Висновки до третього розділу

Для аналізу грошових потоків банку і визначення ефективності його роботи по окремих напрямах бізнесу необхідна інформація, що є недоступною з даних бухгалтерського обліку. Тому не лише проблема аналізу, але й проблема ухвалення адекватних управлінських рішень на основі даних цього аналізу упирається у створення інформативної і деталізованої системи управлінського обліку.

Незважаючи на постійні зміни, пов'язані зі збільшенням деталізації бухгалтерського обліку банківських операцій, аналіз залишків по балансових рахунках не завжди може дати повну інформацію про зміст операцій, проведених банком, а через це і про реальні напрями залучення і розміщення коштів. Основною причиною цього є те, що існує безліч взаємозв'язаних операцій або операцій, що визначають одна іншу.

Тому необхідно сформувати систему управлінського обліку, здатну відобразити реальний економічний сенс кожної операції, незважаючи на специфіку відображення її в балансі і звіті про прибутки і збитки.

Комерційні банки України на разі проходять етап трансформації в управлінський облік процесу калькуляції собівартості банківських послуг.

У зв'язку з цим ми вважаємо, що основними завданнями управлінського обліку є:

- акумуляція і обробка первинної інформації про зміст операції (хто і з якою метою проводить операцію, сума і строк операції, вартість / прибутковість операції);

- заснований на реальній інформації про зміст операції розрахунок вартості залучення або прибутковості вкладення ресурсів;

- виявлення на основі реальної інформації про зміст операції джерел проведення активних операцій;

- оцінка ефективності продажу банківських продуктів з урахуванням реальних витрат і реальної прибутковості;

- оцінка динаміки зміни реальної вартості і реальної прибутковості банківських продуктів

Зібрана в рамках управлінського обліку інформація по операціях, укладених за день, повинна зводитися в таблицю операцій для визначення того, скільки ресурсів по кожній з валют підрозділами позичено або надано, яка вартість і прибутковість ресурсів, як розподіляються грошові потоки всередині банку.

Для впровадження системи управлінського обліку провести ряд етапів.

Основними етапами впровадження управлінського обліку виступають: оцінка оптимальності організаційної структури банку; розподіл структурних підрозділів банку по центрах відповідальності; створення внутрішнього плану рахунків з особливою деталізацією рахунків доходів і витрат; визначення порядку розподілу витрат між центрами відповідальності; розробка методики внутрішнього розподілу ресурсів.

У зв'язку з появою останнім часом процесного підходу до управління банком змінюється основний елемент управлінського обліку – центр прибутку або центр витрат. При процесному підході за елемент розрахунку береться конкретна складова процесу – технологічна операція.

При цьому відбувається зміна моделі обліку витрат. Замість методу розподілу витрат необхідно використовувати метод прямого віднесення витрат або причинно-наслідковий метод. Це збільшує точність розрахунку, але призводить до зростання витрат.

Ми вважаємо, що на сьогоднішній день для банків актуальною є найменш складна система управлінського обліку, заснована на прив'язці витрат на виробництво банківських продуктів до витрат тих підрозділів, що здійснюють їх реалізацію, хоча окремі банки застосовують і інші підходи.

На сьогоднішній день існує два основні підходи до калькуляції собівартості і ціни банківських продуктів.

В основу першого способу калькуляції покладена модель економічного управління по фінансових результатах, коли прибуток розраховується не тільки по банку в цілому, але й по кожному центру фінансового обліку. Звідси і собівартість продукту для банку (без урахування ринкової вартості залучення ресурсів) визначається як вартість самого центру фінансового обліку (через кошторисні витрати).

При використанні процесного підходу для визначення вартості продукту банку необхідно проводити розрахунки витрат кожного бізнес-процесу і кожної внутрішньобанківської процедури. Тому в другій моделі об'єктом управління стає не прибуток кожного центру фінансового обліку, а маржинальний дохід, витрати кожного центру фінансового обліку і загальнобанківські витрати.

При орієнтації на калькуляцію через центри прибутку і витрат основне завдання полягає в класифікації витрат і доходів за місцем їх виникнення, виділенні доходів, які підлягають і не підлягають розподілу, і встановленні критеріїв розподілу окремих доходів і витрат.

Вважаємо за доцільне правильним виділяти три групи витрат: прямі витрати, непрямі витрати і витрати, пов'язані з утриманням тих підрозділів, що не приносять доходу (штабних підрозділів).

В основу внутрішньобанківських розрахунків деякі автори закладають трансфертне ціноутворення. На нашу думку, необхідно звертати увагу на пріоритетність використання різних видів пасивів у формуванні окремих активних послуг банку відповідно до їх терміновості і ліквідності. Знаючи, за рахунок яких джерел ресурсів і в якому обсязі сформована кожна стаття активу, можна на підставі вартості кожного виду ресурсів визначити процентну складову витрат по кожному виду вкладень. При цьому питання про внутрішню трансфертну ціну відходить на другий план.

Витрати, не пов'язані з оплатою акумульованих ресурсів, включають усі інші витрати, пов'язані з діяльністю банку по наданню відсоткових продуктів. Цю категорію витрат можна включати в собівартість банківських продуктів на підставі показника витрат на одного працівника.

Розглянуті підходи до калькуляції можна об'єднати в загальне поняття функціонально-вартісного аналізу. Суть його зводиться до того, що ресурси є вартістю виробничих витрат, вартість витрат переноситься на собівартість функцій. Витратами є заробітна плата персоналу, витрати на об'єкти нерухомості, виплачувані відсотки по внесках, за залишки на рахунках та інші витрати. Механізми перенесення вартості ресурсів на собівартість функцій можуть бути різними, і в загальному випадку зв'язок кожної статті витрат з кожною функцією не завжди очевидний.

