2.3. Програма роботи
2.3.1. Ознайомитися з інтерфейсом та методикою роботи з програмою VMware.
2.3.2. Створити конфігурацію віртуальної машини.
2.3.3. Налаштувати віртуальну машину.
2.3.4. Створити образи з’ємних носіїв.
2.3.5. Завантаження ОС MS-DOS зі з’ємного диска.
2.3.6. Розбиття жорсткого диску на розділи, створення логічних дисків.
2.3.7. Форматування логічних дисків.
2.3.8. Встановлення ОС MS-DOS на жорсткий диск.
2.4. Обладнання та програмне забезпечення
2.4.1. Персональний комп’ютер з встановленою операційною системою MS Windows XP.
2.4.2. Програмне середовище віртуальної машини VMware.
2.4.3. Завантажувальний флопі-диск з ОС MS-DOS.
2.5. Порядок виконання роботи і опрацювання результатів
2.5.1. Запустіть програму VMware скориставшись ярликом VMware Workstation на робочому столі, або в меню Пуск.
2.5.2. Для того щоб запустити майстер, який проведе вас через процедуру створення віртуального комп'ютера, виберіть File->New->Virtual Machine. З’явиться запрошення майстра, натисніть „Далее”.
2.5.3. У наступному вікні (рис. 2.5) пропонується два варіанти: верхній пункт дозволяє створити віртуальну машину з параметрами по замовчуванню; нижній пункт дозволяє створити машину крок за кроком за допомогою майстра. На цьому пункті ми і зупинимося.
Рис.
2.6.
Вікно
вибору
гостьової
ОС
Рис.
2.5.
Вікно
вибору
режиму
створення
віртуальної
машини
Далі слід вибрати формат віртуальної машини: вибираємо верхній пункт – New - Workstation 5.
2.5.4. У наступному вікні (рис. 2.6) нам пропонують визначитися із гостьовою ОС. Цей вибір впливає лише на те скільки оперативної пам'яті майстер запропонує використовувати для гостьової системи. Робимо вибір і рухаємося далі.
2.5.5. Далі необхідно задати ім’я віртуальної машини і визначитися із розташуванням файлу віртуальної машини (рис. 2.7). За умовчанням майстер пропонує збереження в папці „Мої документи”. Ви можете розмістити файл на свій розсуд (рекомендується в каталозі С:\TEMP, а після роботи файл віртуальної машини можна буде скопіювати у ваш каталог). Місця він займатиме не багато, близько декількох десятків кілобайт.
2
Рис.
2.7.
Вікно
вибору
розміщення
файлу
віртуальної
машини
Рис.
2.8.
Вікно
вибору
розміщення
файлу
віртуальної
машини
Рис.
2.9.
Вікно
вибору
типу
під’єднання
до
локальної
мережі
Рис.
2.10.
Вікно
вибору
жорсткого
диску
Далі вказується яким чином гостьова ОС буде під’єднуватись до локальної мережі, до якої під’єднаний реальний комп’ютер. Якщо ви не збираєтесь поки-що працювати з мережею, то вибирайте останній пункт (рис. 2.9).
Наступне вікно – вибір адаптера пристроїв накопичення – лишайте по замовчуванню.
2.5.7. У наступному вікні починається найцікавіше (рис. 2.10). Пропонуються варіанти: створити новий віртуальний жорсткий диск; використати вжеіснуючий віртуальний жорсткий диск або використати фізичний диск. Давайте створимо новий віртуальний жорсткий диск.
Знову ж таки необхідно вказати тип диску (IDE), максимальний розмір, ім'я і місце збереження створюваного диска (віртуальний диск зберігається у вигляді окремого файлу з розширенням .vmdk). Тут вже потрібно бути обачнішим. Як відзначалося раніше, встановлюються у віртуальному комп'ютері абсолютно реальні ОС. А займають вони немало місця (Windows 2000 потребує мінімально 650Мб). Тому відразу виберіть місце для збереження з врахуванням достатнього вільного простору на реальному розділі жорсткого диска (виділіть під жорсткий диск 100 Мб і збережіть файл віртуального диска у каталог temp диска С:).
