1.2. Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин

У сфері господарювання можуть виникати й інші відносини, що не мають усіх ознак господарських відносин, а відтак не регулюються Господарським кодексом і нормами інших нормативно-правових актів господарського законодавства.

Розмежування господарських відносин з іншими видами відносин здійснено у ст.. 4 Господарського кодексу України, зокрема там сказано наступне:

Ч.1 ст. 4 ГКУ - Не є предметом регулювання цього Кодексу:

* майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України. (проблема розмежування предмета правового регулювання між Цивільним і Господарським кодексами, та жаль, не була вирішена в процесі їх прийняття та доопрацювання, тому ми маємо низку майнових відносин, що регулюються цими двома кодексами: правове становище господарських товариств, договірні відносини у сфері підприємництва та ін.);

* земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря. (регулювання таких відносин здійснюється відповідними кодексами та законами: земельні - Земельним кодексом, гірничі - Кодексом "Про надра" від 27.07.1994 p., лісові - Лісовим кодексом від 21.01.1994 p., водні - Водним кодексом, відносини щодо використання й охорони рослинного та тваринного світу (законами: від 25.06.1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища"; від 03.03.1993 р. "Про тваринний світ"; від 09.04.1999 р. "Про рослинний світ"), територій і об'єктів природно-заповідного фонду - Законом "Про природно-заповідний фонд України" від 16.06.1992 p., атмосферного повітря - Законом від 16.10.1992 р. "Про охорону атмосферного повітря");

* трудові відносини. (регулюються Кодексом законів про працю та іншими актами трудового законодавства);

* фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів. (їх регулювання здійснюється Бюджетним кодексом та низкою законів і підзаконних нормативно-правових актів);

* адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання. (регулювання таких відносин здійснюється Кодексом законів про адміністративні правопорушення, низкою законів: "Про місцеве самоврядування", "Про міліцію" та ін.).

Ч. 2 ст. 4 ГКУ - Особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Ч. 3 ст. 4 ГКУ - До господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства України, застосовуються правила цього Кодексу. [2]

Дещо з цих розмежувань дублюється й у інших законах, для прикладу:

* Ч. 1, 2 Ст. 1 Цивільного кодексу України:

1. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

2. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. [3]

Розмежування даних відносин може здійснюватись за об’єктом чи суб’єктом даного виду відносин.

Елементи господарських відносин мають місце (або можуть мати місце) в діяльності особистих селянських господарств: останні виробляють сільськогосподарську продукцію переважно для задоволення особистих потреб членів такого господарства (членів сім'ї), проте у разі реалізації надлишків такої продукції та надання послуг зеленого туризму селянське господарство виступає як суб'єкт господарювання зі специфічним правовим статусом, що визначається спеціальним Законом від 15.05.2003 р. "Про особисте селянське господарство".

Зокрема у ст.. 1 даного закону міститься визначення «особистого селянського господарства».

Особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів.

Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності. [7]

Особисте селянське (підсобне) господарство — форма організації аграрного виробництва, здійснюваного працею членів сім'ї на основі їх приватної власності.

Як зазначає проф. В. З. Янчук, сучасному особистому селянському господарству притаманні такі ознаки:

по-перше, це — форма виробництва, яка ґрунтується на рівноправних формах власності на землю, на приватній власності громадян, а також на їхній особистій праці та праці членів їхніх сімей, тобто має виключно трудовий характер;

по-друге, це — сукупність майна, що має вартісне вираження, ціну й належить громадянам на праві спільної сумісної власності;

по-третє, особисте селянське господарство доповнює суспільне виробництво, має щодо нього підсобний характер, є додатковим (а не основним) джерелом прибутків;

по-четверте, воно має, в основному, споживчий характер;

по-п'яте, його можна на взаємовигідних засадах використовувати для збільшення виробництва товарної маси продуктів харчування та сировини рослинного й тваринного походження.

Суміжними з господарюванням є народні художні промисли, яким також притаманні риси цієї діяльності - виробництво (зазвичай на професійних засадах) з метою реалізації за плату третім особам предметів художніх промислів, хоча й з відмінними рисами: творчим характером такої діяльності; додатковою метою {збереження народних художніх промислів і спадкоємного розвитку традицій народного мистецтва у певній місцевості), особливістю матеріальних благ, що виробляються при цьому, - художні вироби декоративно-вжиткового призначення. Особливість господарської діяльності, пов'язаної з народними промислами, визначається Законом України від 21.06.2001 р. "Про народні художні промисли".

Народний художній промисел - творча та виробнича діяльність, метою якої є створення художніх виробів декоративно-вжиткового призначення, що здійснюється на основі колективного освоєння і спадкоємного розвитку традицій народного мистецтва у певній місцевості в процесі творчої праці майстрів народних художніх промислів. [6]

Подвійність природи господарських правовідносин (поєднання в них організаційних і майнових елементів, приватних і публічних інтересів як рушіїв дій їх суб'єктів) породжує чисельність методів правового регулювання, що є особливістю господарського права як галузі права.

Щодо нормативного регулювання господарської діяльності, то віднопідно до ст.. 7 Господарського кодексу України - відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. [2]

Отже розмежування у господарському праві необхідне, задля уникнення колізійних питань у регулюванні суспільних відносин у різних сферах, хоча як зазначалось вище, такі все ж мають місце у регулювання питань щодо договірних відносин між суб’єктами господарювання.