1. Антошкіна л. Соціолінгвістика : навчальний посібник // л. Антошкіна, г. Красовська, п. Сигеда, о. Сухомлинов. – Донецьк : тов «Юго-Восток лтд», 2007. – 360 с.

2. Шумарова Н. П. Мовна компетенція особистості в ситуації білінгвізму / Н. П. Шумарова. – К., 2000. – 284 с.

3. http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2016/2/66.pdf

Додаткова:

1. http://papers.univ.kiev.ua/1/literaturoznavstvo_movoznavstvo_folklorystyka/articles/muratova-g-the-interpretation-of-the-notion-of-interference-in-the-contemporary_16212.pdf

2. http://litmisto.org.ua/?p=22005

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

Зверніть увагу на таку інформацію:

Найбільш поширеним мовним феноменом інтерференції калькування. Основними структурно-семантичними групами російськомоних інтерферем-кальок є кальки-словосполучення, словотворчі, семантичні та фразеологічні кальки. Необмежене калькування російських слів, словосполучень та фразеологічних зворотів призводило до масового проникнення не властивих українській мові елементів, до небажаних змін в системі керування сучасної української літературної мови, спричиняло семантичні видозміни української лексики.

Інтерференційного російськомовного впливу найчастіше зазнають такі граматичні категорії української мови: відмінок та рід іменників, окремі відмінкові форми прикметників, займенників та числівників, якісні прикметники при творенні ступенів порівняння, форми наказового способу дієслів, перехідність та неперехідність дієслів, активні дієприкметники на -уч-(-юч-), -ач-(-яч-).

Основними механізмами інтерференції на синтаксичному рівні є: а) калькування притаманних російській мові синтаксичних моделей (словосполучень та речень), фразеологізмів;

б) калькування притаманних російській мові морфологічних форм;

в) вживання дієслів, десемантизованих унаслідок калькування; г) неправильне вживання конструкцій з дієприслівником будучи, а також безособових дієслів на -но, -то з дієслівною зв’язкою буде;

ґ) надмірне вживання пасивних дієслівних конструкцій та неправильна побудова речень, пов’язана з уживанням пасивних конструкцій, в яких особа виступає у формі орудного відмінка.

САМОСТІЙНА РОБОТА

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І

САМОСТІЙНА РОБОТА № 1

СОЦІОЛІНГВІСТИКА, ЇЇ ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ, ЗАВДАННЯ, СТРУКТУРА

Законспектувати такі питання:

1. Історія становлення соціолінгвістики. Сучасна соціолінгвістика: тенденції в розвитку теорії і завдання.

2. Українська соціолінгвістична традиція: етапи розвитку, проблеми, завдання.

3. Діахронна й синхронна соціолінгвістика. Макро- і мікросоціолінгвістика. Теоретична та експериментальна соціолінгвістика. Прикладна соціолінгвістика.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна:

1. Антошкіна л. Соціолінгвістика : навчальний посібник // л. Антошкіна, г. Красовська, п. Сигеда, о. Сухомлинов. – Донецьк : тов «Юго-Восток лтд», 2007. – 360 с.

2. Мацюк Г. До витоків соціолінгвістики: Соціолінгвістичний напрям у мовознавстві / Г. Мацюк. – Львів, 2008. – 432 с.

3. Мацюк Г. П. Етапи розвитку української соціолінгвістичної традиції / Г. П. Мацюк // Соціолінгвістичні студії. – К., 2010. – С. 17–22.

4. Ставицька Л. О. Соціолінгвістичні дослідження в Інституті української мови / Л.О. Ставицька // Соціолінгвістичні студії. – К., 2010. – С. 10–17.

Додаткова:

1. Беликов в. И., Крысин л. П. Социолингвистика / в. И. Беликов, л. П. Крысин. – м., 2001. – с. 9–18; 71–114.

2. Белл р. Социолингвистика: Цели, методы и проблемы / р. Белл. – м., 1980. – с. 41–52.

3. Швейцер а. Д., Никольский л. Б. Введение в социолингвистику / а. Д. Швейцер, л. Б. Никольский. – м., 1978. – с. 48–66. Методичні поради

Під час підготовки до заняття зверніть увагу на таку інформацію:

Соціолінгвістика – галузь мовознавства, що вивчає мову у зв’язку із соціальними умовами її існування. Під соціальними умовами мається на увазі комплекс зовнішніх обставин, у яких реально функціонує й розвивається мова, а саме:

– суспільство людей, які використовують певну мову;

– соціальна структура цього суспільства;

– розбіжності між носіями мови за віком, соціальним статусом, рівнем культури й освіти, місцем проживання тощо;

– розходження в їхній мовній поведінці залежно від ситуації спілкування.

Термін «соціолінгвістика» вперше ужив 1952 р. американський соціолог Герман Каррі. Це, однак, не означає, що й наука про соціальну зумовленість мови зародилася на початку 1950-их рр. Лінгвістичні дослідження, що враховують зумовленість мовних явищ соціальними феноменами, проводилися ще на початку 20 ст. у Франції (П. Лафарг, А. Мейє), Росії (І. О. Бодуен де Куртене, Є. Д. Поліванов, Л. П. Якубінський,), Чехії (Б. Гавранек, А. Матезіус). У 1960-і рр. посилюється інтерес до соціологічних студій у США, де й виникає соціолінгвістика. Характерна риса соціолінгвістики другої половини 20 ст. – перехід від праць загального спрямування до експериментального перевіряння висунутих гіпотез, математично вивіреного опису конкретних фактів. На думку одного з представників американської соціолінгвістики Дж. Фішмана, вивчення мови у соціальному аспекті на сучасному етапі характеризується такими рисами, як системність, сувора спрямованість збирання даних, кількісно-статистичний аналіз фактів, тісне перетинання лінгвістичного й соціологічного аспектів дослідження. Один з основоположників сучасної соціолінгвістики американський дослідник Вільям Лабов визначає соціолінгвістику як науку, що вивчає «мову в її соціальному контексті». Якщо розшифрувати це визначення, то треба сказати, що увага соціолінгвістів звернена не на власне мову, не на її внутрішній лад, а на те, як користуються мовою люди, що складають те або інше суспільство. При цьому враховуються всі фактори, що можуть впливати на використання мови, – від різних характеристик самих мовців до особливостей конкретного мовленнєвого акту.

Отже, у застосуванні соціолінгвістичного підходу до мови об’єктом вивчення є функціонування мови; її внутрішню структуру приймають як певну даність і спеціально не досліджують. У суспільствах, де функціонують дві чи більше мов, соціолінгвіст повинен вивчати механізм функціонування кількох мов у їхній взаємодії, щоб одержати відповідь, зокрема, на такі запитання: «У яких сферах соціального життя вони використовуються? Якими є взаємини між ними за статусом і функціями? Яка мова «домінує», тобто є державною або офіційно визнаною як основний засіб спілкування, а які змушені задовольнятися роллю родинних і побутових мов? Як, за яких умов і в яких формах виникає дво- і багатомовність?».