2.5.8. На цьому створення віртуальної машини закінчується і ми отримуємо вікно управління віртуальним комп'ютером (рис. 2.11).
Через меню "Файл" можна знову запустити майстер створення віртуальної машини.
Через меню Edit->Preferences… доступні наступні настройки: Шлях роміщення файлів віртуальних машин і дисків. Визначити, яким чином відбуватиметься захоплення курсора
миші до гостьової ОС. По клацанню усередині вікна програми або по наведенню курсора над вікном.
Визначити комбінацію клавіш, яка звільнятиме курсор миші з гостьової в хостову ОС. За умовчанням це комбінація Ctrl-Alt.
Встановити роздільну здатність екрану гостьової ОС.
Встановити об’єм зарезервованої оперативної пам’яті. Визначити пріоритети процесів захоплення та звільнення курсора та зображення гостьової ОС.
Встановити пароль на зміну опцій, настройок віртуальної машини, створення нових віртуальних машин.
2.5.9. Через меню VM можна стартувати віртуальну машину, перезавантажувати або припиняти її роботу. Звідси ж можна видалити або настроїти віртуальну машину (Settings…). Кнопки старту, паузи, зупинки та настройок віртуальної машини дублюються на панелі інструментів та в лівій частині вікна програми. Звернемо увагу на меню настройок.
Рис.
2.11.
Вікно
управління
віртуальним
комп'ютером
Рис.
2.12.
Вікно
настройки
віртуального
комп'ютера
Як видно з рис. 2.12, настройці підлягають всі основні компоненти віртуального комп'ютера. Відзначимо деякі особливості:
- до системи можна підключити чотири дискових накопичувачі;
- є можливість змінити об’єм оперативної пам’яті віртуального комп’ютера;
- є можливість встановити різні конфігурації мережевої взаємодії між гостьовою і хостовою ОС;
- використання хост-звукового адаптера всередовищі гостьової ОС;
- є можливість використання фізичних пристроїв USB в середовищі гостьової ОС;
- використання фізичних FDD та приводів оптичних дисків або їх образів
- та інші корисні параметри.
Якщо у віртуальному комп’ютері, який ви створили не встановлено флопі-дисковода, додайте його за допомогою діалогу, який викликається кнопкою Add… Для дисковода задайте створення нового образа дискети.
Перейдіть до закладки Options та встановіть дозвіл на входження в повноекранний режим після запуску віртуального комп’ютера.
2.5.10. Якщо потрібна апаратна конфігурація віртуального комп’ютера створена, то можна сміливо тиснути на кнопку „Power On” і занурюватись в світ віртуальної реальності (рис. 2.13).
Захопивши курсор миші усередині вікна віртуальної машини можна увійти в BIOS setup. Найчастіше використовуватись тут буде меню вибору порядку завантажувальних пристроїв (рис. 2.14).
2.5.11. Включіть комп’ютер натисненням кнопки Power на системному блоці. Якщо завантаження комп’ютера відбувається перший раз, то на цьому етапі система зупиниться, оскільки системний диск відсутній. Уважно оглянете компоненти на системній платі й усередині корпуса: чи всі вентилятори обертаються, чи немає сторонніх шумів при їхній роботі, чи немає підозрілих шумів при звертанні до жорсткого диска й дисководу CD-ROM, чи немає компонентів, що сильно гріються (у першу чергу зверніть увагу на процесор, мікросхему Північного моста, мікросхему графічного адаптера, жорсткий диск). Якщо все в нормі, перше включення комп'ютера можна вважати завершеним і переходити до конфігурування системи. Для цього виключіть й знову включіть комп'ютер або перезавантажте його кнопкою Reset.
Рис.
2.13.
Завантаження
віртуального
комп'ютера
Рис.
2.14.
