Відносини, які регулюються законодавством інтелектуальної власності, можна поділити на кілька груп.

До першої групи відносин, що становлять предмет цивільного права, належать відносини інтелектуальної власності у вузькому значенні. Ці відносини виникають у зв’язку зі створенням благ у результаті інтелектуальної, творчої діяльності, а також ті, що виникають при використанні названих благ для власних потреб. Друга група охоплює особисті та майнові відносин, що виникають у зв’язку із легалізацією результатів інтелектуальної, творчої діяльності (реєстрація, отримання патенту тощо). До третьої групи відносин належать особисті та майнові відносини, що виникають при реалізації правомочностей інтелектуальної власності іншим особам (ліцензування, використання за спеціальними договорами тощо). Визначивши таким чином поняття та особливості відносин інтелектуальної власності, слід зазначити, що в науковій та навчальній літературі, і навіть у законодавчих актах, не завжди достатньо чітко розмежовуються поняття «відносини інтелектуальної власності» та «правовідносини інтелектуальної власності», а отже, фактичні (суспільні) відносини та юридичні (цивільні) права.

Правовідносини інтелектуальної власності — це врегульовані юридичними нормами (або такі, що випливають із загальних принципів об’єктивного юридичного права) ідеологічні суспільні відносини, які виражаються у взаємних юридичних правах і обов’язках суб’єктів права.

Враховуючи ту обставину, що правовідносини інтелектуальної власності насамперед виникають на підставі норм цивільного законодавства, які становлять книгу четверту ЦК України та містяться в інших актах цивільно-правового характеру, розглянемо далі їх особливості як виду цивільних правовідносин, під якими мається на увазі правовий зв’язок між юридично рівними суб’єктами, що є носіями цивільних прав та обов’язків [12].

При цьому візьмемо до уваги ту обставину, що цивільні відносини інтелектуальної власності можуть стати, а можуть і не стати правовідносинами, оскільки той, хто створив щось у результаті інтелектуальної діяльності, не зобов’язаний вдаватися до правового захисту результатів інтелектуальної діяльності. З таких позицій розглянемо властивості цивільних правовідносин, що складаються у галузі інтелектуальної власності, маючи при цьому на увазі, що вони мають ознаки, загальні для всіх видів цивільних правовідносин, якими є: 1) юридична рівність їх суб’єктів; 2) регулювання суспільних відносин нормами цивільного законодавства; 3) надання нормами цивільного законодавства учасникам цивільних відносин цивільних прав та обов’язків. Але, крім того, правовідносини інтелектуальної власності мають низку специфічних ознак.

Такими ознаками є: 1) спеціальна підстава виникнення — створення об’єкта, який охороняється або здатен охоронятися нормами законодавства про інтелектуальну власність; 2) поєднання імперативного та диспозитивного елементів для визначення прав та обов’язків суб’єктів правовідносин інтелектуальної власності; 3) можливість поєднання речових та зобов’язальних елементів у правовідносинах інтелектуальної власності; 4) цільовий характер правовідносин інтелектуальної власності: забезпечення використання об’єктів інтелектуальної власності та їх правової охорони. Однак складний характер правовідносин інтелектуальної власності, зокрема поєднання в них імперативного та диспозитивного, речових та зобов’язальних, регулятивного та охоронних елементів, унеможливлює їх повну характеристику без відповідної класифікації у цій галузі.

Для класифікації правовідносин інтелектуальної власності розглянемо їх як вид загальної категорії правовідносин, маючи на увазі, що останні поділяються на такі види: 1) правовідносини приватного та правовідносини публічного права; 2) галузеві правовідносини: конституційно-правові, цивільно-правові, адміністративно-правові, карно-правові тощо; 3) відносини регулятивні та охоронні; 4) відносини матеріальні та процесуальні. При цьому визначальним є загальний поділ правовідносин на ті, що виникають у галузі приватного права, і такі, що виникають у галузі публічного права. Значення цієї класифікації полягає в тому, що саме залежно від того, чи є відносини публічно-правовими чи приватноправовими, визначається їхній зв’язок з певною галуззю національного права, а отже, та обставина, якими є їхні властивості, чи є вони за своєю сутністю цивільно-правовими, чи ні.

З урахуванням структури змісту правовідносини можуть бути поділені на прості та складні. Складні правовідносини характеризуються наявністю кількох прав і обов’язків. Наприклад, у деяких випадках, як доповнення до основного зобов’язання (правовідносин), виникають акцесорні зобов’язання (правовідносини), що нерозривно з ними пов’язані, тощо. Скажімо, авторський договір може передбачати сплату неустойки автором за надання замовнику твору з порушенням строку договору тощо. Класифікація цивільних правовідносин можлива й за іншими підставами. Враховуючи ту обставину, що всеохоплююча класифікація цивільних правовідносин не є нашим завданням, не зупиняємося на них детальніше, звернувшись, натомість, до характеристики видових особливостей правовідносин інтелектуальної власності.

Важливою є класифікація цивільних правовідносин інтелектуальної власності із врахуванням способу, яким вони впорядковуються, тобто методу правового регулювання відповідних відносин. Враховуючи, що цивільно-правовий метод правового регулювання містить як диспозитивні, так і імперативні елементи (про що згадувалося у попередніх підрозділах), залежно від їх питомої ваги у регулюванні тих чи інших відносин варто розрізняти й відповідні види цивільних правовідносин інтелектуальної власності.

З урахуванням цієї обставини цивільні правовідносини інтелектуальної власності можна поділити на: 1) регулятивні (диспозитивні) правовідносини інтелектуальної власності; 2) охоронні (імперативні) правовідносини інтелектуальної власності;3) організаційні правовідносини інтелектуальної власності. Що стосується регулятивних цивільних правовідносин інтелектуальної власності, то їхні особливості проявляються у тому, що вони є результатом використання певного (комбінованого) способу юридичного впливу на учасників відповідних відносин (імперативне визначення підстав виникнення прав інтелектуальної власності та порядку оформлення у необхідних випадках таких прав і диспозитивне визначення можливостей автора щодо використання твору), а також мають об’єктом результати інтелектуальної, творчої діяльності як спеціально виокремлений вид благ цивілізації.

При цьому має враховуватися, що об’єкти регулятивних цивільних правовідносин інтелектуальної власності посідають особливе місце у системі об’єктів цивільних прав, яка охоплює: 1) речі приватного права (ст. 179 ЦК України); 2) дії (послуги); 3) результат дій (результат робіт); 4) результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об’єкти права інтелектуальної власності (ст. 199 ЦК України, книга четверта ЦК України); 5) інформація;6) особисті немайнові блага, які охороняються законом.

Звідси випливають ще й такі характерні риси організаційних цивільних правовідносин інтелектуальної власності: 1) вони не є самодостатніми, а ніби обслуговують інші, основні цивільні правовідносини інтелектуальної власності, виступаючи засобом впорядкування останніх; 2) зв’язок організаційних цивільних правовідносин інтелектуальної власності з іншими цивільними правовідносинами може мати неоднакове значення і неоднакову спрямованість залежно від того, про який конкретний етап розвитку майнових або особистих немайнових цивільних відносин інтелектуальної власності йдеться; 3) значення організаційних цивільних правовідносин інтелектуальної власності може бути неоднаковим.

Об’єкти правовідносин права інтелектуальної власності – див.3 пит.