1) Вступної частини із зазначенням:

• часу та місця його ухвалення;

• найменування суду, що ухвалив рішення;

• прізвищ та ініціалів судді (суддів - при колегіальному розгляді);

• прізвища та ініціалів секретаря судового засідання;

• імен (найменувань) сторін та інших осіб, які брали участь у справі;

• предмета позовних вимог;

2) Описової частини із зазначенням:

• узагальненого викладу позиції відповідача;

• пояснень осіб, які беруть участь у справі;

• інших доказів, досліджених судом;

3) Мотивувальної частини із зазначенням:

• встановлених судом обставин і визначених відповідно до них правовідносин;

• мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, засто­совує зазначені в рішенні нормативно-правові акти;

• чи були порушені, не визнані або оспорені права, сво­боди чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким;

• назви статті, її частини, абзаца, пункту, підпункту за­кону, на підставі якого вирішено справу, а також про­цесуального закону, яким суд керувався;

4) Резолютивної частини із зазначенням:

• висновку суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково;

• висновку суду по суті позовних вимог;

• розподілу судових витрат;

• строку і порядку набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

2. Вимоги, яким має відповідати судове рішення.

Законність рішення суду визначає його правосудність. Це якісний стан рішення, що характеризується правильним застосуванням судом при роз­гляді і вирішенні справи норм матеріального і процесуального права. Умовами законності (тобто правильного застосування норм матеріального права) є:

• правильне застосування за­кону, який підлягає застосуванню;

• незастосування закону, який не підлягає застосуванню; правильне тлумачення закону.

Вимога правильного застосування матеріального закону обумовлюється завданнями суду по захисту прав, які реалізуються шляхом встановлення судом суб'єктивних прав і обов'язків сторін, існуючих між ними правовід­носин, та сприяння в їх здійсненні — усунення порушень і реалізація поло­жень в життя.

Застосування права — реалізація диспозиції і санкції норми (норм) пра­ва. До змісту реалізації диспозиції норми права входять:

• встановлення юри­дичних фактів, як умов наявності правовідносин;

• визначення об'єктивної істини юридичних фактів;

• правильна правова оцінка фактичних обставин.

Реалізація санкції норми права полягає: в усуненні порушень суб'єктивно­го права; вжитті заходів (засоби), щоб сторони діяли відповідно до визначе­них правовідносин, за необхідності — примусова реалізація. У зв'язку з цим законність судового рішення про присудження визначається правильною реалізацією диспозиції і санкції норми права, а про визнання — лише дис­позиції.

Вимоги законності рішення суду забезпечуються також правильним застосуванням судом норм цивільного процесуального права — додержан­ням передбаченого ними цивільного процесуального порядку, процесу­альної форми, точним здійсненням прав і обов'язків суб'єктами цивіль­них процесуальних правовідносин та правильною реалізацією ними пов­новажень.

Рішення буде законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги ци­вільного процесуального права та всебічно перевіривши обставини, вирі­шив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають засто­суванню до даних правовідносин, а при їх відсутності — на підставі закону, який регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту за­конодавства України.

Обгрунтованість судового рішення — це його правильність з фактичної сторони. Умовами обгрунтова­ності рішення є: повне з'ясування обставин, що мають значення для спра­ви; доведеність обставин, які мають значення для справи, котрі суд вважає встановленими; відповідність висновків суду, викладених у рішенні, обста­винам справи.

Обставини у справі — це юридичні факти. Тому з'ясування обставин у справі полягає у встановленні всіх юридичних фактів, які згідно з нормами права мають значення для розкриття існуючих між сторонами правових від­носин чи існування певних подій. Встановленню підлягають і неюридичш факти, коли вони можуть розкривати динаміку дій чи подій, які підлягають встановленню. Повнота і всебічність забезпечує відповідність обставин справи об'єктивній істині. Встановлені судом факти повинні відбивати ре­альну дійсність, ті фактичні обставини, що існували чи існують в об'єктив­ному світі.

Встановлені судом обставини справи мають бути обгрунтовані доказа­ми, що були одержані у визначеному законом порядку, за допомогою засобів доказування і перевірені в тому самому судовому засіданні, в якому постановляється рішення. Відхилення доказів має бути обґрунтованим.

Важливою умовою обґрунтованості рішення суду є відповідність його висновків істині — відповідність їх дійсним обставинам справи, правам і обов'язкам сторін. Істина встановлюється тільки в результаті повного, все­бічного і об'єктивного дослідження судом всіх обставин справи, на підставі змагальності між заінтересованими особами із сукупності всіх сторін, явищ, дійсності та їх взаємовідносин.

Зміст істини, що встановлюється в цивільному процесі, перебуває в пря­мій залежності від його завдань, тому юридичним фактам суд повинен дати не тільки фактичну, а й правову оцінку. Оцінка доказів справи провадиться судцями за внутрішнім переконанням, яке створюється в процесі дослід­ження матеріалів справи і є його наслідком. Внутрішнє переконання суд­дів — це їх переконаність у правильності рішення, яке основується на пере­вірці і оцінці у сукупності доказів, досліджених ними в процесі судового розгляду. Воно грунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгля­ді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності із законом. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому відображені всі об­ставини, що мають значення для справи, всебічно і повно з'ясовані в судо­вому засіданні, а висновки суду про встановлені обставини і правові наслід­ки є вичерпними, такими, що відповідають дійсності і підтверджуються до­стовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.