2. Державне регулювання фінансового ринку України: сутність, сфери та важелі регулювання

Функціонування будь-якого ринку в сучасних умовах неможливо собі уявити без законодавчої бази регулювання та впливу держави. Саме держава визначає і контролює правові основи ринкових відносин, насамперед права власності, уста­новлює базові правила економічних відносин учасників рин­ку. Досить поширеною є точка зору, що зловживання на фондовому ринку були однією з причин найглибшого спаду в світовій економіці початку 30-х років XX сторіччя, при яко­му скорочення виробництва становило в окремих країнах 50%, а рівень безробіття досягав 30%.

Уряд у будь-якій країні регулює фінансовий ринок через законодавче забезпечення його функціонування, регулювання і визначення правил емісії та обігу цінних паперів, ліцензування професійної діяльності учасників і посередників фінансового ринку, контроль за здійсненням їх професійної діяльності, захист прав інвесторів, контроль за виконанням антимонопольного законодавства та системою ціноутворення на фінансових ринках.

Роль фінансового ринку у фінансово-економічній ситуації, яка склалася в Україні надзвичайно важлива. Фінансовий ринок дає необмежені можливості для інвестицій і тому постійно перебуває в центрі уваги Верховної Ради України, Президен­та України, Кабінету Міністрів та інших владних структур. В Україні фінансовий ринок лише формується, на ньому ще не встановилися традиції та правила роботи, саме ця причи­на, в першу чергу обумовлює необхідність приведення в дію системи ефективного регулювання фінансового ринку з боку державних структур.

Державне регулювання фінансового ринку та його складових — це об'єднання в єдину систему певних методів і прийомів, що дозволяють упорядкувати діяльність усіх його уча­сників і операцій між ними шляхом встановлення державою певних вимог та правил задля підтримки рівноваги взаємних інтересів усіх учасників.

Основна мета державного регулювання – це здійснення державою комплексних заходів щодо:

• створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних фінансових ресурсів;

• захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового ринку;

• контролю за прозорістю та відкритістю ринку;

• дотримання учасниками ринку вимог актів законодавства;

• запобігання монополізації та сприяння розвитку добросовісної конкуренції на фінансовому ринку.

Серед сфер фінансового ринку, що обов'язково повинні регулюватися державою, слід виділити такі:

• допуск цінних паперів до публічних торгів;

• розкриття інформації емітентами;

• функціонування організаторів торгівлі (фондових бірж та торговельно-інформаційних систем);

• регулювання діяльності професійних учасників ринку, насамперед брокерів і дилерів, та їх відносин з клієнтами;

• реклама на ринку цінних паперів;

• заборона маніпулювання цінами.

Таким чином, необхідно визначити, що регулювання фінансового ринку є обов'язком уряду і альтернативи в сучас­них умовах державному регулюванню не існує.

Головним завданням державного регулювання є узгодження інтересів усіх суб'єктів фінансового ринку через встановлення необхідних обмежень і заборон у їхніх взаємо­відносинах через непряме втручання у їхню діяльність (цілі та принципи державного регулювання визначені у першому питанні лекції).

Важелями непрямого втручання держави у регулювання фінансового ринку є:

1. податкова політика, яка впливає на ділову активність, а отже, на потребу у фінансових ресурсах і знаходить своє нормативне оформлення через податкове право;

1. регулювання грошової маси й обсягів кредитів через вплив на ставку позикового відсотка;

2. зовнішньоекономічна політика, що пов'язана з регулюванням операцій з іноземними валютами та експортно-імпортних операцій;

4. гарантій держави щодо позик приватного сектора;

4. вихід держави на ринок позикових капіталів, що створює пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами.

Формами державного регулювання фінансового ринку є:

• прийняття актів законодавства з питань діяльності його учасників;

• регулювання випуску та обігу фінансових активів, прав і обов'язків учасників ринку;

• реєстрація емісій фінансових активів та інформації про їх випуск, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску та продажу фінансових активів;

• видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку та забезпечення контролю за такою діяльністю;

• створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

• контроль за достовірністю інформації, що надається контролюючим органам емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

• контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку тощо.

Важливим елементом державного регулювання фінансового ринку є правове регулювання, яке за своїм характером є загальнообов'язковим, субординаційним і ґрунтується на можливості застосування примусу. Державні органи, які здійснюють таке регулювання у сфері фінансового ринку, обов'язково повинні дотримуватися у своїй діяльності «букви закону — дозволено лише те, що дозволяється за­коном».

