2. Типи соціальних інститутів

Герберт Спенсер, один з перших дослідників соціальних інститутів, виділив п’ять основних соціальних інститути:

• домашні або сімейні;

• обрядові або церемоніальні;

• політичні (держава, армія, політичні партії)

• церковні;

• професійні і промислові.

Залежно від сфер соціальних відносин виділяють такі соціальні інститути:

• економічні, які забезпечують відтворення і розподіл матеріальних благ, організацію праці, грошовий обіг і т. д.;

• політичні або інститути, зв'язані зі встановленням, виконанням і підтри­муванням влади. Політичними інститутами є такі інститути, як уряд, парла­мент, політичні партії і т. д.;

• соціальні або суспільні у вузькому значенні цього слова. Суспільними в широкому значенні слова є всі види інститутів. Під соціальними ми тут розу­міємо всі ті, які організуються добровільним об'єднанням, - місцеві товари­ства, клуби і товариські установи, "церемоніальні" інститути, тобто спосо­би взаємної поведінки членів товариства з нерівним становищем і т. п. Це мо­жуть бути способи привітання, святкування іменин, способи звернення до вищих посадових осіб та інші;

• інститути стратифікації, які визначають розміщення позицій і ресурсів;

• виховні і культурні, тобто всі інститути, створені для зміцнення і розвит­ку культури, для соціалізації кожного покоління, для передачі йому культур­них цінностей суспільства як цілого (родинні інститути, сім'я, школа, наукові інститути і т. п.);

• релігійні, які регламентують відносини людей з представниками релігій­них структур (служителів церкви);

• відтворення (інститути шлюбу і сім'ї).

Така кваліфікація не є єдиною і вичерпною; стосовно сучасного суспільства вона не охоплює чимало інститутів, але вона включає так звані "головні соці­альні інститути ", які регулюють основні суспільні функції, що мають місце у всіх типах цивілізації.

Соціальні інститути поділяються на формальні та неформальні. Соці­альна взаємодія і соціальні інститути можуть бути в більшій чи меншій мірі формалізовані. Формальні інститути характеризуються тим, що мають озна­ку—це взаємодія між суб'єктами здійснюється на основі формально узго­джених чи зафіксованих правил, законів, регламенту, положень і т.д. Фор­мальні інститути відіграють велику роль в згуртуванні суспільства. Нефор­мальні соціальні інститути, хоч і регламентуються в соціальних діях, зв'язках, але не оформлені законом. Це свого роду певні неписані правила та норми поведінки, які існують, наприклад, в сільській місцевості. Неприйнят­тя та ігнорування їх не карається певними законами чи іншими санкціями, однак люди, які відносяться до категорії порушників, навряд чи зможуть користуватися повагою або авторитетом у своїх земляків.

3. Політика як соціальний інститут

Політика - це своєрідна сфера відносин між соціальними групами та спільнотами, яка пов'язана з їх боротьбою за владу, з визначенням форм, завдань, змісту діяльності держави.

Політика є сферою діяльності, що пов'язана з відносинами між кла­сами, націями та іншими соціальними групами з приводу державної вла­ди — її завоювання, утримання і використання у власних цілях.

М.Вебер вважав, що держава - це відносини панування людей над лю­дьми, що спираються як на засіб на легітимне (визначене тими, ким керу­ють) насильство. Він виділяє три типи легітимного панування, що характе­ризують мотиви підкорення. Перший тип - легальне легітимне панування - передбачає правову державу, де всі підпорядковані закону. Будь-яка влада, що видає та забезпечує виконання законів, - легальна. Разом з тим, вона може бути нелегітимною, тобто не визнаватися населенням. Другий тип - традиційне легітимне панування ґрунтується на вірі у непорушність, священність давніх порядків і звичаїв. Традиційне панування характерне для монархічної форми правління. Третій тип - харизматичне панування - пере­дбачає особисту відданість керівникові, вождю, пов'язану з вірою й чого особливі якості, його священний дар (харизму).

Політика як соціальний інститут виконує ряд функцій:

1. ціннісно-орієнтаційну функцію;

2. управління і керівництва політичними і суспільними процесами;

3. інноваційну функцію;

4. інтегральну функцію;

5. функцію виховання і формування особистості.

Поняття "політика " багатогранне. Воно, по-перше, охоплює політичну систему суспільства, роль і співвідношення в цій системі держави, партій і громадських організацій, зміст політичної влади, способи розроблення і впровадження в життя державної політики. По-друге, воно характеризує участь різних соціальних верств у політичному житті, їхню політичну культуру та її формування, регулювання суспільно-політичних відносин, становище особистості, питання демократії. По-третє, воно охоплює зовнішньополітичну активність держав, діяльність різних міжнародних рухів і об'єднань, міжнародні відносини.

Політичні інститути є важливим джерелом соціальних і політичних змін, вони формують активність громадян, програми та альтернативи соці­ального і політичного розвитку.

У дослідженні політики соціологія спирається на загальнонаукові ме­тоди та методи емпіричної соціології: спостереження, опитування, екс­перимент, аналіз документів. Крім того, застосовуються і такі специ­фічні методи, як громадська атестація, програмовані і фіксовані діло­ві ігри, метод експертних оцінок тощо. Головним же для соціології в цій сфері є дослідження особистості, суб'єкта політичного життя. Актуальності набуває дослідження суспільної думки та електоральної поведінки.