Система інституцій

Інституціями, через які уряди обох рівнів реалізують свою політику щодо фінансування та страхування діяльності фермерів, є так звані Королівські корпорації з надання фінансових послуг сільському господарству. “Королівська Корпорація” означає, що така організація перебуває у власності держави, але діяльність її будується на загальних принципах корпоративного управління бізнесом. На федеральному рівні ця організація має назву Федеральна Королівська Корпорація з Кредитування Фермерів Канади (FCC). У провінції Альберта, зокрема, аналогічна корпорація має назву Корпорація з надання фінансових послуг сільському господарству (AFSC). У провінції Манітоба – Корпорація з надання сільськогосподарських кредитів (MACC). Деякі провінції не мають своїх спеціалізованих установ з фінансування аграрного сектора. У такому разі вони використовують програми федерального рівня, які розповсюджуються на всю територію Канади.

Корпорації з надання фінансових послуг сільському господарству федерального рівня та рівня провінції працюють за однаковою схемою. Так, зокрема, Федеральною Королівською Корпорацією (FCC) управляє Рада Директорів, яка підзвітна Міністерству сільського господарства та продовольства. Незважаючи на наявність бюджетного фінансування, Королівська Корпорація здійснює свою діяльність на загальних засадах ведення бізнесу, а отже передбачає отримання прибутку. Проте, на відміну від звичайного бізнесу, ця організація не ставить отримання прибутку за головну мету своєї діяльності. ЇЇ мета – це створити (за умови збалансованості свого бюджету) для фермерів більш сприятливі умови отримання фінансових послуг, ніж ті, що можуть їм запропонувати чисто комерційні фінансові установи (банки, страхові компанії та ін.). Прибутки, отримані в результаті діяльності такої корпорації, накопичуються в спеціальному фонді і використовуються в майбутні періоди для покриття збитків чи надання додаткових послуг сільськогосподарським виробникам. Зокрема, Корпорація з надання фінансових послуг сільському господарству провінції Альберта (AFSC), якій протягом своєї діяльності вдалося накопичити значні резервні кошти в процесі реалізації програми страхування фермерів, отримала змогу знизити страхові тарифи для фермерів у поточному році, тобто зробити умови страхування для них більш вигідними.

Програми / інструменти політики

Програми державної підтримки фермерів Канади, як на федеральному рівні, так і на рівні провінції, побудовані на таких загальних принципах: - Нейтральність до виробництва та маркетингу. Цей принцип означає, що ці програми не мають впливати на прийняття фермерами рішення щодо виробництва та маркетингу тих чи інших товарів, а також створювати конкурентну перевагу одних регіонів над іншими. - Нейтральність до торгівлі: програми державної підтримки повинні зводити до мінімуму викривлення умов торгівлі. - Підтримка екологічного балансу: ці програми не повинні спричиняти негативний вплив на навколишнє середовище. - Нейтральність до процесів ринкової адаптації: програми державної підтримки не повинні заважати функціонуванню ринкових механізмів, зокрема, процесу пристосування суб’єктів ринку до змін ринкових умов. - Уникнення перетинів та дублювання функцій: програми не мають перетинатися щодо своїх цілей та виплат. - Зведення до мінімуму ризику нанесення моральної шкоди з боку адресата державної допомоги. Моральною шкодою, зокрема, може бути можливість для застрахованої особи після укладення договору страхування впливати на суму майбутніх виплат шляхом своєї діяльності чи бездіяльності (скажімо, провокувати ситуацію недоотримання врожаю).

Щодо фінансування програм державної допомоги, то воно має відповідати наступним вимогам:  - Державні кошти на фінансування програм фінансової підтримки повинні виділятися таким чином, аби не створювати переваг для одного регіону за рахунок іншого. - Витрати, пов’язані з функціонуванням програми (включаючи страхові внески, адміністративні витрати), мають бути розподілені між державою в особі урядів обох рівнів та сільськогосподарськими виробниками. - Потрібно встановлювати абсолютні межі надання фінансової підтримки окремим сільськогосподарським виробникам. - Необхідно дотримуватися принципу рівності при розподілі державних коштів, щоб протягом деякого значного проміжку часу фермери, що опинилися в однакових економічних умовах, отримали однаковий рівень допомоги.

До загальнодержавних програм управління ризиками та підтримки доходу фермерів належать: - Програма страхування врожаю (CIP); - Програма стабілізації чистого доходу (NISA). - Програма осіннього авансування (FCAP). - Програма весняного авансування (SCAP). - Програма підтримки доходу фермерів Канади (CFIP). - Супутні програми (програми підтримки провінцій).