Ціна відсоткових продуктів визначається вартістю ресурсів – процентними витратами і непроцентними витратами (адміністративно-господарські витрати банку і заробітна плата працівників, які забезпечують реалізацію даних продуктів), а також рівнем маржі.

Для того, щоб визначити, які відсоткові витрати припадають на конкретний процентний продукт банку, необхідно визначити, які з акумульованих коштів формують ресурсну базу для даного продукту. Оскільки, незважаючи на невираженість ресурсного фонду, напрям використання різних його джерел за певними категоріями вкладень повинен бути встановлений згідно з чіткими пріоритетами, виходячи з економічної суті операцій, необхідності підтримки ліквідності й рівня ризику.

Для розподілу джерел залучення коштів між напрямами їх використання пропонується нижченаведений алгоритм.

На першому етапі проводиться угрупування статей балансу банку за укрупненими показниками.

Далі визначається різниця між джерелами залучення за пріоритетними напрямами розміщення ресурсів. Негативна різниця між одними джерелами залучення і напрямами використання ресурсів, згідно з суттю балансу, повинна бути покрита за рахунок позитивної різниці за іншими джерелами.

Знаючи, за рахунок яких джерел ресурсів і в якому обсязі сформовано кожну статтю активу, можна на підставі вартості кожного виду ресурсів визначити відсоткову складову витрат по кожному виду вкладень.

Витрати, не пов'язані з оплатою акумульованих ресурсів, містять усі інші витрати, пов'язані з діяльністю банку щодо надання відсоткових продуктів. Цю категорію витрат можна включати в собівартість банківських продуктів на основі показника витрат на одного працівника.

При розрахунку місячної суми витрат на одного працівника беруться дані про витрати всіх підрозділів банку, за винятком оплати акумульованих ресурсів (відсоткових виплат) і витрат, що здійснюються з прибутку.

Для визначення чисельності працівників, які включаються в розрахунок, із загального штату співробітників виключаються напрями, що підтримують і обслуговують (автоматизація, юридична служба, аналітичні і господарські підрозділи тощо), керівництво банку, секретаріат, управління справами, внутрішня бухгалтерія. Це робиться для того, щоб відразу віднести витрати, пов'язані з діяльністю вказаних вище підрозділів, на працівників функціональних підрозділів або тих, хто безпосередньо здійснює реалізацію банківських послуг.

Сума невідсоткових витрат, що відноситься на собівартість конкретного банківського продукту, буде визначатись місячною сумою витрат на одного працівника та кількістю працівників, які зайняті в реалізації даного продукту.

Методика розрахунку собівартості обробки платіжних документів включає визначення часових витрат, що доводяться в кожному відділі на обробку різних видів платіжних документів за допомогою:

а) фотографії робочого дня;

б) хронометражу;

в) питомої ваги окремих видів платіжних документів у загальному обсязі документів, що обробляються в банку;

г) питомої ваги часу, що витрачається на участь у процесі обробки документів у загальному обсязі робочого часу відділу.

В основу розрахунку собівартості основних розрахунково-касових послуг, незалежно від варіанта, що використовується, буде покладено:

- визначення підрозділів банку, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування, і чисельності працівників даних підрозділів;

- витрати на утримання підрозділів, що беруть участь у проведенні розрахунків (або в показниках їх загального обсягу, або в показнику витрат на одного працівника);

- показники трудомісткості окремих операцій у рамках розрахункових послуг;

- кількість проведених операцій.

На основі розглянутих підходів пропонується така комплексна методика розрахунку собівартості розрахункових операцій.

1. Принципи розрахунку.

Розрахунок вартості обробки платіжних документів (дебетових трансакцій) проводився на основі:

- чисельності співробітників, які зайняті у здійсненні розрахункових операцій, і місячних витрат, що доводяться на одного співробітника (витрати з оплати праці і витрати з утримання банку);

- кількості документів, що обробляються кожним співробітником за місяць;

- прийнятого співвідношення трудомісткості обробки машинним і ручним способом як 1:1,3 і відповідного даному співвідношенню розділення витрат між документами, що оброблюються різними способами (ручним і машинним);

- виділення внутрішньобанківського документообігу (неклієнтських платежів), пов'язаного з проведенням розрахункових операцій;

- визначення клієнтського документообігу, що не підлягає оплаті (платежі в системі банку).

2. Використані дані:

- розрахунок місячних витрат на утримання одного працівника відділень;

- дані аналізу кількості дебетових трансакцій;

- дані про кількість платних трансакцій за місяць;

- дані про суму фактично отриманих доходів за місяць по дебетуванню клієнтських рахунків.

Якщо кількість оброблених платежів фіксується в операційній програмі та може бути легко підрахована, то облік кількості виданих виписок, проведених консультацій, оформлених для клієнтів платіжних документів та інформаційних повідомлень по телефону, ніхто не веде.

Тому пропонується згрупувати всі інші операції в рамках розрахункового обслуговування в декілька укрупнених статей (наприклад, розрахункове обслуговування, обслуговування рахунку, додаткові послуги) і проводити їх подальшу оцінку.

Зіставлення наведених укрупнених статей доходів і витрат дозволить аналізувати вигідність для банку окремих напрямів роботи управління розрахунково-касового обслуговування.

121