Високі (супралеваторні)
Аноректальная агенезія
Хлопчики: а) без нориці;
б) зі норицями: ректовезикальною, ректоуретральною;
Дівчинки: а) без нориці;
б) зі норицями: ректовезикальною, ректоклоакальною, ректовагінальною;
Ректальна агенезія (хлопчики й дівчинки);
Середні (інтремедіальні)
1). Анальна агенезія;
Хлопчики: а) без нориці;
б) зі норицями: ректобульбарною.
Дівчинки: а) без нориці;
б) зі норицями ректовестибулярною;
2) Аноректальний стеноз (хлопчики й дівчинки);
Низькі (транслеваторні)
Хлопчики й дівчинки: прикритий задній прохід – простій, анальний стеноз.
Хлопчики: передній промежинний анус, ректопромежинна нориця.
Дівчинки: передній промежинний анус, ректовестибулярна нориця, вульварний задній прохід, ановульварна нориця.
Атрезія.
Атрезії становлять найбільш численну групу аноректальних вад розвитку.
Клініка й діагностика.
Атрезія без нориці. Загальний стан дитини в перші години після народження задовільний. Перші ознаки занепокоєння з'являються через 10-12 годин після народження: дитина починає тужитися, погано спить, меконій не відходить. Наприкінці 1-ої– початку 2-ої доби виникають симптоми низької кишкової непрохідності – здуття живота, блювота спочатку вмістом шлунка, потім з домішкою жовчі. Дитина відмовляється від грудей.
Для своєчасної діагностики необхідний профілактичний огляд промежини в першу годину після народження, особливо якщо меконий не відходить. При атрезії заднепрохідний отвір відсутній. Однак необхідно встановити вид атрезії, визначити її висоту. Про висоту атрезії необхідно судити насамперед по відношенню кишки до леваторних м'язів, які в немовлят залягають на глибині близько 2 см. від шкіри анальної області. Сліпий кінець кишки може перебувати усередині цього м'яза або вище її. Отже, під низькій атрезії можна мати на увазі розташування сліпого кінця кишки на глибині 2 –2,5 см. від шкіри, а положення на більшій глибині йменувати високою атрезією.
Прикритий анальний отвір- найбільш легка форма низької атрезії, оскільки не змінені тканини промежини, відсутні відхилення в розвитку таза. На місці анального отвору розрізняють напівпрозору мембрану, яка в перші години життя дитини в спокої зморщена й обмежена сфінктером. Надалі ця мембрана вибухає над промежиною й під нею просвічує меконий. Іноді є симптом «меконієвої пігментації».
Атрезія анального каналу також ставиться до ряду низьких. На місці анального отвору часто виявляють незначне вдавление пигментованої ділянки шкіри, іноді валикоподібне випинання. Про цей вид атрезії з великою часткою ймовірності можна судити, надавлюючи пальцем на область задньопрохідного отвору. Оскільки кишка перебуває низько, відчувається балотування, противопоштовх наповненого меконием мішка, особливо якщо дитина тужиться або кричить.
Атрезія анального каналу й прямої кишки відноситься до високих форм атрезій. Промежина звичайно зменшена в розмірах, недорозвинена. Нерідко недорозвинений або відсутній куприк, а часом і хрестець. На місці, де повинний бути анальний отвір, шкіра звичайно гладка.
Для того, щоб точно визначити рівень атрезії, використовують допоміжні методи. Один з найпоширеніших – рентгенографія (по Каковичу-Вангестину). Місце, де повинне бути анальний отвір, маркують рнтгенконтрастним предметом (скріпка, монета, дробинка й т.п.). дитину загортають у пелюшки, залишаючи ноги відкритими, поміщають під рентгенівський екран і опускають униз головою, притримуючи за обидві ноги. У цьому положенні роблять знімок у двох проекціях. По відстані між сліпим кінцем кишки (газовий міхур) і міткою на промежині судять по висоті атрезії. Застосовується цей метод після 15 – 16 ч. з моменту народження дитини. При цьому дослідженні можливі два варіанти помилок:
Дійсний рівень атрезії значно нижче встановленого при рентгенівськім дослідженні. Цю помилку допускають якщо дослідження проведене в ранній термін (перші 12 годин життя дитину). За зазначений строк гази не доходять до прямої кишки, оскільки їм перешкоджає значна кількість мекония в сліпому мішку.
