3. Теорії вартості.

Представники різних економічних шкіл відстоювали різні позиції з приводу того, чим визначається величина вартості товару.

Існують такі альтернативні теорії вартості:

Теорія факторів (витрат) виробництва. Її засновники - французькі економісти першої половини ХІХ ст. Ж. Б.Сей і Ф. Баста трактували формування вартості в процесі виробництва як результат використання трьох основних факторів: праці, капіталу, землі. Всі вони приймають рівноправну участь у створенні вартості. Кожний з цих факторів «створює» відповідну частину вартості: праця – заробітну плату, капітал – відсоток, земля – ренту. Р. Торренс, Н. Сеніор, Дж. Мілль розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, але й минулою, уречевленою працею.

Теорія попиту і пропозиції визначає вартість товарів на співвідношення попиту і пропозиції на них у процесі обміну. Дж.Стюарт, Г.Маклеод вважають, що коли попит на даний вид товару підвищується, а пропозиція залишається без змін, то мінова вартість зростає. Якщо ж пропозиція перевищує попит, то мінова вартість зменшується. Проте постає необхідність знайти ту об’єктивну основу, що регулює не випадково пропорції під впливом співвідношень попиту і пропозиції, а й закономірні пропозиції обміну товарами.

Теорія трудової вартості оцінює вартість товарів залежно від затрат суспільно необхідної праці на їхнє виробництво.

Теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача. У 70-х роках ХІХ ст. австрійська школа політичної економії на чолі з відомим австрійським економістом К. Менгером розробила суб’єктивно-психологічну теорію вартості. Засновники цієї теорії (К. Менгер, Л. Вальрас, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Г. Гессен) вважали, що цінність товару визначається його граничною корисністю. Гранична корисність – додаткова корисність, яку отримує споживач від додаткової одиниці товару чи послуги.

Не зважаючи на різноманіття концепцій вартості, розуміння її сутності формувалося під впливом двох найпоширеніших теорії: класичної теорії трудової вартості та маржиналістської теорії граничної корисності.

Проте, погляди на працю, як єдине джерело вартості (трудова теорія вартості) не поділяють багато сучасних економістів, які вважають, що у створенні вартості беруть участь усі фактори виробництва. Крім того, трудова теорія має і деякі обмеження:

• у трудовій теорії не приділено уваги взаємозв’язку вартості і споживчої вартості;

• К. Маркс ототожнював споживну вартість і корисність;

• К. Маркс вважав, що вартість створюється лише у сфері матеріального виробництва.

У ІІ половині ХІХ ст. виникла принципово нова концепція вартості - маржиналістська теорія граничної корисності. Засновники – Карл Менгер, Леон Вальрас, Фон Візер, Вільям Паретто. Вони вважали, що в основі вартості товару лежить не затрати праці, а його корисність. Гранична корисність – додаткова корисність, яку отримує споживач від додаткової одиниці товару чи послуги.

Відповідно до маржиналістських поглядів суб’єктивна цінність благ залежить від двох факторів: їх рідкісності (наявного запасу) та ступеня насиченості потреби. Людина потребує не в цілому блага, а його певної кількості. У міру збільшення споживання нової одиниці блага ступінь насиченості збільшується, а корисність кожної наступної одиниці блага знижується. Отже, цінність блага визначається корисністю останнього екземпляра.

Цінність даної теорії полягає в тому, що маржиналісти аналіз економічних процесів розпочинали не з виробництва, а з вивчення потреб людей. Проте, дана теорія також не стала загальною та завершеною теорією.

Якщо розглядати трудову теорію вартості і теорію граничної корисності, то вони фактично заперечують одна одну. Тому на рубежі ХІХ-ХХ століть вченими була зроблена спроба синтезувати обидві теорії. Першу таку спробу зробив англійський економіст Альфред Маршалл, який відійшов від пошуку єдиного джерела вартості і вважав, що у формуванні вартості товару слід враховувати і витрати виробництва і корисність товару, тим самим поклав початок неокласичному аналізу в економічній науці.

Український економіст М.І. Туган-Барановський вважав теорії трудової вартості і граничної корисності такими, що доповнюють одна одну. Працю і граничну корисність він подав як об’єктивний і суб’єктивний фактори, що формують вартість. Трудова теорія – об’єктивний, гранична корисність (оскільки залежить від людських вподобань) – суб’єктивний.

Пізніше прихильниками трудової вартості були: М.Зібер, С.Федорович, О. Міклашевський; прихильниками теорії граничної корисності: Є.Слуцький, М. Бунге; прихильниками синтезу обох теорій – А. Антонович.

Отже, вартість товару виступає результатом поєднання в товарі і затрат праці і його корисності, оскільки на створення товару витрачається матеріальні ресурси і праця, проте саме на ринку остаточно визначається величина вартості товару.

На сьогодні, дискусії вчених з приводу того, чим визначається вартість товару не припинилися, а пошук шляхів поєднання цих двох теорій є одним із пріоритетних напрямів подальшого розвитку теорії вартості.