Функціональні зміни в організмі жінок у процесі тренування

Загальна м’язова сила у жінок становить близько 2/3 цього показника у чоловіків. У силі різних м’язових груп є істотні відмінності. Порівняно з чоловіками, у жінок відносно слабкіші м’язи верхніх кінцівок, пояса верхніх кінцівок і тулуба. їхня максимальна довільна м’язова сила (МДМС) становить 40— 70 % МДМС м’язів у чоловіків. Водночас сила м’язів нижньої половини тіла, включаючи м’язи нижніх кінцівок, у жінок приблизно лише на ЗО % менша, ніж у чоловіків. Імовірно, на м’язи нижніх кінцівок під час ходьби, бігу тощо впливає побутове тренування.

Відмінності в силових можливостях жінок і чоловіків головним чином залеясать від різниці в розмірах тіла, а точніше — в об’ємі м’язової тканини. Силові можливості м’язів однакових розмірів (товщина) у жінок майже такі самі, як у чоловіків.

Процентне співвідношення ШС- і ПС-волокон у м’язах у нетренованих жінок і чоловіків схоже, як, утім, і у спортсменів різної статі — представників одних і тих самих видів спорту. Товщина всіх видів м’язових волокон у жінок у середньому менша, ніж у чоловіків.

Результати в стрибках і спринтерському бігу певною мірою залежать від м’язової сили, що особливо проявляється за умов швидких рухів. Жінки помітно програють чоловікам у цих вправах. У разі великих швидкостей руху динамічна сила, що проявляється у жінок, достовірно менша, ніж у чоловіків. Однак віднесена до чистої маси тіла (м’язової маси) ізометрична і динамічна (ізокінетична) сила у випадку малих швидкостей руху майже однакова у жінок і чоловіків. Якщо віднести результат у стрибках до маси тіла, то жінки в цьому показнику практично не поступаються чоловікам: рекордний стрибок у висоту однаковий — 3,2 см-кг 1 у чоловіків і жінок, а рекордний стрибок у довжину відповідно 12,5 і 12,3 см-кг"1. У бігу на 100 м середня швидкість у рекордсмена, віднесена до маси його тіла, дорівнює 8.4 мхв ’ кг а у рекордсменки — 9,5 м-хв'икг’. Таким чином, жінки навіть бігають швидше за чоловіків, якщо швидкість їх бігу співвідносять з масою тіла.

Здатність до зростання м’язової сили під впливом спрямованого силового тренування у жінок відносно менша, ніж у чоловіків. Ця відмінність найпомітніша у віковий період від 16 до ЗО років і менше (у період статевого дозрівання — до 12—14 років), а в період статевої інволюції (після 40 років) це зростання припиняється, що опосередковано вказує на важливу роль чоловічих статевих гормонів (андрогенів) у розвитку м’язової сили.

Силове тренування у жінок відносно більше впливає на зменшення жирової тканини і маси тіла та збільшення м’язової маси порівняно з чоловіками. Це, імовірно, пояснюється тим, що ступінь м’язової гіпертрофії значною мірою регулюється чоловічими статевими гормонами, концентрація яких у крові в нормі у чоловіків у 10 разів вища, ніж у жінок.

Анаеробні енергетичні системи у жінок

До анаеробних енергетичних систем, як відомо, належать алактатна, фосфагенна (АТФ + КФ) і лактатна (гліколітична). Ємність їх у жінок нижча, ніж у чоловіків, що пов’язано перш за все з меншою м’язовою масою. Нижча ємність систем анаеробної енергопродукції визначає і нижчу анаеробну працездатність.

Концентрація АТФ і КФ у м’язах жінок приблизно така сама, як і у чоловіків. Через менший об’єм м’язової тканини загальна кількість м’язових фосфагенів у жінок знижена порівняно з чоловіками. Навіть у спортсменок високого класу, що спеціалізуються у веслуванні, максимальна ємність фосфагенної системи (близько 100 кал-кг"1 маси тіла) у середньому дорівнює такій у нетренованих молодих чоловіків. У нетренованих молодих жінок вона значно менша (близько 60 кал-кг-1 маси тіла). Різниця між спортсменами і спортсменками ще більша. Якщо ємність фосфагенної системи відносити до чистої маси тіла (м’язової маси), різниця між жінками і чоловіками буде менша.

Потужність фосфагенної системи, визначена під час короткочасної тестової роботи (підйом сходами з максимально можливою швидкістю), у нетренованих жінок становить у середньому близько 130 кгм-с"1, що на 20 % менше, ніж у нетренованих чоловіків (160 кгм’С-1). Приведена до маси тіла вона однакова у жінок і чоловіків в різному віці. Це добре узгоджується з даними про відсутність переваги чоловіків перед жінками в швидкості спринтерського бігу, коли її теж співвідносять з масою тіла.

Концентрація молочної кислоти в крові після максимальної анаеробної роботи у жінок менша, ніж у чоловіків (і у нетренованих, і у високотрено- ваних). На підставі цих даних можна припустити, що ємність анаеробної лактатної системи у жінок менша, ніж у чоловіків. Відмінності виявляються і під час визначення її відносно маси тіла (кал-кг'1): у середньому у нетренованих жінок близько 100, у нетренованих чоловіків близько 200, у жінок-веслувальниць близько 170, у чоловіків-веслувальників більше 250. Статеві відмінності в ємності лактатної енергетичної системи залежать не тільки від різниці в розмірах тіла (об’єм м’язової маси), але і від виду фізичної підготовленості. Жінки мають нижчі результати порівняно з чоловіками в змаганнях на таких дистанціях, на яких енергетичне забезпечення значною мірою спирається на лактатну (гліколітичну) енергетичну систему. Тому результати жінок у бігу на 400 і 800 м і у плаванні на 100 м відносно більше відстають від результатів чоловіків.