Дійсний рівень атрезії вище встановленого по рентгенограмі. Дана помилка відбувається, якщо дитину не правильно укладають на столі, у результаті чого рентгенівські промені проходять не строго перпендикулярно до осі тіла, а косо.
Інший допоміжний метод визначення висоти атрезії – пункційний (по Пеллера – Ситковському). Тонкою голкою, надягнутою на шприц, проколюють шкіру промежини в місці природнього розташування анального отвору й, поступово потягуючи за поршень, уводять голку в напрямку до кишки до появи в шприці краплі мекония. По відстані, на яку ввійшла голка, судять про висоту атрезії. Через голку вводять контрастну речовину, маркірують місце розташування заднього проходу й роблять рентгенографію у двох проекціях у вертикальнім положенні дитини.
У цей час усе більше поширення одержують ультразвукові методи діагностики.
Атрезія прямої кишки (ізольована) може бути високою й низкою. Задньопрохідний отвір з добре сформованим зовнішнім сфінктером розташований на звичайнім місці. Є анальний канал, а вище кишка відсутня на більшім або меншому протязі. Для встановлення діагнозу досить увести катетер через анальний отвір або провести пальцеве дослідження.
Атрезія зі норицями. Найчастіше спостерігаються нориці в полову систему, потім у сечову й на промежину.
Нориця у статеву систему буває винятково в дівчинок. Звичайно вона відкривається в переддень піхви, рідше в піхву й зовсім рідко в матку. Клініка атрезії зі норицями в полову систему багато в чому залежить від локалізації й діаметра норицевого отвору, але й від догляду за дитиною. Основна ознака співвустя – виділення мекония, а потім калу й газів через полову щілину. Якщо нориця коротка і досить широка, а пряма кишка недорозвинена незначно, у дитини відзначається більш-менш регулярний самостійний стілець у перші місяці життя. При введенні прикорму або переході на штучне вигодовування самостійний стілець стає рідше, наростають запори, що приводить до розвитку синдрому мегаколон, який виражений тим чіткіше, чиу гірше догляд за дитиною.
Особливо слід зупинитися на атрезії зі норицями в піхву. Норицевий отвір у цих випадках, як правило, вузький й не може функціонувати як анальний отвір. Через піхвову норицю постійно виділяється кишковий уміст, що створює умови для інфікування сечових шляхів і висхідної інфекції черевної порожнини. При наростаючих запорах уже в перші тижні життя необхідні допоміжні заходи, однак висока локалізація нориці утрудняє проведення клізм. Це приводить до ранньої появи калового завалу, інтоксикації із прогресуючим погіршенням загального стану.
Діагностика атрезії зі норицями в полову систему звичайно не викликає утруднень, аномалію виявляють при зовнішньому огляді. Ректовестибулярна нориця локалізується в області ладьєподібної ямки й буває різного діаметра. Ректовагинальне співвустя звичайно відкривається на медіальній поверхні задньої стінки піхви трохи вище незайманої пліви, діаметр його не більше 0,5см.
Існує закономірність: при ректовестибулярних норицях атрезія прямої кишки в переважній більшості випадків низька, полові органі розвинені нормально. Якщо співвустя ректовагинальне, атрезія завжди висока й часто супроводжується інфантилізмом зовнішніх полових органів, зяянням полової щілини, які виражені тем яскравіше, чим вище розташована нориця.
Для того, щоб уточнити висоту розташування кінця прямої кишки й вивчити стан вищерозташованих ділянок кишечнику, доцільно провести рентгенологічне дослідження з контрастуванням товстої кишки барієвою суспензією через норицю. Інформативний також заход, при якім через норицю у напрямку до місця природнього розташування заднього проходу вводять жіночий (дитячий) металевий уретральний катетер; пальцем іншої руки через промежину лікар намацує кінець цього катетера й приблизно визначає рівень атрезії по товщині тканин між дзьобом катетера й пальцем.
Нориця у сечову систему (сечовий міхур, уретра) спостерігається майже винятково в хлопчиків. Основна ознака – відходження меконію й газів через зовнішній отвір сечівника. При сполученні прямої кишки із сечовим міхуром меконій постійно надходить у міхур і змішується із сечею, яка виявляється пофарбованою в зеленуватий колір протягом усього акту сечовипускання; останні порції сечі пофарбовані більш інтенсивно й супроводжуються відходженням газів, що скопилися в сечовому міхурі. Виділення меконію й газів підсилюється при натисненні на надлобкову область. Поза актом сечовипускання гази не виділяються, тому що сфінктер міхура втримує їх.
