Модель комунікації

Вивчення процесу комунікації й розуміння системи комунікативної ситуації неможливе без їхнього моделювання. Моделлю (від лат. modulus – міра, зразок, норма) є абстрактний формалізований та ідеалізований знаковий образ спрощеного відтворення певного об’єкта (оригіналу), штучно створений дослідником із метою вивчення ознак, складників цього об’єкта,

способів його існування й функціонування. Моделювання застосовують за умови неможливості чи ускладненості дослідження оригіналів у природному середовищі для визначення їхніх характеристик, оптимізації управління й користування об’єктами, для перевірки гіпотез тощо. Моделлю є будь-яка

система, що має мисленнєве представлення, матеріальну репрезентацію і здатна заміщати об’єкт дослідження так, щоб його вивчення надало нову інформацію про цей об’єкт.

Головним принципом моделювання є гомоморфізм, згідно з яким усе, що є в моделі, наявне в модельованому явищі, але не все, що є в цьому явищі, наявне в моделі. Конструкт, повністю тотожний з оригіналом, не є моделлю. Американський філософ А. Коржибський висунув цей принцип у базовому постулаті процесів сприйняття дійсності: «Карта — не територія» (все, що є

на карті, є на території, але не все, що є на території, представлене на карті).

Р. Піотровський сформулював основні вимоги до побудови моделі: вона має бути спрощеним аналогом, а не копією оригіналу; не бути складнішою за нього. Модель має бути вільною від суперечностей, тобто, по-перше, логічно коректною, по-друге, вичерпною, по-третє, гранично простою за умови пріоритету першого над другим і третім і другого над третім. Модель повинна мати універсальний характер і застосовуватися щодо класу об’єктів,

а також реалізувати пояснювальну спроможність, евристичні (пошукові) властивості та прогнозувати можливі закономірності й тенденції існування об’єкта дослідження.

Підґрунтям моделювання може бути гіпотеза, її перевірка потребує накладання моделі на оригінальний об’єкт й дальшої експериментальної діяльності. Процес моделювання містить три елементи: суб’єкт-дослідник, об’єкт дослідження і модель, яка визначає відношення між першим і другим елементами.

Модель комунікативної ситуації являє собою системну кореляцію певних складників, взаємодія яких сприяє передачі інформації, інформаційному обміну та комунікативному впливу.

Комунікабельність як риса характеру людини

Комунікабельність (здатність до спілкування) — невід’ємна складова успішності людини в сучасному світі. Вона дає змогу швидше пристосовуватися до стрімких змін у житті, знаходити спільну мову з різними людьми як у побутовому, так і в професійному спілкуванні.

Комунікабельна людина завжди щиро цікавиться громадським життям і справами кожного окремо взятого члена колективу. Для цього цілком достатньо виконувати декілька простих правил:

• завжди вітатися з колегами і прощатися;

• не соромитися і не лінуватися відповідати і задавати питання;

• уважно вислуховувати співрозмовника;

• висловлювати свої ідеї і активно їх обговорювати.

Це не просто вміння спілкуватися з людьми. Головне, щоб після розмови у людей залишалося позитивне враження про вас.

Розвиток комунікабельності – процес нескладний. Головне – поставити собі мету і поступово наближатися до неї. Ці правила допоможуть добитися бажаного:

• отримуйте задоволення від спілкування;

• ніколи не уникайте спілкування;

• старайтеся заводити розмову на будь-яку тему;

• розвивайте міміку, інтонації і так далі;

• дивитеся на світ з оптимізмом.

Людина народжується абсолютно безпорадним. Всі навички і знання він набуває протягом життя. Це стосується і такої якості, як комунікабельність. Це навик, який допомагає людям співіснувати, насолоджуватися життям, отримувати нові знання, пізнавати світ.

Працюючи над собою кожен день, ви навчитеся знаходити підхід до будь-якій людині, формувати дружні або ділові відносини.