі на ній споруджують оглядові колодязі. їх роблять скрізь, де змінюється напрям, діаметр або уклон лінії. Залежно від призначення оглядові колодязі підрозділяються па лінійні, поворотні, з'єднувальні, контрольні, промивні та перепадні.

Лінійні колодязі встановлюють на прямих ділянках каналізаційних мереж усіх систем через 35-300 м залежно від діаметру труб.

Поворотні колодязі встановлюють у місцях зміни напрямку мережі в плані або по висоті. З'єднувальні оглядові колодязі встановлюють в місцях з'єднання каналізаційних ліній.

Промивні колодязі передбачають на тих ділянках каналізаційної ме­режі, де можливе випадання осаду в трубах.

Перепадні колодязі споруджують в місцях, де з'єднуються труби на різній глибині, що має місце при приєднанні бокових притоків до основ­ної каналізаційної мережі, при влаштуванні перепадів у зв'язку з різкою зміною рельєфу місцевості та при необхідності зменшення швидкості протоку стічних вод по мережі.

Контрольні колодязі встановлюють перед червоною лінією забудови з боку будинків в місцях під'єднання дворової, квартальної або промис­лової мережі до вуличної.

Колодязі на напірних трубопроводах встановлюють при необхідності розміщення в них засувок, випусків, вантузів та іншої арматури.

Оглядові колодязі виконують з цегли або залізобетону. В плані вони можуть бути круглої або прямокутної форми.

Основними елементами колодязів є: основа (підготовка, плита і на­бивний лоток), робоча камера перекриття або перехідна частина, горловина, кришка з люком. Висоту робочої камери приймають, як правило, у 1800 мм. Розміри камери обумовлені можливістю виконання робіт з огляду, прочищенню та ремонту мережі.

Горловина колодязя служить для опускання робітників у камеру. Її висота залежить від глибини закладання труб. Діаметр горловини колодязів на мережах каналізації усіх систем приймають у 700 мм. Робочі камери та горловини обладнують скобами та драбинами для спуску в колодязь.

Люки встановлюють на одному рівні з верхом проїжджої частини з твердим покриттям і на 50-70 мм вище поверхні землі в зеленій зоні. Найбільшого поширення набули чавунні люки типу "Л" та важкі типу "Т" і "ТМ", які виконуються згідно з ДЕСТ 3934-79.

Мал. 5. Оглядові каналізаційні колодязі: а) круглий; б) прямокутний: 1 — чавунний люк з кришкою; 2 — горловина; 3 — скоби; 4 — робоча камера: 5 — лоток; 6 — бетонне дно; 7 — плита перекриття.