При сполученні прямої кишки з уретрою виділення меконію й газів із сечею більш убоге. Меконій, що не встигнув розчинитися, викидається на початку сечовипускання майже не зміненим, а останні порції сечі, як правило, прозорі. Гази відходять через уретру й поза актом сечовипускання, оскільки ніякий сфинктерний апарат їх не втримує.
Клінічні симптоми нориці в сечову систему можуть бути відсутні, або залишатися непоміченими, тому що норицевий хід частіше вузький або може бути забитий слизуватими пробками. Підвищена сторожкість повинна бути при всіх високих атрезіях. Іноді норицю діагностують по рентгенограмі, виконаній по Вангестину – виявляють «повітряний норицевий хід» або визначають газ у сечовому міхурі. Інший діагностичний метод – катетеризація уретри. Діагностику нориці в сечову систему полегшує уретроцистографія.
Нориця на промежину спостерігається й у хлопчиків і в дівчинок. У дівчинок промежинні нориці звичайно короткі й широкі. У хлопчиків довжина й ширина нориці сильно варіюють.
При широкої нориці функція заднього проходу в перші місяці життя компенсується досить повно. Утруднення акту дефекації наступають пізніше. Запори наростають звичайно після першого року життя. При вузькому норицевому ході спорожнювання кишечнику утруднене з перших тижнів життя.
Діагностика промежинних нориць ґрунтується на зовнішньому огляді. Незалежно від довжини норицевого ходу в тканинах промежини атрезія прямої кишки (анального каналу) при цьому виді патології завжди буває низькою.
У дітей старшого віку при завзятих запорах доцільно провести рентгенконтрастне дослідження дистального відділу товстої кишки для уточнення її стану.
Необхідно диференціювати широку промежинну норицю при її порівняно гарній функції з дійсною ектопією ануса.
Клоакальні форми атрезії.
Клоакальна форма атрезії – найбільш складна із усіх аноректальних вад розвитку. Зберігається урогенітальний синус, який через норицю сполучається з атрезованою прямою кишкою. Під час огляду виявляють відсутність задньопрохідного отвору. У місці, де повинний бути зовнішній отвір сечівника або піхви, перебуває один отвір, з якого виділяється сеча. Він є виходом клоаки, у яку відкриваються уретра, піхва й пряма кишка. Анатомічні форми клоаки різноманітні. Дуже важливо розібратися в якому ступені розвинена піхва. У деяких випадках для уточнення стану внутрішніх органів може знадобитися лапароскопія.
Сполучені вади розвитку.
Спостерігаються найрізноманітніші комбінації вродженої патології. Найчастіше супроводжують вади розвитку сечостатевої системи й дистального відділу хребта. У числі супутніх аномалій: аплазія нирки, вроджений гідронефроз, мегауретер, дистопія нирки, гіпоспадія, гіпоплазія нирки, подвоєння піхви, стеноз уретри, подвоєння нирки й сечоводу, подвоєння уретри, крипторхізм, ектопія сечоводу, уретероцеле, агенезія куприка. Найчастіше вади розвитку сечостатевої системи супроводжують високі форми атрезій.
Найбільш важку групу становлять хворі з органічною поразкою верхніх сечових шляхів. Необхідно помітити, що нерідко потенційно важкі поразки протікають практично безсимптомно. В основному це хворі з гіпо- і аплазією нирки, дистопією і вродженим гідронефрозом. Важлива рання діагностика не тільки структурних змін у сечовивідних шляхах, але й функціональних розладів, наприклад пухирносеоводний рефлюкс.
Таким чином, слід уважати непорушним правило: хворого з атрезією заднього проходу необхідно рано, ретельно й цілеспрямовано обстежити на предмет виявлення супутніх урологічних поразок, зокрема, обов'язково виконати екскреторну урографію, микційну цистографію, УЗД.
У процесі обстеження дитини, особливо з високою формою атрезії, важливо звернути пильну увагу на стан дистального відділу хребта. При супутніх вадах крижово-куприкового відділу хребта страждає розвиток крижового нерва, галузі якого іннервують сфінктерний апарат сечового міхура й прямої кишки. Як правило, знижена тактильна чутливість області промежини.
Лікування.
Атрезії заднього проходу й прямої кишки корригують тільки хірургічним шляхом. Найбільш важливі питання хірургічної тактики – вибір строку, обсягу й методики оперативного втручання.
