Розділ 1 основні засади функціонування комерційних банків

1.1 Банки в кредитній системі перехідної економіки України

Кредит в умовах переходу економіки України до ринку являє собою форму руху позичкового капіталу, тобто грошового капіталу, який надається у вигляді позики. Кредит забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий і виражає стосунки між кредиторами і позичальниками. За його допомогою вільні кошти підприємств, приватного сектора й держави акумулюються, перетворюючись у позичковий капітал, котрий передається за плату в тимчасове користування.

Кредит у ринковій економіці необхідний, передусім, як еластичний механізм переливання капіталу з одних галузей в інші та згладжування норми прибутку. Він дає змогу подолати обмеженість індивідуального капіталу. У той же час кредит є необхідним інструментом (засобом) для підтримки неперервності кругообігу фондів діючих підприємств, обслуговування процесу реалізації товарів, що є особливо важливим в умовах становлення в Україні ринкових відносин. Без кредитної підтримки неможливо забезпечити швидке та цивілізоване становлення фермерських господарств, підприємств малого бізнесу, впровадження інших видів підприємницької діяльності як на національному ринку, так і в зовнішньоекономічному просторі. Держава може використовувати кредит для стимулювання капітальних вкладень, житлового будівництва, підтримки експорту товарів, підтримки окремих регіонів тощо.

Розрізняють дві форми кредитної системи [14, 11]:

- множина кредитних відносин, форм і методів кредитування (функціональна форма);

- сукупність кредитно-фінансових установ, що акумулюють вільні грошові кошти і надають їх у позику (інституційна форма).

У першому аспекті кредитна система представлена кредитами: банківським, споживчим, комерційним, державним, міжбанківським.

Усім цим видам кредиту властиві специфічні форми відносин і методи кредитування. Реалізують та організують ці відносини спеціалізовані установи, які утворюють кредитну систему в другому (інституційному) розумінні. Провідною ланкою інституційної структури кредитної системи є банки.

Банк – це комерційна установа, котра залучає грошові кошти юридичних та фізичних осіб і від свого імені розміщує їх на умовах повернення, платності, забезпеченості й терміновості, а також здійснює розрахункові, комісійно-посередницькі та інші операції [14, 12].

Поряд із банками переміщення грошових коштів на ринках здійснюють і інші фінансові та кредитно-фінансові установи: інвестиційні фонди, страхові компанії, брокерські, дилерські фірми тощо. Але банки як суб'єкти фінансового ринку мають дві суттєві ознаки, що вирізняють їх з-поміж усіх інших суб'єктів.

По-перше, характерною ознакою банків є подвійний обмін борговими зобов'язаннями: вони розміщують свої власні боргові зобов'язання (депозити, вкладні свідоцтва тощо), а мобілізовані таким чином кошти розміщують у боргові зобов'язання й цінні папери, випущені іншими юридичними та фізичними особами. Це відрізняє банки від фінансових брокерів і дилерів, які здійснюють свою діяльність на фінансовому ринку, не випускаючи (не емітуючи) власних боргових зобов'язань.

По-друге, для банків характерне прийняття на себе безумовних зобов'язань з фіксованою сумою боргу (перед юридичними та фізичними особами). Наприклад, при розміщенні коштів клієнтів на рахунки та у вклади, при випуску депозитних сертифікатів тощо. Цим банки відрізняються від різноманітних інвестиційних фондів, що мобілізують ресурси на основі випуску власних акцій. Фіксовані за сумою боргу зобов'язання несуть у собі найбільший ризик для посередників (банків), тому що ці зобов'язання повинні бути сплачені в повній сумі (повному обсязі) незалежно від ринкової кон'юнктури, тоді як інвестиційна компанія (фонд) усі ризики, пов'язані зі зміною вартості її активів і пасивів, розподіляє серед своїх акціонерів [14, 12].

В Україні створення та функціонування комерційних банків ґрунтується на Законі України «Про банки та банківську діяльність», низці інших законів, положень та інструкцій Національного банку України.