Програма страхування врожаю (CIP) покликана пом’якшити негативний вплив несприятливих природних явищ на аграрний бізнес. Вона передбачає часткову компенсацію урядом страхових платежів, а також створення для фермерів сприятливого графіку внесення платежів з урахуванням сезонних особливостей їхнього виробничого циклу. Так, зокрема, страхові платежі за контрактом, укладеним на початку весни, можуть бути сплачені протягом періоду часу аж до 31 грудня, і тільки після цієї дати угода страхування анулюється. При цьому, за умови сплати страхових внесків до 25 червня, фермер отримує 5% знижку, а у період з 25 червня по 1 серпня на суму затриманих страхових платежів не нараховуються відсотки. Програма фінансується спільно урядами обох рівнів та адмініструється урядом провінції.

Програма стабілізації чистого доходу (NISA) є засобом попередження різких коливань доходів фермерів шляхом акумулювання їх власних заощаджень у поєднанні з державною допомогою. Програма передбачає створення спеціального стабілізаційного рахунку фермера, який формується з його власних внесків та відповідних внесків уряду.

Фермер може відкладати на стабілізаційний рахунок (у фонд № 1 цього рахунку) суму, що складає до 20% чистого доходу від продажу (але не менше 3% чистого доходу від продажу). Уряд з свого боку додає до стабілізаційного рахунку (у фонд № 2 цього рахунку) суму, що еквівалентна внесеним фермером трьом відсоткам від чистого доходу від продажу). При цьому федеральний уряд сплачує суму, що еквівалентна 2% чистого доходу фермера від продажу, а уряд провінції – суму що еквівалента 1% чистого доходу фермера від продажу. Крім того, уряд перераховує на стабілізаційний рахунок фермера преміальні відсотки в розмірі 3%, які нараховуються на всю суму внесків (внески фермера та внески урядів обох рівнів разом). Фермер може отримати компенсаційні виплати зі свого стабілізаційного рахунку в разі настання таких випадків: (1) якщо його чистий дохід від продажу за рік виявився нижчим за середній показник за останні п’ять років, (2) якщо його чистий річний дохід, отриманий з усіх джерел, виявився нижчим за встановлений мінімальний рівень плюс сума, внесена на стабілізаційний рахунок як 3% відсотки від чистого доходу від продажу.

Програма осіннього авансування (FCAP) має на меті підтримати грошові потоки фермера в період одразу після збирання врожаю і позбавити його необхідності одразу продавати врожай на невигідних для нього умовах. Аванс надає фермерська організація (асоціація), яка має право отримати для виконання цієї функції банківський кредит під низький відсоток, гарантований федеральним урядом. Сума авансу визначається як 50% від оціночної вартості врожаю на зберіганні, але не більше, ніж 250 тис. канадських доларів. Держава також компенсує фермерській організації відсотки, нараховані на перші 500 тис. канадських доларів банківського кредиту, наданого під програму осіннього авансування.

Програма весняного авансування (SCAP) працює аналогічно програмі осіннього авансування. Особливістю цієї програми є те, що фермер зобов’язаний застрахувати майбутній врожай на користь фермерської організації (асоціації), яка видає йому аванс. Максимальна сума весняного авансу складає $50 тис.

Програма підтримки доходу фермерів Канади (CFIP) є формою надання державної допомоги тим сільськогосподарським виробникам, які зазнали різкого та значного падіння своїх доходів з причин, які вони не можуть контролювати. Виплата за цією програмою здійснюється, якщо “операційний прибуток” поточного року виявився нижчим за 70% “операційного прибутку”, обраного для порівняння. Під “операційним прибутком” тут мається на увазі різниця між операційними доходами та операційними витратами фермера, пов’язаними з веденням сільськогосподарського бізнесу, тобто з розрахунку виключено статті доходів та витрат, які пов’язані з рухом капіталу та іншими видами бізнесу. Для порівняння обирають “операційний прибуток”, який дає найвищий результат при розрахунку за двома методиками:

(1) розраховують середнє за останні 3 роки,

(2) розглядають показники за останні 5 років, відкидають найменше та найбільше значення, після чого розраховують середнє за останні 3 роки. Програма на 60% фінансується федеральним урядом і на 40% – урядом провінції.

Супутні програми (програми підтримки провінцій) надають провінціям додаткове фінансування для вирішення специфічних для них пріоритетних питань. Як правило, це короткострокові (2-5 років) програми, що підтримують інноваційний розвиток та самодостатність провінції.

Програми державної підтримки фінансового стану сільськогосподарських виробників Канади постійно переглядаються та змінюються урядом відповідно до потреб часу та результатів їхнього функціонування. Мета такого перегляду – це забезпечити, аби такі програми якнайменше викривлювали ринкові сигнали в економіці, якнайменше впливали на прийняття управлінських рішень щодо виробництва та реалізації продукції, не дублювали державні програми надання соціальної допомоги, а також узгоджувалися з правилами Міжнародної Організації Торгівлі.