У перші години і дні життя в невідкладному порядку за вітальними показниками виконують операцію при всіх формах простої атрезії. А також при норицях в сечову систему й вузькій промежинної нориці. Питання про те, виконати відразу радикальну операцію або обмежитися накладенням колостоми, вирішують індивідуально. Переважніше радикальний варіант, однак, у деяких випадках краще спочатку накласти колостому. Ця паліативна операція безумовно показана: 1) якщо загальний стан немовляти важкий у зв'язку з пізнім вступом або супутніми вадами розвитку; 2) якщо в хірурга недостатній досвід виконання подібних операцій, особливо при високій атрезії; 3) при клоаці;
У дівчинок при норицях у полову систему й широких промежинних норицях, вибираючи оптимальний строк для радикальної операції, хірург керується клінічним плином захворювання й ураховує два моменти: чим пізніше проводять операцію, тим, з одного боку, більше небезпека розвитку вторинних змін, але, з іншого боку, менше технічні труднощі й, отже, краще функціональні результати. Більш-менш вільні маніпуляції в рані без ризику ушкодження сусідніх анатомічних утворів можливі у віці близько 1 року. Так і роблять, коли нориця широка. При вузьких же норицях, що впадають у піхву, оптимальний варіант – паліативне втручання (колостомія), а радикальне відкладають до слушної миті.
Грубою помилкою слід уважати проктопластику в немовлят із клоакальною формою атрезії. У цих випадках необхідно обмежитися колостомією, і лише пізніше, точно розібравшись у топографічній анатомії поразки й інших деталях, вибирати варіант місцевої пластики.
При сочетаних вадах розвитку етапні операции, виконують залежно від «клінічної домінанти» тієї або іншої патології. Вибираючи хірургічну тактику при сочетаної патології насамперед намагаються визначити, яке втручання найбільш вигідне й необхідно для хворого не тільки в цей момент, але й у перспективі.
Вибір методики радикальної операції при атрезіях залежить від виду й висоти атрезії. Оперативне втручання має на меті створити на місці відсутнього анального отвору нове, забезпечити його нормальну функцію, усунути патологічне співвустя прямій кишки із сусідніми органами. У цей час існує два основні й принципово різні способи проктопластики: промежинна й комбінована (брюшно-промежинна).
Вроджене звуження заднього проходу й прямої кишки.
Звуження локалізуються найчастіше в місці переходу ендодермальної частини кишки в ектодермальну, тобто в області гребешкової лінії анального кільця. Але іноді звуження може бути розташоване на кілька сантиметрів вище задньопрохідного отвору. У рідких випадках стеноз захоплює анальний отвір і частину прямої кишки.
Форма й довжина стриктури варіабельні. Іноді це мембрана з тонкої шкіри або слизуватої оболонки, в інших випадках – щільне фіброзне кільце. Довжина звуження становить від декількох мм. до 2-4 см.
Клініка й діагностика. у перші дні й місяці життя вроджена стриктура може клінічно не проявлятися. Однак при різкому стенозі запори спостерігаються з перших днів. Батьки відзначають, що кал виділяється у вигляді вузької стрічки або циліндра. Із уведенням прикорму запори стають усе більш вираженими, акт дефекації супроводжується сильним натужуванням і лементом. Розвивається картина вторинного мегаколона, яка виражена тим яскравіше, чим старше дитина. На виразність клінічних проявів стенозу істотний вплив виявляють ступінь і характер звуження, а також догляд за дитиною.
Діагностика вроджених звужень ґрунтується на скаргах, огляді зони промежини, пальцевім ректальнім дослідженні, даних ректороманоскопії, рентгенконтрастного дослідження. У деяких випадках анальний отвір аномальний: має вигляд лійки. При введенні пальця в анальний канал місце звуження відчувається в одних випадках як еластичне кільце: палець як би проходить у гумовій пластинці, краю якого втягуються слідом за пальцем; в інших випадках стриктура ледь пропускає кінчик. Однак іноді стенозуюче кільце розташоване високо і його не можна виявити пальцем, у таких випадках діагностиці допомагає ректороманоскопія. Рентгенконтрастне дослідження товстої кишки дозволяє точніше визначити довжину стриктури й стан вищерозташованих ділянок товстої кишки.
