2. Виникнення і розвиток соціології

3. У деяких дослідженнях ідеї науки про суспільство намагаються виявити ще раніше, починаючи з Конфуція, індійських, ассирійських і староєгипетських мислителів і навіть в міфології.

4. Проте всі соціальні ідеї, висловлені та сформульовані до XIX століття, були предтечею соціології, її джерелами, але не самою наукою. Виникнення соціології як науки відображає якісний етап в історії суспільства, коли воно постало у людському вимірі - кожна людина стає суб'єктом історичного процесу. А цей корінний поворот у соціальній практиці і соціальній науці пов'язаний з великими буржуазними революціями, в основному французької (в кінці XVIII століття), яка проголосила свободу, рівність, братерство всіх людей незалежно від будь-яких соціальних ознак. Саме з цього періоду починається нове осмислення ролі кожної людини, всіх без винятку людей за допомогою вивчення їхньої свідомості та поведінки як активних учасників соціальних, політичних, економічних, культурних змін.

5. Найважливішими особливостями нової науки стали: відмова від хронологічного опису подій, опора на висновки природничих наук, аналіз реальних фактів.

6. Основоположником соціології прийнято вважати О. Конта, він зумів узагальнити і по-новому побачити ті, що складаються процеси і явища, які були характерні для кінця XVIII - початку XIX століття. Саме з його положень про соціологію починають обчислювати перший етап - етап формування наукових основ соціології, який включає в себе ідеї плеяди блискучих мислителів. Соціологічна теорія, створена Контом, складалася з «соціальної статистики» і «соціальної динаміки» і була пов'язана з аналізом соціального життя, основним фактором якої він вважав розумовий і духовний розвиток. Ідеї ​​інших соціологів засновані більше на біологічних особливостях людини і суспільства в цілому.

7. Виходячи з принципових уявлень про ідеї соціологів, можна зробити висновок, що соціологів XIX набагато більше хвилювали загальні питання, що стосуються структури суспільства, законів і тенденцій його розвитку. В якості основного матеріалу для висновків вони використовували дані етнографії та історичні відомості про життя різних народів. У цілому, в основі їх міркувань лежала ідея прогресу, ідея соціальної еволюції, що дозволяло їм робити широкі і сміливі узагальнення. Але, прагнучи простежити закономірності прогресу, вони слабо уявляли якісне своєрідність етапів суспільного розвитку. Позитивістська соціологія, абстрагуючись різні функціїгромадського життя, перетворювала їх у самостійні сили. У залежності від того, який фактор визнавався головним, в соціології XIX ст. сформувалося кілька змагаються один з одним напрямів.

3. Класична зарубіжна соціологія

Початок XX ст. Внесло істотні поправки в уявлення про те, що об'єктом і предметом соціології є суспільство. Чулося все більше критичних зауважень, що соціологіяпретендує на роль метанауки, яка прагне увібрати в себе дані всіх інших наук про суспільство, і на цій основі робити глобальні, узагальнюючі висновки. Крім того, проходження суворої логіки причинно-наслідкових зв'язків, якої дотримувалася більшість позитивістів, не могло задовольнити потребу у всебічному і глибокому пізнанні навколишнього світу.

Першим, хто засумнівався в претензії соціології вивчати суспільство в його цілісності і різноманітті, був Е. Дюркгейм (1858-1917). Він вважав, що соціологія, маючи об'єктом свого вивчення суспільство, не повинна претендувати на "всезнайство» про це товариство - предметом її інтересу повинні бути тільки соціальні факти, які і утворюють соціальну реальність. Не менш важливою особливістю концепції Дюркгейма було те, що він звернувся до соціальних груп, високо оцінюючи роль колективноїсвідомості. На його думку, тільки завдяки цій свідомості існує соціальна інтеграція. Взагалі, можна зробити висновок, що вчений зробив рішучий крок до вивчення людини як соціальної істоти. Не менш послідовним критиком «всеосяжних» претензій на вивчення суспільства став Г. Зіммель (1858-1918), який запропонував свою концепцію, як відокремити соціологію від інших наук про суспільство, і визначив її завданням вивчення закономірностей, недоступних іншим соціальним наукам. Соціологія, на його думку, вивчає чисті форми «социации» (спілкування), які можна систематизувати, психологічно обгрунтувати і описати з точки зору їх історичного розвитку. За ним пішов М. Вебер (1864-1920), праці якого представляють унікальний за своїм задумом і виконання сплав історичного та соціологічного знання. Вебер протиставляв природознавство та суспільні науки, як за методом, так і за змістом. Він не заперечував застосовності до суспільних явищ методів точних наук, але підкреслював, що їх функції в суспільствознавстві інші, ніж у природознавстві. Крім того, Вебер розглядав особистість як основу соціологічного аналізу. Вважав, що такі складні поняття, як «капіталізм», «релігія», «держава», можуть бути осмислені тільки на основі аналізу поведінки індивідів. Він визнавав величезну роль цінностей, вважаючи їх потужною силою, що впливає на соціальні процеси. І, нарешті, він присвятив чимало праць проблем держави, влади, типами панування, що дозволяє його вважати одним з творців політичної соціології.

Серед представників нового етапу у розвитку соціологічної думки потрібно відзначити соціологічну систему В. Парето (1848-1923). Уподібнюючи соціологію точним наукам, таким як фізика, хімія, астрономія, він пропонував користуватися тільки емпірично обгрунтованими вимірами, суворо дотримуючись логічні правила при переході від спостережень до узагальнень. Він відкидав етичні та ціннісні елементи в дослідженні, які ведуть до фальсифікації, перекручування фактів. По суті, він сформулював основні вимоги емпіричної соціології.

Велико і значимо наукова спадщина одного з представників російської і водночас світової соціологічної думки - П.А. Сорокіна (1880-1968). Він з позицій інтегральної соціології запропонував і обгрунтував її понятійний апарат: соціальне явище, соціальний контроль, соціальну поведінку, історичний прогрес і його тенденції.

Великим науковим досягненням Сорокіна стала розробка ним теорії соціальної стратифікації: як загальних понять, так і ознак соціальної диференціації, в основі якої лежать економічний, політичний і професійний статуси. У своїй роботі «Соціальна мобільність» він звернув увагу на переміщення людей в суспільстві, як по горизонталі, так і по вертикалі. Сорокіним були також проаналізовані соціально-культурні фактори розвитку людства, висловлені цікаві ідеї про теорію криз, про напрямах духовної інтеграції і безліч інших оригінальних інтерпретацій соціальної реальності.

Таким чином, серйозним внеском представників класичної соціології початку ХХ століття було те, що вони довели обмеженість і неспроможність претензій на вивчення всього суспільства і намагалися обгрунтувати, що в основі їх науки повинна лежати діяльність соціальних груп і спільнот, особистість у всьому різноманітті її соціальних дій і що критерієм соціології як науки повинні стати емпіричні особливим чином класифіковані і пояснені факти. Класична соціологія в особі названих вчених, їх шкіл та їхніх учнів остаточно конституировалась як наука, виокремивши своє місце і призначення в системі інших соціальних наук, і заклала основи для свого подальшого розвитку та диференціації соціального знання.