Вікно
BIOS
Setup
віртуального
комп'ютера
2.5.12. Прослідкуйте за проходженням процедури POST. Під час завантаження BIOS всі екрани «проскакують» дуже швидко, тому рекомендується нажимати клавішу Pause/Break на клавіатурі для зупинки процедури POST, для продовження завантаження натискайте будь-яку клавішу. Перегляньте і проаналізуйте інформацію першого інформаційного екрану BIOS і другого інформаційного екрану BIOS. Дочекайтесь поки повністю завершиться процедура POST аж до повідомлення про відсутність носія для завантаження операційної системи.
Первинне налагодження BIOS
2.5.13. Перезапустіть комп’ютер ще раз натисненням кнопки Reset, або комбінації клавіш Ctrl+Alt+Del. Відразу після включення або перезавантаження комп'ютера на першому інформаційному екрані BIOS (процедура POST) у другому рядку знизу вказується, яку клавішу потрібно натиснути для виклику процедури SETUP. Найчастіше це клавіша DELETE (DEL), але зрідка використовуються й інші клавіші або навіть комбінація клавіш. Натисніть відповідну клавішу.
Сьогодні на більшості комп'ютерів використовується система BIOS фірми Award. Зустрічаються, але набагато рідше, комп'ютери з BIOS фірм AMI або IBM. Деякі відомі компанії (випускаючі «бренд- моделі») використовують системи BIOS власної зборки. Проте, основні настроювання залишаються однаковими, тому викладені далі рекомендації дійсні й у тому випадку, якщо повного збігу з даними конкретного комп'ютера не відбудеться.
2.5.14. Насамперед, після входу в режим SETUP необхідно усунути нестандартні настроювання. Тому починаємо роботу з вибору в меню, що відкрилося, пункту LOAD SETUP DEFAULTS (Завантажити стандартні налагодження SETUP) і натискаємо клавішу ENTER.
Тоді відкриється діалогове вікно із запитом підтвердження. Натисніть клавішу Y, а потім клавішу ENTER. При цьому скидаються всі специфічні налагодження для пристроїв і виставляються значення, що забезпечують найбільш надійну (хоча й не оптимальну) роботу комп'ютера. Далі нам необхідно задати (або перевірити) ряд додаткових настроювань.
2.5.15. Виберіть пункт Advanced BIOS Features (Настроювання розширених функцій BIOS) і натисніть клавішу ENTER. Знайдіть у новому меню пункти First Boot Device (Перший пристрій завантаження), Second Boot Device (Другий пристрій завантаження), Third Boot Device (Третій пристрій завантаження), Boot Other Device (Інші пристрої завантаження), які визначають послідовність перебору пристроїв, що розглядаються як такі, з яких буде завантажуватись операційна система. Для завантаження із системного диска CD-ROM необхідно, щоб цей пристрій був присутній в списку, бажано — як параметр рядка First Boot Device (Перший пристрій завантаження). Зміна параметра здійснюється натисканням клавіш PgUp/PgDn. Вихід з поточного меню відбувається після натискання клавіші ESC.
2.5.16. Тепер виберіть пункт Standard CMOS Features (Настроювання стандартних функцій CMOS) і натисніть клавішу ENTER. Стандартні настроювання є дуже важливими. У першу чергу вкажіть правильні дату й час. Дата й час системного годиннника використовуються комп'ютером при маркуванні файлів, так що невірні значення напевно позначаться при операціях резервного копіювання, при обміні файлами й т.д. Коротше кажучи, мати правильний системний час – це необхідність.
Крім того, тут же треба вказати типи встановлених дисководів гнучких дисків, а також тип відеоадаптера. В останньому випадку все, що можна зробити, — це вказати тип EGA/VGA, тому що система BIOS нічого більш сучасного не розуміє.
В цьому ж меню BIOS є пункт Halt On (Зупинка). Він дозволяє вказати, які помилки на етапі початкового тестування повинні викликати зупинку процесу початкового завантаження. Як правило, у такому випадку система BIOS пропонує нажати клавішу F1 для продовження роботи або клавішу DELETE для запуску засобу SETUP. Загальноприйнятим у цьому випадку є варіант All, But Keyboard (Всі, крім клавіатури).