Лікування. Вроджені стриктури заднього проходу й прямої кишки можна лікувати консервативно й оперативно. З консервативних методів застосовують бужування, яке проводиться пальцем або спеціальними бужами. Терапію завжди слід починати з бужування. Якщо воно протягом 1 – 1,5 міс. безуспішно, показане оперативне втручання. Вибір методики операції пов'язаний з локалізацією й характером звуження.
При низько розташованих стриктурах з нещільним і нешироким кільцем у ряді випадків можна обмежитися поздовжнім розсіченням місця стенозу з наступним зашиванням рани в поперечному напрямку. Найбільш прийнятне висічення стенозуючого кільця з боку промежини, при висоті стенозу не більш 2,5 см.
При високих звуженнях, що захоплюють пряму кишку, виконують комбіновану проктопластику.
Вроджені нориці при нормально сформованому задньому проході.
Ректовестибулярна і піхвова нориця.
Для ректовестибулярної й піхвовій нориці характерно мимовільне відходження калу й газів через полову щілину на тлі регулярного природнього стільця. У немовлят і грудних дітей, коли стілець напіврідкий, постійне виділення калових мас через норицю приводить до досить різкого подразнення слизуватої оболонки зовнішніх полових органів і шкіри промежини, вульвовагиніту. У дітей більш старшого віку оформлені калові маси виділяються в меншій кількості, але відзначається постійне мимовільне відходження газів.
Зовнішній отвір первинної повної нориці звичайно локалізується в центрі, на дні ладьєподібної ямки або на задній стінці піхви негайно над незайманою плівою. Якщо нориця відкривається пізніше після запального процесу, зовнішній отвір може локалізуватися в основі великої полової губи. Іноді буває два й більш отворів зі шкірними перемичками між ними: у половій губі й передодні піхви. Діаметр норицевих отворів становить 0.5 – 1,5 см. Норицевий хід буває циліндричної форми й конусоподібної. Глибина залягання внутрішнього отвору нориці звичайно становить 1,5-2см. від слизисто-шкірного переходу анального каналу. Для того, щоб визначити його, у пряму кишку вводять палець, а в зовнішній отвір нориці – пуговчатий зонд, який добре відчувається пальцем. Цей же зонд вільно виводиться через анальний отвір. При зовнішньому огляді області заднього проходу в більшості дівчинок з уродженою норицею виявляється своєрідний шкірний придаток, що представляє собою гіпертрофований анальний сосочек. Цей симптом може сприяти діагностиці дивертикулярних форм нориць, коли відсутній її зовнішній отвір.
Лікування. Дитину з ректовестибулярною або піхвовою норицею необхідно поставити на диспансерний облік, як тільки встановлений діагноз. Виявлене, що нориця, навіть незначна не схильна до самостійного закриття. Методом вибору при лікуванні ректовестибулярних і піхвових вроджених нориць є оперативне втручання. Операцію можна відкласти до 3-4 літнього віку при гарному догляді за дитиною. При цьому необхідно регулярно досліджувати сечу й проводити ретельний туалет промежини кілька раз у день. У ряді випадків при регулярнім загостренні вульвовагиніту й пієлонефриту операція показана раніше зазначеного строку. Операція полягає у виділенні нориці від піхви до стінки кишки.
Ректопромежинна (параректальна) нориця. Є підстави вважати, що цей вид нориці як би «чоловічий тип» ректовестибулярної нориці. Клінічно характерна наявність у новонародженого крапкового отвору в параректальній клітковині, від якого в товщі підшкірного шару йде тяж у напрямку до анального каналу. Як правило, зовнішній отвір нориці відкривається попереду від ануса по ходу серединного шва промежини, але в ряді випадків нориця може розташовуватися збоку. Вроджена параректальна нориця якийсь час може існувати безсимптомно, але рано або пізно вона запалюється, з'являється серозно-гнійне відокремлюване, і ці прояви рецидивують. Запальний процес не переходить на параректальну клітковину, тому що стінка нориці служить досить надійним бар'єром. Периферичний отвір нориці іноді самостійно закривається. Нориця практично завжди внутрішньосфінктерна довжина її близько 0,5-1,5 см. Особливістю вроджених параректальних нориць є їхній прямий хід.
Лікування оперативне. Хірургічне втручання показане після першого року життя. Норицевий хід висікають єдиним блоком з наступним накладенням на рану глухого шва або відкритим його веденням.
Ректоуретральна і ректовезікальна нориця.
