5. Внутрішньоорганний відділ (ентеральний, метасимпатичний) внс.

До цього відділу відносяться інтрамуральні системи всіх порожніх вісцеральних органів, що володіють власною автоматичної руховою активністю: серце, бронхи, сечовий міхур, травний тракт, матка, жовчний міхур і жовчні шляхи.

Внутрішньоорганний відділ має всі ланки рефлекторної дуги: аферентний, вставочний і еферентний нейрони, які повністю знаходяться в органі і нервових сплетеннях внутрішніх органів (наприклад, ауербаховському і мейснеровському). Цей відділ відрізняється більш суворою автономністю. Інтернейрони і еферентні нейрони внутріорганної нервової системи мають контакти з симпатичними і парасимпатичними нервами. Внутрішньоорганний відділ характеризується наявністю власних сенсорних і медіаторних ланок. Прегангліонарні волокна виділяють ацетилхолін і норадреналін, постгангліонарні – АТФ і адренозін, ацетилхолін, норадреналін, серотонін, дофамін, адреналін, гістамін і т.д. головна роль належить АТФ і аденозину.

Основна функціональна роль внутрішньоорганного відділу – це здійснення механізмів, що забезпечують відносне динамічну сталість внутрішнього середовища і стійкість основних фізіологічних функцій.

Висновок до п’ятого питання:

Таким чином, метасимпатична система представлена порожнистими вісцеральними органами, які мають власну автоматичну рухову активність. Вона має усі ланки рефлекторної дуги, що знаходяться в органі і у нервових сплетіннях внутрішніх органів (ауербахівському, мейснеровському).

6. Вегетативні (автономні) рефлекси. Центри регуляції вегетативних функцій.

Синаптична передача

У вегетативній нервовій системі існують три види синаптичної передачі:

• хімічна;

• електрична;

• змішана.

Основним способом передачі збудження є хімічний допомогою медіатора. Нервові клітини вегетативної нервової системи секретують різні медіатори: ацетилхолін, норадреналін, дофамін, серотонін та інші біогенні аміни, АТФ і амінокислоти та ін в залежності від того, який медіатор утворюється і виділяється в закінченнях нервових волокон, прийнято ділити їх на холінергічні, адренергічні, пуринергічні, серотонінергічні і т.д.

Під впливом нервових імпульсів і іонів кальцію відбувається вивільнення медіатора в синаптичну щілину і взаємодія з білками-рецепторами постсинаптичної мембрани. Взаємодія медіатора з білком-рецептором призводить до підвищення проникності постсинаптичної мембрани для певних іонів. Підвищення проникності для іонів натрію викликає деполяризацію постсинаптичної мембрани та збудження постсинаптичної структури. Збільшення проникності для іонів калію і хлору призводить до гіперполяризації постсинаптичної мембрани і гальмівного ефекту.

Крім постсинаптичних рецепторів виділяють пре- і позасінаптічні рецептори. Пресинаптичні рецептори безпосередньо на функції органів і тканин не впливають, розташовуються на пресинаптичній мембрані і за принципом зворотного зв'язку регулюють викид медіатора в синаптичну щілину. Позасінаптічні рецептори розташовуються поза синаптичної зоні і взаємодіють з біологічно активними сполуками міжклітинної середовища.

Назва рецепторів залежить від того, з яким медіатором вони взаємодіють: холінорецептори, адренорецептори, серотонінорецептори, рецептори дофаміну і т.д. Локалізація і кількість рецепторів на мембрані клітини детерміновано генетичним апаратом, ця кількість може змінюватися протягом життя. Як правило, кожен медіатор виділяється і здійснює свою функцію в певних ланках рефлекторної дуги.

Вегетативні (автономні) рефлекси

Процеси в вегетативної і соматичної нервової системах тісно пов'язані.

Розрізняють вісцеро-вісцеральні, вісцеросоматичні, вісцеросенсорні рефлекси. Класичним прикладом вісцеро-вісцерального рефлексу є рефлекс Гольця, який показує, що механічне подразнення брижі викликає уповільнення частоти серцевих скорочень.

