3. Математичні та комп’ютерні методи і прийоми аналізу тексту.

Математичні методи почали активно використовувати в середині ХХ ст. Стимулом для цього стали перспективи машинного перекладу.

Розрізняють кількісні і статичні методи. Кількісні зводяться до підрахунку частоти вживання мовних одиниць. Статистичні методи передбачають використання різних формул для виявлення правил розподілу мовних одиниць у мовленні, становлення зв’язків між мовними елементами.

Математичні методи можуть виступати частиною інших методів, але мають і свою самостійну цінність. У межах лінгвістики виокремилися два розділи – лінгвостатистика і стило статистика.

Лінгвостатистика досліджує, що в мові визначається правом вибору мовця, а що зумовлено її іманентною структурою, і як ці два параметри кількісно співвідносяться між собою Статистичні закономірності лежать в основі організації тексту. Покриття тексту різними словами відповідає такій закономірності: на початку тексту різних слів більше, а далі їх менше. За допомогою статистичних методів визначають семантичні відстані між словами.

Стилостатистика – це визначення і характеристика стилістичних особливостей окремих творів чи творів авторів через кількісні відношення використаних мовних елементів. Статистичний підхід дає можливість зробити висновки про словниковий запас, рівень кваліфікації, пріоритетні інтереси автора службового документа.

Крім статистичних методів, у лінгвістиці тексту застосовують методи теорії інформації, математичної логіки.

Дані теорії інформації використовують для економічного передавання інформації засобами мови В офіційно-діловому стилі усуненню надлишкової інформації сприяє уніфікація мовних засобів, закріплення за однотипними, часто повторюваними ситуаціями ключових слів, типових мовних конструкцій. У цьому випадку варто звернутися до феномену телеграми: незважаючи на скорочення слів та усунення службових слів, її зміст залишається зрозумілим.

З математичної логіки лінгвістика тексту запозичила символічну мову: знаки входження, перетину, поєднання, більше, менше, подібно тощо. Використання елементів математичної логіки вплинуло на збагачення прийомів дослідження мови – алгоритмізацію, графічні обчислення, матричне визначення істинності функцій складних висловлювань тощо.

Отже, для дослідження у лінгвістиці тексту використовують різні загальнонаукові та спеціальні лінгвістичні методи, що позитивно впливає на вивчення тексту документа.

4.Герменевтичний підхід у лінгвістичному дослідженні тексту

Проблема тлумачення та розуміння різних текстів по­в’язана з герменевтикою. Слово «герменевтика» походить від імені Гермеса — у грецькій міфології посланця бога Зевса, який повинен був пояснювати людям зміст повідомлень від останнього.

Термін «герменевтика» перекладається з грецької мови як пояснення, тлумачення, до­ведення до розуміння. Герменевтику розглядають у двох значеннях: 1) як теорію і практику інтерпретації мовних виразів, представлених знаками, символами й безпосередньо текстами; 2) як напрямок сучасної філософії, що роз­винувся у XIX — на початку XX ст. як метод тлумачення і розуміння історико-філософських, релігійних та інших текстів.

Герменевтику тексту розробляли Г.-Г. Гадамер, Ф. Шлейєрмахер, В. фон Гумбольт, Г. Фреге, М. Хайдеггер, П. Рікьор, М.М. Бахтін та ін.

Нині герменевтика як мистецтво тлумачення текстів, учення про принципи їх інтерпретації, розуміння є методологічним принципом мовознавства. Герменевтичний підхід використовується у процесі лінгвістичного дослідження тексту, яке поєднує в собі дві процедури: інтерпретацію, яка породжує нові смисли тексту, та герменевтичні процедури тлумачення та розуміння цих смислів. Герме­невтичні методи використовують у стилістиці тексту.

Термін «інтерпретація» (з латинської перекладається як витлумачення, пояснення) використовується для тлумачення тексту твору, осягнення його змісту, ідеї (задуму). Інтерпретацію тексту здійснюють як переоформлення тексту, його змісту, тобто як переклад на поняттєво-логічну чи образну мову. Інтерпретація стосується термінів, знаків, символів, схем у лінгвістиці та інших науках, які піддаються формалізації у процесах комп'ютеризації та інформатизації. Сутність інтерпретації полягає у перекладі знаків однієї системи на інші знаки тієї самої системи чи знаки іншої системи.

