1. Поняття „етнічного конфлікту”. Суб’єктивні та об’єктивні закономірності етнічних конфліктів.

Спочатку сформулюємо поняття „конфлікт” взагалі. Отже, конфлікт – це зіткнення протилежних інтересів, що призводить до ускладнень та боротьби протилежних сторін. В той же час „етнічний конфлікт” – це конфлікт між представниками різних народностей або етнічних груп, який виникає внаслідок різниць в культурі, побуті, традиціях, а також в результаті соціальної нерівності.

Для конфлікту як в цілому, так і етнічного, притамані певні закономірності об’єктивного та суб’єктивного поряду.

Об’єктивні закономірності:

• завищені претензії сторін при обмежених можливостях;

• залежність від соціально-економічної сфери (чим бідніше суспільство, тим більше конфліктів). Хоча існують і винятки такі, як Канада та Бельгія;

• повернення до раніше прийнятих рішень, коли виникають різні оцінки цих рішень і висуваються вимоги їх перегляду;

• різний етнічний менталітет (відстоюючи свої інтереси, етнос може пригнічувати інтереси іншої спільноти, йдучи таким чином на конфлікт.

Суб’єктивні закономірності:

• неспівпадіння суспільних та індивідуальних цінностей (наприклад, інтернаціоналізм і націоналізм);

• розлад між планами, очікуваннями та діями;

• нерозуміння людьми своїх дій по відношенню один до одного;

• всіляки непорозуміння, неправильно зрозумілі висловлювання;

• труднощі в процесі комунікації, недостатня інформація;

• намагання одних прийти до влади, а інших утримати владу;

• різниця в політичній культурі або її відсутність у обох сторін;

• різниця в типах лідерства.

Крім того в процесі ескалації конфлікту об’єктивно та обов’язково починають діяти наступні соціально-психологічні закономірності:

• зменшення обсягів комунікації між сторонами, відповідно збільшення обсягів дезінформації, посилення агресивності термінології, посилення тенденції використання ЗМІ як зброї в ескалації психозу та протистояння широких мас населення;

• викривлене сприйняття інформації один про одного;

• формування установки ворожнечі та підозріливості, закріплення образу „ворога” та його дегуманізація, тобто виключення з роду людського, що психологічно виправдовує любі звірства та дорстокості по відношенню до „нелюдей” при досягненні своїх цілей;

• формування орієнтації на перемогу в конфлікті силовими методами за рахунок поразки чи знищення іншої сторони.

2. Причини виникнення етнічних конфліктів. Сегрегація та її форми.

Причини – це сховані в сутності самого суспільства, в його соціальному та політичному устрої, глибокі протиріччя між етносами, коли один етнос отримує перевагу, а інший (інші) її не має (не мають). Приводом до конфлікту може бути люба подія, якщо вона стала останньою краплею, що переповнила чашу терпіння.

Слід зазначити, що універсальною причиною етнічного, як і інших видів конфлікту, є нерівність. Нерівність може бути з об’єктивних причин, а саме чисельності етносів, їх внеску в економічний розвиток, з питань культури, географічного положення. У зв’язку з цим не має необхідності говорити про досягнення рівності етноів, а лише про досягнення їх рівноправ’я. Етнічна нерівність виявляється в теорії „суспільного замикання”, яка полягає у тому, що різні спільноти намагаються максимально збільшити свої прибутки в процесі суспільної діяльності, обмежуючи доступ до прибутків представників інших спільнот. На сучасному етапі розвитку діє модель „монополізації шансів” як засобу захисту кожної етнічної групи від інших груп.

