Коломацькі статті

Коломацькі статті 1687 р. були підписані в м. Коломаку новообраним гетьманом І. Мазепою (зі старшиною) і представ­никами московського уряду.

Коломацькі статті, в основі яких лежали Глухівські статті 1669 р., мали 22 пункти, з яких 5 статей були новими.

Підтвер­джувалися права і вольності, "даровані" царем гетьманові Б. Хмельницькому, козацький реєстр визначався в ЗО тис. чол.

Разом із тим, закріплювалося посилення царської влади на Лівобережній Україні й обмеження української автономії.

Так, гетьман не мав права зміщувати генеральну старшину без царського дозволу, а старшина - переобирати гетьмана.

Козацькій старшині надавалися різні привілеї:

• свобода від будь-яких податків і натуральних повинностей,

• повне воло­діння своїми землями, косовицями, лісами, млинами тощо.

Якщо раніше цар міг видавати жалувані грамоти на маєтки тільки особам, що одержали ці маєтки за гетьманськими універсалами, то тепер законну силу мали будь-які царські грамоти, видані без універсалів.

Найбільш заслуженим із числа старшин обіцяно було надавати дворянські звання.

Згідно з Коломацькими статтями половина конфіскованого майна колишнього гетьмана І. Самойловича переходила до царської, а половина - до гетьманської скарбниці.

На гетьмана покладалось зобов'язання суворо заборонити українським купцям торгівлю тютюном і горілкою в Росії (це порушувало царську монополію), а також усяку торгівлю з Кримом.

Гетьманові заборонялося мати зносини з іноземними державами.

Він не повинний був порушувати «Вічного миру» з Польщею, і був зобов'язаний на вимогу царя посилати свої війська проти Криму.

Старшина і козаки повинні були сте­жити за гетьманом, і доносити цареві про спроби зради з його боку.

Московські воєводи з царським військом залишалися в Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині й Острі, хоча за догово­ром і не повинні були втручатися в місцеві справи.

Для «охорони» гетьмана виділявся полк московських стрільців, який козацтво повинне було утримуватися за свій рахунок.

Укладення українсько-шведського союзу

29-30 жовтня 1708 р. між гетьманом і Карлом XII була укла­дена угода.

Сам документ не зберігся, однак, його скорочений виклад містився у «Виводі прав України» - політичному документі, з яким у 1712 р. спадкоємець І. Мазепи Пилип Ор­лик, відстоюючи права України, звертався до європейських монархів.

Угода передбачала:

- визнання Швецією незалежного Українського князівства, якому повинні були бути повернуті всі захоплені Росією землі, що коли-небудь належали «руському» народу (тобто Київській Русі);

- І. Мазепа визнавався довічним князем України;

- шведський король брав на себе зобов'язання захищати Україну від усіх ворогів і посилати їй допомогу, коли про це попросять гетьман і «стани»;

- шведський король не мав права претендувати на титул князя або командуючого військами князівства;

- шведське військо могло займати п'ять українських міст (Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяч).

Полтавська битва

Полтавська битва 27 червня 1709 р. між російськими і швед­ськими військами стала одним з вирішальних боїв Північної війни 1700-1721 рр.

Сувора зима 1708-1709 рр., серія військо­вих невдач, відсутність обіцяної допомоги з Криму, Туреччини і Польщі значно погіршили становище шведської армії.

За таких умов Карл XII вирішив захопити Полтаву, що прикривала Муравський шлях на Москву.

Захищав місто російський гар­нізон з 4300 чол., а також 2600 жителів міста.

На початку травня 1709 р. шведські війська після невдалого штурму перейшли до тривалої облоги міста, що надовго скувало головні сили шведів (протягом 87 днів шведи штурмували Полтаву 30 разів).

Це дало можливість російському командуванню зосередити свої сили і ретельно приготуватися до генеральної битви.

Був побудований укріплений табір, підступи до якого охороняли 6 поперечних і 4 подовжніх редути.

Російська армія складала 42 тис. 500 чол. ири 102 гарматах.

Крім того, вірне царю українське козацьке військо під командуванням Івана Скоро­падського позбавило шведів можливості відходу за Дніпро.

Шведська армія складалася з 31 тис. чол. і 6 гармат. Війська І. Мазепи безпосередньої участі в Полтавській битві не брали.

Вони охороняли шведський обоз, частина козаків брала участь в облозі Полтави, що не дозволило російській армії оточити військо Карла XII.

Карл XII, довідавшись уночі 26 червня про можливості прибуття на допомогу Петрові І 40-тисячного татарського війська, вирішив випередити супротивника і першим розпо­чати битву.

Вранці 27 червня шведські війська почали штурм російських редутів, несучи при цьому великі втрати від артиле­рійського і рушничного вогню.

Потім обидві армії, перегрупу­вавши свої сили, вступили в рукопашний бій. Не витримавши натиску російських військ, шведи відступили, зазнавши пов­ної поразки.

Залишки шведського війська відступили уздовж р. Ворскли до Дніпра. Біля Переволочної Карл XII, І. Мазепа, К. Гордієнко і ще близько 50 старшин разом з невеликими заго­нами шведів і козаків переправилися через Дніпро і відійшли в турецькі володіння.

Залишок шведської армії був оточений під Переволочною і здався в полон.

Відповідно до акту капітуляції, українські козаки, що були в складі шведського війська, передавалися російському командуванню.

Більшість з них були страчені на місці.

Наслідком виступу І. Мазепи для України стало посилення царських репресій у відношенні козацтва і різке обмеження автономних прав Гетьманщини.