Основні галузі промисловості: гірничодобувна та переробна, харчова, деревообробна, паперова, транспортного обладнання, хімічна, рибна, нафтова і газова. Транспорт — залізничний, автомобільний, річковий, озерний, морський, повітряний. Головні порти: Ванкувер, Сет-Іль, Порт-Карт, Тандер-Бей, Монреаль. У середині 1990-х років транспортна система країни включала близько 90 000 км залізниці; 884 000 км автомагістралей і шосейних доріг; 24 000 км нафтопроводів і 75 000 км газопроводів; 25 великих портів, доступних для океанських суден і 475 невеликих портів; понад 1300 ліцензованих аеропортів.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 620 млрд. За розмірами ВВП Канада незмінно посідає 7-е місце у світі (після США, Японії, Німеччини, Франції, Великої Британії, Італії). Темп зростання ВВП — 3 %. ВВП на душу населення — $ 20 458. Прямі закордонні інвестиції — $ 9,7 млрд. Імпорт — $ 237 млрд (головним чином США — 77 %, країни ЄС — 6,5 %). Експорт — $ 245 млрд (г.ч. США — 84 %, країни ЄС — 4 %).

У економіці Канади виділяються сектори добувної промисловості й сільського господарства, обробної промисловості, будівництва та сфера обслуговування. Обробна промисловість в кінці ХХ ст. дає 18,4 % ВВП і забезпечує 16 % зайнятості; для будівництва ці величини складають відповідно 5,2 % і 5,4 %. На частку сектора послуг припадає 66,2 % ВВП і 73,6 % зайнятих. Цей сектор включає транспорт, телекомунікації, оптову і роздрібну торгівлю, фінанси, страхування і нерухомість, готелі, ресторани, розваги, приватні медичні послуги і інші види послуг; органи державного управління; освіту; державну систему охорони здоров'я і т.і. Канада вступила в постіндустріальну стадію розвитку.

Виробництво електроенергії — 537 млрд кВт·год (1995). Бл. 61 % всієї енергії давали ГЕС, 21 % — ТЕС, 18 % — АЕС. За споживанням енергії на душу населення Канада займає 1-е місце у світі.

Найбільш індустріалізовані регіони — Південне Онтаріо і Квебек, де також розташовані найбільші фінансові центри країни. Степові провінції (Манітоба, Саскачеван, Альберта) виробляють основний обсяг зернових. Британська Колумбія надає основну продукцію лісової промисловості. У Альберті добувають майже всю нафту і природний газ Канади. У Північно-західних територіях ведеться розробка корисних копалин.

Біля половини підприємств обробної промисловості розміщується в Онтаріо і одна чверть — у Квебеку. Інші великі підприємства знаходяться переважно на території Британської Колумбії і Альберти. Найбільша за обсягом виробництва галузь — виробництво автомобілів, а також деталей до них та іншого обладнання. У сумі ця галузь дає п'яту частину всієї продукції обробної промисловості. Інші важливі галузі пов'язані з ресурсною базою; це харчова промисловість, перегонка і очищення нафти, хімічна, деревообробна і паперова промисловість. Найрізноманітніша промисловість в провінції Онтаріо, що володіє багатими природними ресурсами і вигідно розташована по відношенню до внутрішніх і зарубіжних (американських) ринків збуту. Найважливіші галузі — автомобілебудування, виробництво енергоустаткування, хімічних матеріалів, виплавка заліза і сталі, виробництво харчових продуктів (особливо м'ясних і молочних). Великим торговим і промисловим центром (як легкої, так і важкої промисловості) є Торонто. Гамільтон спеціалізується на виплавці заліза й сталі та металовиробів. Великими промисловими центрами провінції Онтаріо є також Брантфорд, Кітченер-Вотерлу, Лондон, Оквілл, Ошава, Оттава, Пітерборо, Сарнія, Су-Сент-Марі і Віндзор. У Квебеку розвинене виробництво целюлози і паперу, а також алюмінію. Тут же знаходяться підприємства авіаційної і автомобільної промисловості, виробництво енергоустаткування і підприємства харчової (м'ясомолочної) промисловості. Основні промислові центри провінції — Монреаль, Лашін, Ла-Салл, Квебек, Сен-Лоран, Шавініган-Фолс, Шербрук і Труа-Рів'єр. Британська Колумбія спеціалізується на виробництві лісопиломатеріалів, целюлози і паперу, а також нафтопродуктів; у провінції Альберта розташовані нафтохімічні підприємства і виробництво м'ясопродуктів.