Філософська позиція Іларіона («Слово про закон та благодать») та к. Туровського. «Ізборник Святослава»

Першими джерелами Київської Русі, в яких розглядалися філософські питання, були літописи «Повість врємєнних літ» (в яку входило «Слово філософа») та «Слово про закон і благодать» Іларіона (першого слов'янського глави церкви — митрополита Київської Русі), в якому Іларіон показував переваги нового християнського завіту (благодаті) перед давнім іудейським законом.

Кирило Туровский ставив питання про рівну відповідальність духовної та світської влади перед Богом та законом. Проповідуючи повну покірність тіла душі, пропонував відповідну модель взаємовідносин духовної та світської влади. В «Повісті про білоризця та мнишество» (сюжет про необережного царя та його мудрого радника), «Слові про премудрість» та інших творах, образно уподоблюючи алегоричний «град» людському тілу, а його жителів – почуттям, він проголошує безсилля людини, що чуттєвість приходить до скорботи. Порятунок він бачить в віддаленні від світу за аскетичним ідеалом і говорить про недовіру до усього, що стосується плотської сторони буття. Засобом розкриття істини, окрім відчуттів, Кирило Туровський називає розум, що звеличує людину та веде до познання Бога, душі та світу. Для цього мислителя характерне широке застосування алегорій.

Ізборники 1073 та 1076 років — пам'ятки давньоруського перекладного письменства, створені для чернігівського князя Святослава Ярославича, відомі також як Ізборники Святослава. Одні з найдавніших писемних пам'яток давньослов'янської мови на теренах України-Русі.

Обидва Ізборники містять статті релігійно-морального характеру, матеріали з граматики, поетики, риторики; стверджується користь знань і читання книжок. В Ізборнику 1073 року містяться статті різного змісту — релігійного, побутового, повчального, літературного тощо. Ізборник 1076 року — невеликого формату, містить уривки з різних творів грецьких авторів. Значне місце в ньому займають Афанасієві відповіді, Стословець патріарха Геннадія, Премудрість Ісусова сина Сірахова та ін. Частину творів, що увійшли до Ізборника, перекладено безпосередньо з грецької мови, однак деякі уривки було взято з попередніх київських перекладів, зокрема із Ізборника 1073 року.

Принципи персоналізму, ієрархізму, корпоративності та універсалізму в розумінні людини та історії

Персоналізм - це теїстичний напрямок у філософії, що визнає особистість первинною творчою реальністю і вищою духовною цінністю, а весь світ - проявом творчої активності вищої особистості, Бога. Персоналісти висувають на перший план не пізнання істини суб'єкта, як у класичній філософії, а людську особистість в повноті її конкретних проявів. Особистість перетворюється на фундаментальну онтологічну категорію, основний прояв буття, в якому вольова активність, діяльність поєднуються з безперервністю існування. Але витоки особистості кореняться не в ній самій, а в нескінченному єдиному початку, яким є Бог.

Универсалізм — це етичне світоспоглядання, протилежне індивідуалізму, форма мислення, що розглядає універсум як ціле. Особисте щастя універсалізм вважає неможливим при відсутності у особистості свідомої солідарності з оточенням і без встановлення гармонії між ними, можливої лише шляхом пізнання законів, що лежать в основі світового розвитку та виконання їх.

Сер. XV – XVIII ст.