2.5.17. Виберіть пункт Integrated Peripherals (Інтегрована периферія) і натисніть клавішу ENTER. Увійдіть у меню IDE Function Setup (Настроювання функцій інтерфейсу IDE). Сьогодні система BIOS здатна визначити всі параметри жорстких дисків автоматично. Перевірте установку параметрів у режими Auto (Автоматично) або Enabled (Використати). У цьому випадку система BIOS автоматично перевіряє всі чотири канали IDE, а якщо виявляє підключені жорсткі диски, то відразу ж конфігурує інтерфейс відповідно до їх можливостей.
2.5.18. Зайдіть в розділ системи контролю параметрів системної плати й компонентів PC Health Status. Переконайтесь, що всі параметри задовольняють нормальні (штатні) режими роботи пристроїв. Іноді окремий розділ приділяється для «ручного» керування частотами системної шини й напругами ядра процесора, наприклад Frequency/Voltage Control. Змінювати параметри цього розділу не рекомендується недосвідченим користувачам, оскільки це суттєво впливає на стабільність роботи системи.
2.5.19. В принципі, на цьому попереднє налагодження SETUP можна вважати закінченим. Щоб зберегти зміни, натискайте клавішу ESC, поки не потрапите в основне меню SETUP, а потім натисніть клавішу F10. З'явиться запит на підтвердження збереження змін, натисніть клавішу ENTER. Урахуйте, що після роботи із засобом SETUP комп'ютер завжди перезавантажується так, начебто він був тільки що включений.
2.5.20. Комп'ютер перед установкою операційної системи (ОС) завантажується із системної дискети. Для цього переконайтесь, що порядок завантажувальних пристроїв в BIOS зазначений правильно, тобто загрузчик ОС шукає загрузочний сектор спочатку на дискеті, а потім на жорсткому диску. Системна дискета повинна бути вставлена у дисковод до того, як комп'ютер звернеться до нього в пошуках даних для завантаження.
Якщо ці умови дотримані, то, після проходження процедури POST, завантаження відбудеться зі змінного диску, на якому розміщено загрузочний сектор ОС MS-DOS і файли самої ОС.
Після завантаження ОС на екрані у текстовому режимі виводиться інформація про версію ОС та стандартне запрошення MS-DOS в командному рядку, що виглядає приблизно як:
а:\>
В цей рядок вводяться команди для ОС MS-DOS.
2.5.21. Першим етапом підготовки диска є розбиття його на розділи. Операція здійснюється за допомогою програми fdisk.exe, присутньої на системному гнучкому диску. Для запуску цієї програми введіть в командну стрічку команду fdisk та натисніть клавішу ENTER. fdisk.exe – це додаток MS-DOS, що працює в текстовому режимі. Керування програмою здійснюється, головним чином, за допомогою нумерованного списку. Увазі користувача пропонується кілька пронумерованих варіантів дій. Щоб вибрати одне з них, треба нажатии відповідну цифрову клавішу, а потім клавішу ENTER. «Важливі» цифри завжди підсвічуються, так що помітити їх легко.
2.5.22. Спочатку варто видаліть всю інформацію, що знаходиться на жорсткому диску, якщо він раніше був у користуванні. Натисніть клавішу 3, а потім клавішу ENTER. Спочатку видаліть логічні диски в додатковому розділі (команда 3), потім сам додатковий розділ (команда 2) і, нарешті, основний розділ (команда 1). Ці операції є необоротними для файлової системи й приводять до повного знищення інформації.
2.5.23. Жорсткий диск можна розбити на розділи за своїм розсудом. Однак досвід показує, що в загальному випадку зручніше за все представити фізичний жорсткий диск у вигляді як мінімум двох логічних: один для операційної системи й додатків, а другий для зберігання цінних документів й інших даних. У випадку краху системи велика ймовірність, що дані із другого розділу вдасться врятувати (хоча б ціною переустановки операційної системи).