Основними причинами етнічного конлікту є:

• відчуття несправедливого відношення до свого етносу з боку інших національностей або влади;

• пригнічення прав даного етносу при розподілі дефіцитних соціальних благ (влада, гроші, територія, привілеї тощо). Нерівність у розподілі матеріальних благ особливо спостерігається під час та після завоювання;

• негативна реакція на дискримінацію одного з етносів, що проводиться та виправдовується владою;

• побутові забобони та стереотипи свідомості;

Забобон – це думка чи психологічна установка, яку члени однієї групи виражають по відношенню до іншої. Забобони з’являються із стереотипів свідомості (особливо важливо, якщо вони засновуються на почуттях страху та тривоги. Тоді вони породжують ненависть та вороже ставлення до інших груп.

Стереотип пов’язаний з „механізмом заміщення”. Він виникає у зв’язку з необхідністю заміщення почуття ворожнечі або злоби. У такому випадку виникає процес пошуку „козлів відпущення”. Цей процес є наслідком конкуренції декількох пригнічених в правах етнічних груп за володіння матеріальними ресурсами (так, наприклад, встановлено, що люди – учасники расистських дій є близькьми в екоомічному плані до своїх жертв).

У зв’язку з цим слід звернути увагу на концепцію Р.Мертона про типи людей по відношенню до представників інших етнічних груп:

І. „Всепогодні ліберали” – це люди, що не мають забобонів ніколи;

ІІ. Ліберали „при хорошій погоді” – вони добре відносяться до представників інших етносів, поки не зачіпаються їх інтереси.

ІІІ. Ніякові расисти – це люди, які не протидіють іншим спільнотам із-за страху перед законом чи з фінансових міркувань.

IV. активні расисти.

• пригнічення гідності особи на расовому чи національному грунті.

Окремою причиною, як і об’єктом конфлікту є кордон. Протягом всієї історії людства кордони між етносами, а згодом і державами постійно змінювались. Якщо виходити з того, що абсолютними рисами кожної етнічної одиниці є охорона своєї території та її всебічне збільшення, то можна зробити висновок про те, що саме територіальні суперечки дуже часто приводять до конфліктів.

Особлива небезпека в перегляді кордонів існує для держав, які знаходяться на цивілізаційних „розломах”. Це Алжир, Марокко, Ізраїль, Туреччина, країни Балканського півострова, Україна, країни кавказського регіону. В таких випадках етнічний конфлікт стає полем боротьби цивілізацій. Наприклад – Балкани – це поле боротьби західної та ісламської цивілізацій, західної та слов’янської цмвілізацій.

У зв’язку з вказаними причинами необхідно спинитися на понятті „дискримінація”. Отже „дискримінація” – це свідоме обмеження в правах населення за расовою, національною чи релігійною ознакою. Дискримінація може виявлятися на робочому місці – це нерівність у відношенні до людей під час найму на роботу, а також протягом роботи чи при звільненні; на ринку праці – це ситуація, коли підприємці не бажають брати на роботу представників якоїсь групи на умовах оплати праці іншої привілейованої групи. Це може бути відносна депривація, коли відбувається недостатнє задоволення потреб особи у порівнянні з іншими особами або групами.

Найсильнішим проявом дискримінації є сегрегація – соціальна ізоляція, яка є результатом дискримінації в становищі та правах окремих особ, спільнот та народів, частіше за все на расовій, національній, класовій чи релігійній основі.

Існує три форми сегрегації:

1. мікросегрегація – це соціальна ізоляція в окремих місцях – наприклад, місця в громадському транспорті, залах очікування, вагонах і т.п.

2. мезосегрегація – це соціальна ізоляція за районами проживання в межах міста. З мезосегрегацією пов’язане поняття „гетто” (походить від італійського Ghetto – єврейський район в Венеції. Взагалі гетто – це район міста, в якому оселяються дискриміновані етнічні меншини.

3. макросегрегація – це соціальна ізоляція народів на певній території в межах країни. З нею пов’язане поняття „резервація” – це територія, відведена для насильницького поселення корінних жителів країни, що піддані дискримінації. Резервації – це, як правило, мало придатні для господарства області, де населення займається мало продуктивною сільськогосподарською працею.