1. Недержавний (неурядовий) характер організації.

Це означає, що держава в особі органів державної влади та місцевого самоврядування не є засновником такої організації на підставі закону чи через ухвалення публічного акту відповідним органом влади і не здійснює адміністративного управління чи контролю за діяльністю такої організації.

За певних умов, наприклад для соціальної приватизації соціальних закладів — бібліотек, клубів, поліклінік, дитячих садків, без зміни їх соціального призначення, застосовується їх перетворення у непідприємницьку оргаіназцію — установу. У цьому випадку їхнім засновником чи співзасновником можуть бути певні органи державної влади та місцевого самоврядування; після заснування такої організації вона, одначе, стає юридичною особою приватного права.

Для України така соціальна приватизація поки що не має законодавчих підстав, але цілком можливо, що найближчим часом перетворення значної частини комунальних соціальних закладів у непідприємницькі соціальні організації стане реальністю.

2. Самоуправління.

Керівництво організацією здійснюється її учасниками відповідно до ЇЇ статутних (установчих) документів. Як правило, закон, що регулює питання утворення та діяльності непідприємницьких оргаінзацій, встановлює лише мінімальні вимоги щодо змісту статутних документів організації та принципів самоуправління. Як правило, для членських оргіназацій вищим органом управління є збори учасників, для фондів/установ — наглядова рада, що формується першого разу засновниками, а далі відповідно до установчого акту.

3. Добровільність.

Організація утворюється на основі доброї волі осіб чи особи, що виступає засновником. Ніхто не може бути примушений до вступу в організацію і нікому не може бути заборонено вийти з такої організації.

4. Некомерційність.

Організації не створюються з метою вести підприємницьку, комерційну діяльність. Це правило не означає, що організація не має права взагалі займатись комерційною діяльністю, що приносить дохід для організації, але комерційна діяльність не може бути основною. Так, наприклад» благодійні фонди ведуть діяльність, що приносить значні доходи — вони вкладають свої кошти у цінні папери, в інвестиційні проекти, але ця їх діяльність здійснюється винятково з однією метою — накопичити кошти для фінансування благодійної діяльності та фінансування громадських організацій, чия діяльність відповідає меті та завданням благодійного фонду.

5. Неприбутковість.

Метою створення чи діяльності організації не може бути одержання прибутку, що розподіляється між її членами, засновниками чи пов'язаними з ними особами. Прибуток організації, отриманий нею внаслідок її комерційної діяльності, може використовуватися лише на статутні цілі, а кошти чи майно організації після її ліквідації не розподіляються між її членами чи засновниками, а використовуються лише із статутною метою або передаються іншій не підприємницькій організації, мета та цілі якої відповідають відповідно меті та цілям організації, шо ліквідовується.

6. Корисність організації.

Відповідно до цієї ознаки вирізняють:

• приватно корисні або організації взаємної вигоди — організації, основною метою діяльності яких є діяльність в інтересах своїх членів, наприклад — клуб філателістів, організація інвалідів по зору, клуб рибалок;

• суспільно корисні організації — організації, що опікуються проблемами, важливими для суспільства в цілому — через їхнє сприяння благодійництву, розвитку освіти, науки, культури, захисту природного середовища, надання певних соціальних послуг тощо.

Правда, таке розділення не завжди можна провести досить просто. Адже, якщо організація інвалідів об'єднує десятки тисяч людей і створює умови для їх реабілітації у суспільство, то її приватно-корисний характер перестає бути домінуючим, адже проблема інтеграції інвалідів у суспільство є важливою проблемою самого суспільства.

Саме тому в багатьох країнах світу громадська активність людей, їх са­моорганізація і вирішення навіть досить вузько-корпоративних проблем тієї чи іншої соціальної групи населення отримує розуміння та сприяння з боку держави та суспільства.

Ясна річ, число видів ознак у різних країнах може бути досить різне й значне, проте й відмінне — з урахуванням історичних та національних традицій кожної окремої країни. Загалом же можна виділити організації з найбільш спільними ознаками, характерними для всіх країн демократичного устрою і які фактично відповідають загальним ознакам непідприємницьких організацій, проте не всі з них регулюються спільним законом про непідприємницькі організації і відносяться до громадянського суспільства:

1. Політичні партії. Це організації, що об'єднують у своїх рядах громадян країни з винятково політичною метою: досягнення влади і впровадження власної політичної програми через формування державних інституцій за участю своїх членів. Регулюються спеціальним законодавством про партії.

2. Професійні спілки. Найбільш масові та найбільш організовані об'єднання громадян за професійною ознакою. Основною метою створення та діяльності профспілок є відстоювання інтересів своїх членів перед працедавцями та державою. Регулюються спеціальним законодавством про профспілки.

Релігійні організації та церкви. Організації, що будуються на основі реалізації людиною права на свободу совісті та віросповідання. Хоча у деяких країнах існують офіційна церква чи офіційна релігія, яких частково підтримує держава, більшість експертів та вчених відносить релігійні організації до недержавних неприбуткових організацій у загальноприйнятому розумінні цього слова. Регулюються спеціальним законодавством про свободу совісті.

Організації громадського самоврядування населення. Такими ор­ганізаціями є об'єднання громадян за місцем проживання для вирішення конкретних питань організації нормальних умов проживання у багатоквартирних будинках, під'їздах, на вулицях чи кварталах. Регулюються або національним законодавством про місцеве самоврядування, або місцевими нормативними актами, що ухвалюються органами місцевого самоврядування відповідно до власної компетенції.

Добровільні страхові та пенсійні фонди, кооперативи споживачів, кредитні спілки, бізнес-асоціації, громадські лікарні, школи, музеї, бібліотеки тощо. Регулюються загальним законом про некомерційні (непідприємницькі організації) та спеціальним законодавством,

що визначає особливості правового регулювання окремих видів таких організацій.

Громадські організації (асоціації). Найчисельніша й найрізноманітніша група організацій третього сектору. Регулюються загальним законом або окремим законом про об'єднання громадян.

Некомерційні (благодійні) фонди, установи (не членські) або товариства (членські), організації приватно чи суспільнокорисні. Зазвичай діють у рамках загального закону про некомерційні організації. В багатьох країнах діють також окремі закони для фондів. Благодійний чи суспільно корисний статус організацій, що є підставою отримання орга­

нізацією податкових пільг, визначається податковим законодавством.