До вісцеросоматичних рефлексів відносяться гальмування загальної рухової активності організму при роздратуванні хемо- і механорецепторів каротидної зони, а також скорочення м'язів черевного преса або сіпання кінцівок при роздратуванні рецепторів травного тракту.

При вісцеросенсорних рефлексах у відповідь на подразнення вегетативних чутливих волокон виникають не тільки реакції у внутрішніх органах, але й змінюється соматична чутливість.

При подразненні деяких областей поверхні тіла виникають судинні реакції та зміни функцій певних вісцеральних органів. Це дермовісцеральний рефлекс, який є різновидом соматовісцерального рефлексу. На цьому заснована рефлексотерапія.

Центри регуляції вегетативних функцій

Центри регуляції вегетативних функцій поділяються на спинальні, стовбурові (бульбарні, мезенцефалічні), гіпоталамічні, мозочкові, центри ретикулярної формації, лімбічної системи, коркові. В основі їх взаємодії лежить принцип ієрархії. Кожен більш високий рівень регуляції забезпечує і більш високий ступінь інтеграції вегетативних функцій.

Спінальні центри. На рівні спинного мозку відбувається регуляція просвіту зіниці, величини очної щілини, судинного тонусу, потовиділення. Стимуляція цих центрів призводить до посилення і почастішання серцевої діяльності, розширенню бронхів. Тут розташовані також центри дефекації, сечовипускання, статевих рефлексів (ерекції і еякуляції).

Стовбурові центи. Ці центри знаходяться в довгастому мозку, мосту, середньому мозку.

За рахунок ядер блукаючих нервів відбувається гальмування діяльності серця, збудження сльозовиділення, посилення секреції слинних, шлункових залоз, підшлункової залози, жовчовиділення, посилення скорочень шлунка і тонкий кишки.

Судиноруховий центр відповідає за рефлекторне звуження і розширення судин і регуляцію кров'яного тиску.

Дихальний центр регулює зміну вдиху і видиху.

У довгастому мозку знаходяться центри, за допомогою яких здійснюється такі складні рефлекси, як смоктання, жування, ковтання, чхання, кашель, блювота.

У передніх горбах четверопагорба в середньому мозку розташовуються центри, що регулюють зіничний рефлекс і акомодацію ока.

Гіпоталамічні центри. Гіпоталамус є головним підкірковим центром інтеграції вісцеральних процесів, що забезпечується вегетативним, соматичними та ендокринними механізмами.

Стимуляція ядер задньої групи гіпоталамуса супроводжується реакціями, аналогічними роздратуванню соматичної нервової системи. Задня область гіпоталамуса відповідає за регуляцію теплопродукції і робить гальмуючий вплив на статевий розвиток.

Стимуляція передніх ядер гіпоталамуса призводить до ефектів, подібних роздратуванню парасимпатичної нервової системи. Передні ядра регулюють тепловіддачу і роблять стимулюючий вплив на статевий розвиток.

Середня група ядер гіпоталамуса забезпечують регуляцію метаболізму та водного балансу. Вентромедіальні ядра відповідають за насичення, латеральні ядра – за голод (центри голоду і насичення). Паравентікулярн ядро ​​– центр спраги.

Гіпоталамус відповідає за емоційну поведінку, формування статевих і агресивно-оборонних реакцій.

Центри лімбічної системи. Ці центри відповідають за формування вегетативного компонента емоційних реакцій, харчова, сексуальна, оборонна поведінка, регуляцію систем, що забезпечують сон і неспання, уваги.

Мозочкові центи. Завдяки наявності активуючого і гальмівного механізмів мозочок може надавати стабілізуючий вплив на діяльність вісцеральних органів допомогою коригування вісцеральних рефлексів.

Центри ретикулярної формації. Ретикулярна формація здійснює тонізація і підвищення активності інших вегетативних нервових центрів.

Центри кори великих півкуль. Кора великих півкуль здійснює вищий інтегративний контроль вегетативних функцій за допомогою низхідних гальмівних і активуючих впливів на ретикулярну формацію і інші підкіркові вегетативні центри. Координує вегетативні і соматичні функції в системі поведінкового акту.