3. Джерела пкп.

Джерела конституційного (державного) права – це вихідні від держави або визнані нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які надають їм юридичного, загальнообов’язкового значення.

Це результат правотворчості публічних органів та безпосередньо на народу. У правовій доктрині під джерелами права розуміються зовнішні форми вираження права.

Джерела є надзви­чайно різноманітними за формою і значенням у правовому ре­гулюванні здійснення державної влади. Це визначає склад­ний, а часом і суперечливий характер самого конституційно­го права.

Існують такі джерела:

нормативно-правовий акт (офіційний акт-документ компетентних органів, що містить норми права, забезпечувані державою (конституція, закони, укази, постанови)). Є основним джерелом права більшості країн. Серед нормативно-правових актів — джерел конституційного (державного) права, безумов­но, домінуючі позиції належать законодавчим актам. У переважній більшості держав (за винятком країн загаль­ного права) основний масив джерел конституційного права ста­новлять нормативні правові акти. Конституція – основний закон держави. Конституції, конституційні й органічні закони завжди в повному обсязі є джерелами державного права, а звичайні за­кони — або в повному обсязі, або частково, залежно від наяв­ності в них державно-правових норм. Найважливіші норми державного права містяться у звичайних парламентських за­конах.

Так звані референдарні закони становлять окрему катего­рію законів, прийнятих у результаті референдуму. У більшості випадків їм надають особливого юридичного значення. Наприклад, закон, прийнятий на референдумі, не є підконтроль­ним французькій Конституційній раді.

Надзвичайні закони. Відповідно до самої конституції ці за­кони можуть відступати від її положень, але приймаються лише на короткий строк, як правило, на кілька місяців, хоча й із правом парламенту продовжити цей строк.

Акти глави держави, уряду, урядових та інших державних органів — це різноманітні укази, декрети, постанови, норма­тивні акти урядів, а іноді й відомств (ордонанси, декрети й по­станови) тощо, причому часто ці акти докорінно змінюють по­рядок застосування конституції. Такими є укази і декрети про введення надзвичайного стану, які, як правило, супроводжують­ся припиненням дії конституційних прав і свобод, конститу­ційних і процесуальних гарантій недоторканності особи та ін.

• правовий прецедент (акт-документ, що містить нові норми права в результаті вирішення конкретної юридичної справи судовим або адміністративним органом, якій надається обов’язкове значення при вирішенні подібних справ у майбутньому);

• нормативно-правовий договір (спільний акт-документ, що містить нові норми права, які встановлюються за взаємною домовленістю між правотворчими суб’єктами, тобто результат дво- або багатосторонньої угоди. )

• правовий звичай – акт-документ, що містить норми-звичаї (правила поведінки, які склалися в результаті багаторазового повторення людьми певних дій), які санкціоновані державою та забезпечуються нею. Правовий звичай – найстародавніше джерело права, він історично і фактично передував закону.

• правова доктрина (акт, що містить концептуально оформлені ідеї, принципи, розроблені вченими з метою, удосконалення законодавства, усвідомлені суспільством та визнані державою як обов’язкові). Правова доктрина служить безпосереднім джерелом права в англо-американській системі права: при вирішенні справи судді посилаються на праці вчених.

релігійно-правова норма (акт, що містить канон або іншу релігійну норму, яка санкціонується державою для надання їй загальнообов’язкового начення та забезпечується нею). В Ізраїлі прин­ципи державного будівництва ґрунтуються на Торі. У мусуль­манських країнах діє положення про те, що конституцією пра­вовірних є Коран. Якщо в ісламських державах і приймається конституція, то вона вважається такою, що стоїть нижче за Коран. До середини минулого століття у світі існували ще дві релігійні правові системи — індо-буддійська й китайсько-кон-фуціанська (хоча в точному значенні слова конфуціанське вчення релігією не є). Однак в Індії була сприйнята ціла низка європейських, насамперед англійських, юридичних прин­ципів. У Китаї наприкінці 40-х – на початку 50-х pp. XX ст. фактично було рецепійовано радянське право. Сам факт прий­няття та дії конституцій у державах різних правових систем означає зближення цих систем із романо-германським правом.;

міжнародно-правовий акт ( спільний акт двох або більше держав, що містить норми права про встановлення, зміну або припинення прав і обов’язків у різних відносинах між ними). З санкції держави такий акт поширюється на всю територію, стає частиною законодавства. Міжнародні договори(пакти, конвенції) є джерелами державного права у ви­падках, коли регулюють конституційні проблеми і передбача­ють їхнє безпосереднє застосування. Наприклад, Європейська конвенція про права людини.

Конституційному праві зарубіжних країн притаманні деякі специфічні особливості, що стають особливо помітними в ос­таннє десятиліття. Зокрема, йдеться, по-перше, про такі яви­ща, як визнання джерелом права загальних принципів права, і, по-друге, про таке, що постійно зростає, значення норм, ство­рюваних поза межами національної держави, і навіть не зав­жди за її вирішальною участю, але обов'язкових для тієї або іншої конкретної держави.

