Палеоліт, мезоліт, неоліт

На ранніх етапах існування спільноти первісних людей були невеликими, приблизно в 20-30 дорослих мисливців і збирачів. У пошуках їжі вони постійно перебували в русі, затримуючись на стоянках лише на кілька (а в особливо привабливих місцях – на багато) років. Згодом почали виникати споріднені поселення. Велика кількість виявлених на неандертальських стоянках решток мисливської здобичі, в тому числі таких великих і небезпечних тварин, як мамонт, носоріг, ведмідь, зубр, вепр тощо, свідчить про консолідацію первісних людських колективів. Розвиток колективізму потребував, окрім узгоджених дій у процесі самого промислу, також регламентування всіх інших аспектів життєдіяльності: розподілу їжі, шлюбних відносин тощо.

Свідченням зародження у людей того часу релігійних уявлень і вірувань є знайдені в печерах захоронення небіжчиків. Сенсаційні знахідки археологів на стоянці Молодове на Дністрі (Чернівецька обл.) та Пронятин поблизу Тернополя засвідчили про зародження в тогочасних людей справжньої образотворчої діяльності: під час розкопок було виявлено лопатки мамонта з орнаментальним гравіруванням і кістки бізона із зображенням тварини.

В мезолітичну епоху помітно зростає рівень раціональних знань первісної людини, поглиблюється її інтелектуальний потенціал, формуються складні ідеологічні уявлення, що відображаються в нових проявах мистецтва та різних міфічних символах. Прикладами останніх є знайдені на Кам'яній Могилі та деяких інших мезолітичних стоянках на території України особливі камінці з вирізаними або намальованими на них знаками, які переховуються у спеціальних таємничих сховищах і символізують приналежність їхніх власників до конкретної тотемної групи. Деталі обряду поховання, зокрема орієнтація померлих, вказують на те, що люди мезоліту поклонялися небесним світилам і понад усе – Сонцю.

Енеоліт – мідно-кам'яний вік Трипільська культура

У IV–III тис. до н.е. на території сучасної України відбувся перехід до енеоліту (мідно-кам'яного віку). Найяскравішою археологічною культурою нової епохи була трипільська, пам'ятки якої виявлено в лісостеповій зоні на величезних просторах від Пруту і Дунаю до Дніпра. Відкрита на початку 90-х років XIX ст. археологом В. Хвойкою поблизу с. Трипілля (нині Кагарлицький р-н Київської обл.), звідки, за місцем знахідок перших пам'яток, пішла назва "трипільська культура".

Трипільська культура була складовою частиною великої трипільсько-кукутенської спільноти, що займала території лісостепової смуги Правобережної України та Молдови. Трипільська культура характеризувалася як швидким поширенням у Європі, так і довготривалістю існування без значних змін в основних рисах впродовж 1500-2000 років.

Поселення трипільської культури завжди розташовуються на берегах великих і малих річок, струмків, у місцях, що містять природні захисні елементи. Деякі з них були додатково укріплені ровами. Забудова, як правило, велася у кілька концентричних кіл чи овалів. У межах замкнутого контуру житла з'єднувалися глинобитними стінами, утворюючи суцільну стіну захисту. Таких ліній могло бути кілька. Поселення забудовувалися переважно наземними дерев'яно-глиняними будинками та заглибленими землянками чи напівземлянками. Наземні будинки за своєю конструкцією могли бути як одно-, так і двоповерховими. В останніх перший поверх використовувався як господарське приміщення.

Розвивається у трипільців і мідна металургія. Вони освоюють плавлення та лиття металу, тоді як раніше послуговувалися лише куванням. З'являються майстри-металурги. Остаточно утверджується ремісничий характер гончарного виробництва.

Землеробство у трипільців було екстенсивним, польовим, із застосуванням примітивної сохи, яку тягли бики. Досить розвинутим було тваринництво. Розводили велику рогату худобу, свиней, дрібну рогату худобу, коней. Важливими галузями виробництва залишалися мисливство, рибальство та збиральництво. Як транспортний засіб трипільці використовували сані, запряжені одним чи двома волами. Біля с. Ворошилівка на Вінниччині знайдено невеликі глиняні пряслиця, які можна інтерпретувати як перші з відомих на території України коліщата. На ранньому етапі розвитку, коли йшло активне освоєння нових територій, трипільське населення мешкало невеликими общинами, що складалися з 10-15 малих сімей. Кожна сім'я вже вела самостійне господарство і, ймовірно, володіла ділянкою землі та частиною худоби. Загалом для цього етапу були притаманні три рівні суспільної організації, а саме: 1) мала (моногамна) сім'я, що вела окреме господарство; 2) община - об'єднання споріднених по чоловічій чи жіночій лінії сімей, родовий характер якої і визначався цією спорідненістю; 3) плем'я - об'єднання споріднених общин.

Щедру інформацію про культуру й духовний світ трипільців містить їхня кераміка, зокрема, оздоблюваний орнамент глиняних виробів, а також антропоморфна та зооморфна пластика. Антропоморфні глиняні вироби здебільшого передають образ жінки, хоч трапляються й чоловічі зображення. Зооморфні статуетки найчастіше зображують бика. Головами биків часто-густо орнаментуються шийки кухонних посудин. Трапляються і статуетки птахів, ліпні моделі жител й транспортних засобів. На пізньому етапі розвитку культури виникає монументальна скульптура. Культові церемонії та ритуали здійснювались як у звичайних житлах, так і в спеціальних святилищах.

Близько 2000 р. до н.е. трипільська культура почала занепадати, її носії частково залишають ці землі, відступаючи під тиском численніших і войовничіших, на думку вчених, індоєвропейських народів. Причорноморські степи заселяли племена з переважанням скотарського способу ведення господарства. Їх специфічний спосіб життя породжував особливий духовний світ. Худоба виступає центром космогонічних уявлень про навколишній світ та водночас посередником у спілкуванні з богами, яким зазвичай надають рис найбільш шанованих тварин. Особливий зріз вірувань демонструє феномен курганного будівництва, відомий з кінця IV тис. до н. е. Кургани являли собою округлі насипи різної висоти, під якими знаходилися поховання патріархів великих сімей або сімейних громад. Довкола курганів збереглися залишки складних архітектурних споруд із землі, каміння та дерева. Дослідники зазначають, що кургани засвідчили не лише значні соціальні зміни в суспільстві, а й закріпили їх у певній релігійно-міфологічній системі. Степовий курган виражав собою нібито підняте над поверхнею землі повторення в меншому масштабі того, що людина бачила навколо себе. Курганне будівництво пов'язують з культом Сонця, що існував в енеолітичних скотарів.