Створення нового тексту про текст як інтерпретація може бути різним залежно від мети інтерпретатора й інтенцій самого автора. Виділяють такі види інтерпретації: 1) переказ (докладний виклад), тобто формування за допомогою мови тексту про текст; 2) резюмування (анотування) — згорнутий виклад концепту чи основної теми вихід­ного тексту; 3) аналіз — розбір тексту з різних позицій (лінгвістичний, філологічний, філософський, історичний, логічний, культурологічний аналіз тексту); 4) діалог — використання вихідного тексту як підстави для створення власного (нового) тексту адресатом, який стає адресантом і вступає у відношення з чужим текстом, цитуючи його, використовуючи його основні ідеї, поняття, терміни тощо; 5) переклад як перенесення в певну культуру іншою мовою власної інтерпретації перекладачем оригінального тексту.

У проблемі розуміння тексту виокремилися дві тенденції — розуміння —інтерпретація і розуміння — діалог. Розуміння — інтерпретація визначається як відновлення смислової структури вихідного повідомлення, розуміння авторського концепту. Концептуальний смисл — це результат розуміння автором об'єктивного світу, який відображений у тексті. Завдання читача — визначити і сприйняти авторський концепт. Якщо розглядати текст як норматив існування смислу у сфері соціальної комунікації, то розуміння можна визначити як реконструкцію смислу. Зміст тексту при цьому залишається незмінним. Однак розуміння тексту не завжди приводить до реконструкції саме авторського концепту. Читач — активний суб’єкт комунікації — будує свій текст, який ґрунтується і на смисловій основі вихідного повідомлення, але доповнений своїми поглядами, включений в особистісну сферу. Такий підхід до розуміння тексту називають діалогічним. Інтерпретація та розуміння тексту перебувають у залеж­ності від особистого тезаурусу читача, тобто від системи його досвіду, знань, уявлень. Кожен читач інтерпретує текст по-іншому, вибірково сприймаючи головні для себе моменти, які відповідають меті читання, його культурно- освітньому рівню, установкам, настрою тощо. Проте не можна перетворювати текст «у суто свій».

Інтерпретація тексту — це і процес розуміння твору, і результат цього процесу, що виражається у вмінні виклас­ти свої спостереження, користуючись відповідною метамовою, тобто професійно, грамотно пояснюючи своє розу­міння прочитаного. Розуміння певного тексту вимагає від дослідника розуміння як структури й словникового запасу мови, якою написано текст, так і використання автором певного мовного стилю й мовних засобів.

Важливою герменевтичною процедурою є тлумачення, яке слід розуміти як внутрішній структурний момент розуміння (за М. Фуко).

Для інтерпретації, як і для герменевтики, як методів пізнання, характерними є процедури пояснення, тлума­чення та розуміння, тобто вони близькі за змістом. Однак є і відмінності: герменевтика історично була зорієнтована на тлумачення історичних, релігійних, літературних тек­стів природної мови, а інтерпретація — на пояснення зна­ків штучних мов дедуктивних наук. Таким чином, свою специфіку мають процедури пояснення, тлумачення і ро­зуміння у гуманітарних та природничих науках.

Спільність властивостей герменевтики й інтерпретації нерідко призводить до того, що їх розглядають як тотожні. У процесі прочитання історичних текстів, які вимагають не лише розуміння, але й інтерпретації змісту, це виправ­дано. Проте таке ототожнення може призвести до пору­шення принципу об’єктивності при констатації певних фактів, описі подій у текстах управлінських документів.

Природа тексту документа така, що він не повинен міс­тити суб'єктивно-оцінних елементів (однак службові за­писки, листи менш стандартизовані), привнесення особис­того ставлення до справи (особи). Крім того, безособовість викладу в службових документах унеможливлює оцінку подій, емоційної реакції. Штучні мови також не допуска­ють різних тлумачень і створюються для певних вузьких потреб, наприклад, мови математичної символіки, шиф­рів, індексів, комп’ютерного програмування.

У документах самі поняття «розуміння» і «тлумачен­ня» вимагають чіткості й точності, на відміну від більшої розмитості цих процедур в історичних, релігійних та літе­ратурних текстах.