Державно-правове регулювання — це регулювання відносин на всіх сегментах фінансового ринку, яке здійсню­ється уповноваженими державними органами країни шляхом створення нормативно-правових актів, їх використання, встановлення контролю за дотриманням цих актів всіма суб'єктами ринку. Законодавство та правила, що вста­новлюються державними органами, мають забезпечити виконання професійними учасниками ринку насамперед таких вимог:

• чесність стосовно клієнтів та високий рівень професійної кваліфікації;

• з'ясування істинних потреб клієнта для визначення найкращих шляхів їх задоволення;

• надання клієнтам повної і правдивої інформації;

• уникнення конфлікту інтересів;

• надійний захист активів клієнтів;

• наявність достатніх фінансових ресурсів для виконання зобов'язань і покриття ризиків, достатність власного капіталу;

• наявність дійової системи внутрішнього контролю за виконанням своїми співробітниками вимог законодавства;

• надання всієї необхідної інформації контрольним органам та сприяння їх роботі.

В Україні та країнах, що вступили на шлях ринкових перетворень в економіці, фінансові ринки перебувають на різ­них стадіях формування і розвитку. У таких країнах розвитку фінансових ринків сприяють приватизація, подолання кризо­вих явищ та позитивні зрушення в економіці. Паралельно з цим відбувається формування відповідної законодавчої бази та механізму, що гарантує її виконання.

В усіх країнах, у т.ч. і в Україні, регулювання діяльності фінансового ринку здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою і судовою. Взагалі елементами державного регулювання фінансового ринку (про що було уже сказано) є: законодавчі та підзаконні акти; органи державного управління, що забезпечують пряме втручання у діяльність ринку; непряме втручання держави у фінансовий ринок.

Законодавчою базою регулювання фінансового ринку в Україні є:

1. Конституція України — вища юридична сила; визначає права законодавчої, виконавчої і судової влади у сфері функціонування фінансового ринку.

1. Укази президента щодо регулювання фінансового ринку.

2. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів, міністерств та інших органів виконавчої влади, що стосуються окремих напрямів регулювання.

4. Конституційний Суд України — вирішує всі питання про відповідність законів та інших актів щодо Конституції України.

4. Договори та угоди, що укладаються між учасниками ринку у зв'язку з наданням фінансових послуг, пов'язаних з емісією, обігом цінних паперів та іншими послугами.

4. Господарський суд — орган правосуддя у господарських відносинах, у т.ч. фінансових.

5. Закони України, що регулюють фінансовий ринок, прийняті Верховною Радою України:

• «Про господарські товариства» (1991) — визначає поняття і види акціонерних товариств, правила їх створення та діяльності; права і обов'язки учасників і засновників.

• «Про приватизаційні папери» (1992) — визначає поняття і види приватизаційних паперів, порядок їх випуску, розміщення, використання та погашення.

• «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (1996) — визначає напрямки державного регулювання ринку цінних паперів в Україні.

• «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» (1997) — визначає правові основи обігу цінних паперів у депозитарній системі та правила електронного обігу.

• «Про лізинг» (1997) — визначає сутність лізингу, його видів та послуг.

• «Про банки і банківську діяльність» (2000) — визначає види банківської діяльності, встановлює порядок випуску, продажу, зберігання та управління банком цінними паперами.

• «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (2001) — визначає види інвестиційних компаній, порядок їх реорганізації, створення та види діяльності.

• «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (2001) — визначає мету, шляхи та органи регулювання ринку фінансових послуг.

• «Про обіг векселів в Україні» (2001) — визначає особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями відповідно до Женевської конвенції 1930 року.

• <Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» (2002) — характеризує систему фінансового моніторингу,

• «Про цінні папери та фондовий ринок» (2006) — регулює відносини, що виникають, під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку з метою забезпечення відкритості та ефективності його функціонування, а також:

—Декрет КМУ «Про довірчі товариства» (1993) — визначає поняття довірчого товариства як інституціонального інвестора, особливості їх створення і діяльності.

• Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію функціонування і розвитку фондового ринку України» (1995) — визначає головну мету та основні принципи функціонування і розвитку фондового ринку України як сегмента фінансового ринку.

• Рішення ДКЦПФР «Про затвердження Положення про функціонування фондових бірж» (2006) — визначає основні засади та вимоги до функціонування фондових бірж в Україні та інші законодавчі і нормативні акти, що регулюють діяльність усіх сегментів фінансового ринку як цілісної системи.