Клінічна картина співвусть прямій кишки із сечовидільною системою обумовлена локалізацією нориці й шириною норицевого ходу. При широкій нориці в сечовий міхур кал постійно змішується із сечею, і вона випливає мутною протягом усього сечовипускання. Одночасно через уретру виходять гази. При уретральної нориці через зовнішній отвір сечівника час від часу незалежно від акту сечовипускання відходять гази й кал. Під час сечовипускання сеча спочатку мутна, а потім більш прозора. Інфікування сечових шляхів обумовлює рецидивуючий уретрит, баланіт, пієлонефрит. Ці симптоми не завжди виражені чітко, найбільш характерні ознаки з'являються епізодично, і часто батьки не обертають на них уваги.
Більшу допомогу у встановленні правильного діагнозу виявляє рентгенологічне дослідження (уретроцистографія), а також ректороманоскопія із уведенням в уретру барвної рідини.
Лікування. При ректоуретральних і везікальних норицях необхідно хірургічне втручання по встановленню діагнозу.
Ектопія анального отвору.
Про ектопію слід говорити в тих випадках, коли нормальний задньопрохідний отвір (добре відкривається й стискується, нормально функціонує) розташований на незвичайнім місці – близько до зовнішніх полових органів. При цьому всі анатомічні структури анального каналу, у тому числі зовнішній сфінктер, зберігаються.
Клініка й діагностика. Функціональні порушення акту дефекації відсутні. Можна розрізнити промежинну й вестибулярну ектопію. При промежинної ектопії задній прохід відкривається близько до кореня калитки в хлопчиків або задній спайці промежини в дівчинок, при цьому шкірний місток зберігається. Іноді в дівчинок такий місток відсутній, і слизувата передодня піхви переходить у слизувату анального каналу (вестибулярна ектопія). Дійсну ектопію необхідно диференціювати від норицевих форм атрезії. При атрезії, неминуче, згодом з'являються стійкі запори, при ектопії такого не спостерігається. При атрезії під час дослідження анального рефлексу сфінктер скорочується поза аномальним отвором. Т.ч. відсутність або мінімальна виразність функціональних відхилень і внутришньосфінктерне розташування анального отвору є основними відмітними ознаками ектопії анального отвору від норицевих форм атрезії.
Лікування. Деякі автори не рекомендують втручання в дитячому віці й вважають за необхідне відкласти його, щоб доросла жінка сама вирішувала питання про операцію. Подібна точка зору підкріплюється тим, що функціональні порушення відсутні, а гарний результат операції гарантувати неможливо.
1. Атрезія стравоходу та “Vacterl–асоціація”.
2. Форми атрезії стравоходу та клінічні прояви.
3. Діагностика атрезії стравоходу.
4. Лікування атрезії стравоходу.
5. Природжений пілоростеноз. Клініка. Діагностика. Лікування.
6. Класифікація природженої кишкової непрохідності.
7. Клініка високої та тонко-кишкової непрохідності.
8. Клініка низької кишкової непрохідності.
9. Діагностика природженої кишкової непрохідності.
10. Об’єм оперативного втручання при природженій кишковій непрохідності.
Рекомендована література
Баиров Г.А. Срочная хирургия детей.- Сиб.Питер, 1997.
Боднар Б.М., Тлока В. А., Горячев В.В. та інш. Практ. з дит. хір.- Чернівці: мед академія, 2001.-143с.
Грона В.М. Курс лекцій по дитячій хірургії. Учбовий посібник. - Донецьк, 2007.-265 с.
Исаков Ю.Ф. Хирургические болезни у детей- М., 1998.
Макаров А.В., Данилов О.А., Сокур П.П. та інш. Хвороби стравоходу у дітей.- К.: Видавництво КМАПО ім. П.Л.Шупика, 2003.- 357 с.
Макаров А.В., Данилов О.А., Сокур П.П. та інш. Хвороби стравоходу у дітей.- К.: Видавництво КМАЛО ім. П.Л.Шупика, 2003.- 357 с.
Природжені вади розвитку травного факту: Навчальний посібник/ 'За заг ред. проф. Москаленко В 3 Севастополь: «Вебер». 2003.-102 с.
Сушко В.І. Пороки развития и хирургические заболевания новорожденных .(Метод, пособие для студентов-иностранцев). Дніпропетровськ, 2000. - 30 с.
Сушко В.І. Провідні синдроми в хирурги дитячого віку. Дніропетровськ, 1998 -112 с.