У службових документах поняття «розуміння» — це оцінка на основі певного зразка, стандарту, норми чи прин­ципу. Результатом розуміння є оцінка об'єкта з певного, усталеного погляду. Тлумачення як шлях до розуміння є пошуком стандарту оцінювання та обґрунтування його за­стосування до конкретного випадку, що розглядається.

Інтерпретація стандартних висловлювань у тексті служ­бового документа відрізняється від тлумачення нестан­дартних (метафоричних) у інших текстах: розпізнавання синтаксичних зв'язків і виявлення семантичної інформа­ції відбуваються певною мірою автоматично, без помітних зусиль з боку носіїв мови й зумовлені тільки їх мовною компетенцією. Річ у тому, що логічна виразність тексту службового документа вимагає ретельного добору мовних засобів. Важливу роль відіграють готові форми висловлю­вання — кліше, які тлумачаться всіма однозначно й не потребують спеціальних зусиль, оскільки функціонують між собою тільки у логічних взаємозв'язках. У такому випадку можна говорити про однозначний, повністю визна­чений переклад з одного набору значень на інший.

У другому випадку тлумачення ускладнюється вияв­ленням контекстуального зв'язку слів та їх значень, від­мінних від стандартних, і процес інтерпретації таких ви­словлень залежить від мовної компетенції й особливостей використання мови, рівня мовних навиків і здібностей того, хто сприймає текст.

Поняття інтерпретації пов’язане з іншими термінами, запропонованими Умберто Еко, — недоінтерпретацй та надінтерпретацй тексту.

Недоінтерпретація тексту — недостатнє розуміння і витлумачування тексту внаслідок низької компетентності читача та недостатньої його мовної компетентності.

Розуміння — це ставлення питань і знаходження від­повідей, яких домагається текст. Надінтерпретація (надрозуміння) тексту полягає у дослідженні питань, які текст не ставить читачу. Роланд Варт, пояснюючи суть надрозуміння писав, що ті, хто не читає текст багато разів, прире­чені на читання всюди тієї ж самої історії. Вони завжди впізнають те, про що думають або що знають. Щоб уникну­ти інтерпретаційного надміру, необхідно дотримуватися ощадливості й простоти в інтерпретації текстів. Проте че­рез свою крайність надінтерпретація сприяє дослідженню підтекстів, які залишаються поза увагою читачів.

Особливість герменевтичного підходу в лінгвістичному дослідженні тексту полягає у тому, що має враховуватися не лише зміст тексту, але й використання у ньому певних мовних одиниць і правил оперування ними, а також мож­ливість адекватного перекладу тексту з однієї мови на іншу.

З відродженням національного ділового стилю унормо­вується українська ділова лексика. У сучасній довідковій літературі подаються численні зразки перекладу (з росій­ської українською, з української — іншими мовами) типо­вих мовних зворотів (ключових слів, типізованих слово­сполучень, типових речень), які становлять змістовий кар­кас документа. Уніфіковані лінгвістичні засоби — кліше, стандартизовані мовні звороти мають на меті спростити і прискорити складання та сприйняття тексту документа, зробити його вірогідним і об’єктивним. Вони виникли в однорідних, часто повторюваних документних ситуаціях і виражаються в текстах у стандартних формах привітання, вступних і заключних формах ввічливості, інших словес­них рамках документів, які мають ознаки певної ситуації. Вивчення особливостей національного ділового лексико­ну, використання довідкової літератури сприятимуть пра­вильному, точному добору мовних одиниць, їх влучному перекладу в конкретному контексті.

Бабенко Л.Г. визначає такі підходи до вивчення тексту:1. Лінгвоцентричний (аспект співвідношення «мова-текст»). Логіка базується на вивченні функціонування мовних одиниць та категорій в умовах художнього тексту.

2. Текстоцентричний (текст як автономне структурно-смислове ціле без співвідношення з учасниками літературної комунікації). Заснований на уявленні про текст як результат і продукт творчої діяльності. Текст розглядається як цілісний завершений об’єкт дослідження. Проте окремо виділяються семантика і граматика тексту, основу яких складає погляд на текст як на структурно-семантичне ціле.

3.Антропоцентричний (аспект співвідношення «автор-текст-читач»). Пов'язаний з інтерпретацією тексту в аспекті його породження (позиція автора) і сприйняття (позиція читача), в аспекті його дії на читача в дериваційному аспекті.

4.Когнітивний (аспект співвідношення «автор-текст-позатекстова діяльність»).