Створіть розділи і логічні диски на вінчестері згідно таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Варіант |
Об’єм основного розділу |
Додатковий розділ |
||
Об’єм логічного диску 1 |
Об’єм логічного диску 2 |
Об’єм логічного диску 3 |
||
1 |
20% |
40% |
40% |
- |
2 |
25% |
100% |
- |
- |
3 |
30% |
55% |
25% |
20% |
4 |
35% |
100% |
- |
- |
5 |
40% |
30% |
30% |
40% |
4 |
25% |
100% |
- |
- |
7 |
30% |
40% |
35% |
25% |
8 |
40% |
100% |
- |
- |
9 |
20% |
50% |
50% |
- |
10 |
35% |
25% |
25% |
50% |
11 |
25% |
90% |
10% |
- |
12 |
40% |
100% |
- |
- |
13 |
20% |
30% |
30% |
40% |
14 |
30% |
25% |
75% |
- |
15 |
35% |
45% |
35% |
- |
Отже, щоб створити основний розділ і логічні диски у додатковомурозділі, потрібно:
- Створити основний розділ DOS, для цього виберіть в основному меню програми fdisk команду 1, а потім ще раз виберіть команду 1. Програма запропонує виділити під створюваний розділ все доступне місце; виділіть під основний розділ частину дискового простору відповідно до варіанту. Підтвердіть вибір.
- Для створення додаткового розділу виберіть з головного меню програми знову 1, а потім 2; під додатковий розділ виділіть весь об’єм жорсткого диску, що лишився. Підтвердіть вибір.
- Для створення логічних дисків в додатковому розділі виберіть з головного меню програми знову 1, а потім 3; під логічні диски виділіть об’єм додаткового розділу відповідно до варіанту. Підтвердіть вибір.
- Після створення розділів основний розділ зробіть активним. Для цього виберіть з головного меню програми пункт 2, а тоді номер основного розділу, тобто 1. Підтвердіть вибір.
На цьому робота із програмою fdisk закінчується. Однак якщо система включає кілька жорстких дисків, що вимагають логічного форматування, то їх варто обробити в цьому ж сеансі. Порядок роботи при цьому зберігається. Щоб вийти із програми fdisk, натисніть клавішу ESC.
2.5.24. Перед тим як перейти до наступного етапу форматування жорстких дисків, комп'ютер необхідно перезавантажити. Натисніть комбінацію клавіш CTRL+ALT+DELETE, не виймаючи системний диск із дисководу. У цьому випадку після перезавантаження знову відбудеться запуск системи із з’ємного диска в режимі MS-DOS.
2.5.25. Після перезавантаження приступаємо до форматування диска, що здійснюється за допомогою DOS-команди format. Цю операцію треба виконати окремо для всіх створених за допомогою програми fdisk логічних дисків. Всі ці диски вже повинні бути розпізнані операційною системою й одержати імена с:, d: і т.д.
Команда форматування диску с: має вигляд: format с:. Введіть її в командну стрічку MS-DOS, підтвердіть запуск процедури форматування.
Первісному форматуванню підлягають всі логічні диски комп'ютера. Тобто, у нашому випадку, після завершення попередньої команди потрібно запустити на виконання і команду format d:.
2.5.26. Для встановлення MS-DOS на диск с: (в перший сектор першого циліндру диску заноситься завантажувальний запис тому DOS; починаючи з наступного сектора записується таблиця FAT; відразу після неї записується друга копія FAT; записується порожній кореневий каталог; на диск копіюються системні файли io.sys, msdos.sys і command.com.) можна було, при виконанні пункту 2.5.23, для команди format с: задати додатковий параметр /s. Але встановити MS-DOS можна і окремою спеціальною командою: введіть в командну стрічку sys c: і підтвердіть виконання операції.
2.5.27. При необхідності копіювання на диск с: додаткових програм-додатків MS-DOS та інших файлів, що містяться на дискеті (format.com, fdisk.exe, vc.com та ін.), скористайтесь засобами файлового менеджера або командою копіювання copy.
2.5.28. Вийміть дискету з дисковода і перезавантажте комп’ютер (натисніть CTRL+ALT+DEL або Reset). В програмі настройки параметрів BIOS встановіть першим завантажувальним пристроєм жорсткий диск. Переконайтесь, що завантаження ОС MS-DOS відбулося з диска С:.