В останньому випадку йдеться не лише про міжнародно-пра­вові акти, а про формування нових правових систем, таких як європейське право (право Європейського Співтовариства) або право Ради Європи. Право ЄС, маючи національний характер, інкорпорується в національні правові системи держав — учас­ниць відповідних інтеграційних об'єднань. Норми цього пра­ва прямо стосуються норм права, створюваних самою націо­нальною державою.

Додатково:

• У державах тоталітарного соціалізму (Китайська Народна Республіка, В'єтнам, Лаос, Північна Корея, Куба) найважли­вішими джерелами конституційного права фактично є програ­ми правлячих партій, твори класиків марксизму-ленінізму, документи, прийняті керівними партійними органами.

• Звичайні парламентські закони іноді вступають у супе­речність із конституцією. Як приклад, можна послатися на закон про контроль комуні­стичної діяльності в США, які становили пряме порушення конституції (їхню дію згодом було припинено).

Зазначені акти слугують джерелами конституційного (дер­жавного) права лише в тій частині, в якій містять його норми. Між ними є певна субординація: нормативні акти нижчих дер­жавних органів не повинні суперечити актам вищих. Норма­тивні акти глави держави й уряду мають найбільш широку сферу дії.

• У Франції, наприклад, президентські ордонанси, юридич­не прирівняні за обов'язковою силою до парламентських актів, відіграють роль найважливіших джерел державного права. Так, 13 жовтня 1958 р. у Франції спеціальним ордонансом було введено мажоритарну уніномінальну систему з двома турами голосування на виборах до Національних зборів; ордонанси 24 жовтня, 17 листопада й 13 грудня 1958 р. визначили порядок діяльності палат і правове становище депутата парламенту. Заміна урядовими актами традиційних джерел державного права є одним із проявів відступу від принципу верховенства закону.

• Акти органів конституційного контролю (конститу­ційних судів, конституційних рад та ін.) дають офіційні тлу­мачення конституції, визнають ті або інші закони такими, що відповідають або не відповідають конституції.

• Декларації в загальній, принциповій формі задають основні властивості державно-правового регулювання, виражають на­міри й зобов'язання учасників правових відносин. Наприклад, французька Декларація прав людини і громадянина 1789 р. багато в чому визначила конституційну модель державно-пра­вового регулювання.

• Рішення органів місцевого самоврядування (наприклад, місцеві статути) є джерелами державного права, коли регулю­ють суспільні відносини, пов'язані зі здійсненням публічної влади.

Конституційні звичаї, а також численні правила, прин­ципи та прийоми вирішення різних державно-правових питань не закріплені в нормативних актах і не забезпечуються судо­вим захистом, але регулюють правове становище багатьох дер­жавних органів і фактично визначають їх роль у механізмі дер­жави. Зокрема, у багатьох конституціях та інших юридичних джерелах не міститься положення про те, що уряд формується лідером партії або партійної коаліції, яка перемогла на парла­ментських виборах. Однак цей звичай майже завжди дотри­мується в парламентських країнах в умовах демократичного політичного режиму. Звичаями регулюються порядок здій­снення прерогатив конституційного монарха і повноважень президента, формування уряду, роль прем'єр-міністра, багато питань законодавчої процедури тощо. Практична роль звичаїв є настільки великою, що ігнорувати їх, вивчаючи конститу­ційне право, неможливо.

У багатьох країнах, особливо англосаксонських, а також у країнах, що сприйняли основи англосаксонської правової сис­теми, найважливіші питання державного життя регулюють­ся звичаями (у літературі вони називаються конституційни­ми угодами або конвенційними нормами). Особливість цього виду джерел конституційного права полягає в тому, що нор­ми, які випливають зі звичаю, не можуть бути захищені в суді. Вони дотримуються лише в силу традиції і лише доти, доки всі учасники конституційних правовідносин згодні зі станом справ. Звичаї не фіксуються в нормативних документах. На­приклад, у Великобританії монарх підписує всі представлені йому законопроекти. Однак з формального погляду ніщо не пе­решкоджає йому відмовитися зробити це, тобто накласти на білль, схвалений обома палатами парламенту, вето. Саме тому право вето, не використовуване британськими монархами вже три століття, прийнято називати їх "сплячими" повноважен­нями.

Для того щоб склався звичай, потрібен значний час (десят­ки або навіть сотня років). Його основною функцією вважають уточнення конституційно-правової практики. Наприклад, па­лати двопалатних законодавчих органів, як правило, є рівно­правними за своїм юридичним статусом, назви "верхня" і "ниж­ня" — лише данина історичній традиції, що відображає рух законопроекту. Водночас звичай може впливати на поведінку людей. У США під час виборчої кампанії саме усталений зви­чай змушує виборщиків голосувати за кандидата від своєї партії.

Серед джерел державного права зарубіжних країн слід на­звати також акти, що видаються в порядку тлумачення кон­ституційних норм і законів. У Великобританії та багатьох інших країнах акти тлумачення законів є дуже поширеними джерелами права. Тлумачення законів здійснюється або гла­вою держави, або судами. Предметом тлумачення можуть бути як окремі статті конституції, так і положення конституційних, органічних і звичайних парламентських законів, що містять у собі норми державного права.