1.2. Загальні підходи до прогнозування банкрутства підприємства

В умовах впливу світової фінансової кризи а також нестабільного економічного стану в Україні багато підприємств можуть опинитись в кризовому стані, що у більшості випадків призводить до банкрутства.

Банкрутство – це неспроможність підприємства розрахуватись і виконувати свої зобов’язання перед кредиторами через недостатню ліквідність. Деякі українські автори розглядають банкрутство як фінансовий стан компанії, при якому її зобов’язання перекривають активи, іншими словами, її власний капітал від’ємний [13; 7]. Своєчасне виявлення кризового стану, в економічній практиці визначається як «Загроза банкрутства», вимагає створення і виконання спеці- алізованих процедур фінансового контролю. Безліч методів і показників фінансового контролю утворює в сукупності поле діагностики фінансового стану підприємства. Метою діагностики фінансового стану підприємства, виходячи з вище- викладеного, є визначення відхилень в діяльності підприємства, виявлення проблемних зон функціонування в умовах недостатності отриманих даних. Слід зазначити, що мова ведеться про діа- гностику виявлення потенційного банкрутства господарюючого суб'єкта на ранніх стадіях як про процедуру фінансового контролю, головною метою якого є запобігання можливого кризового стану підприємства.

Діагностика – це основа для проведення системного аналізу з метою виявлення проблемних зон функціонування господарюючого суб'єкта та формування висновку про можливість імовірнісного настання банкрутства. Результати аналізу та оцінки ймовірності банкрутства представляє інтерес не тільки про питання можливого наступу банкрутства, але і можливості відновлення фінансової стабільності та платоспроможності підприємства. Фінансово-економічні показники, що характеризують стан підприємства, при якому відновлення стабіль- ного економічного стану неможливо, можна на- звати орієнтирами вкрай критичного фінансового становища [1]. В рамках економічної науки під діагностикою розуміється визначення стану об'єкта, предмета, явища або процесу за допомогою реалізації комплексних процедур для виявлення слабких ланок в ході розвитку. Тобто діагностика передбачає постійний нагляд за зміною системи фі-нансових показників діяльності підприємства, які входять до складу системи моніторингу поточної фінансової діяльності підприємства.

До найвідоміших західних моделей для аналізу та діагностики ймовірності банкрутства належать такі факторні моделі: Альтмана, Ліса, Тафлера, Тішоу, Фулмера та ін., які враховують різні фактори, що впливають на платоспроможність і фінансову стійкість підприємства. Проте в більшості цих моделей основна увага концентрується на певному факторі, що викликає певні суперечності. Деякі моделі оцінюють схильність підприємства до банкрутства на основі показників рентабельності та ділової активності (модель Альтмана, модель Спрінгейта, модель Р. Лиса). Хоча орієнтація цих моделей на фактори рентабельності та ділової активності не завжди є виправданою. Адже, з одного боку збитковість підприємства і є свідченням загрози банкрутства, але це не означає, що підприємство обов'язково має збанкрутувати. З іншого боку висока рентабельність не виключає можливість банкрутства, адже може супроводжуватись незадовільними показниками ліквідності та фінансової стійкості, що є свідченням загрози банкрутства [2].

Найпопулярнішою західною моделлю є модель Альтмана, котра була опублікована вченим у 1968 році. Вона являє собою алгоритм інтегральної оцінки загрози банкрутства підприємства, заснований на комплексному обліку найважливіших показників, що діагностують кризовий фінансовий стан. На основі обстеження підприємств-банкрутів, Альтман визначив коефіцієнти значимості окремих факторів в інтегральній оцінці можливості банкрутства.

Двохфакторна модель Альтмана — це одна з найпростіших і наочних методик прогнозування ймовірності банкрутства, за використання якої необхідно розрахувати вплив тільки двох показників (формула 1.1):

Z= -0,3877-1,0736*Х1 +0,0579*Х2 (1.1)

де Х1 — коефіцієнт поточної ліквідності; Х2 — частка позикових коштів у загальній величині пасиву балансу (коефіцієнт фінансової залежності). При значенні Z > 0 ситуація в аналізованої компанії критична, ймовірність настання банкрутства висока. Перевагою цієї моделі оцінки ймовірності настання банкрутства є її простота розрахунку, а недоліком, як наслідок, обмежена кількість показників, що використовуються для розрахунку. Модель розроблена виключно для підприємств США та повністю не враховує вітчизняні економічні умови.

Першу спробу розробки дискримінантної функції, придатної для оцінки ймовірності банкрутства на вітчизняних підприємствах, зробив відомий український дослідник в області фінансового антикризового менеджменту О.О. Терещенко [8]. Сутність розробленої моделі полягає у визначенні інтегрального показника фінансового стану для різних класифікаційних груп підприємств в залежності від виду їх економічної діяльності. Нормативне значення моделі О.О. Терещенко відповідає 2. Чим менше значення фактичного показника у порівнянні з нормативним, тим більше ризик банкрутства на підприємстві. Модель О.О. Терещенко існує у двох варіантах. Перший — це універсальна модель, що містить також 6 показників і побудована на основі даних 850 підприємств різних галузей. Друга модель містить 10 показників і враховує диференціацію підприємств за галузями [8; 9; 10]. Особливістю методики О.О. Терещенко є те, що вона має кілька зміщені оцінки. У ній зроблено акцент на зменшенні помилкового віднесення фінансово неспроможних підприємств до групи стійких. Така асиметричність має на меті убезпечити інвестора від ризикового вкладення коштів, але знижує точність прогнозу в цілому. Іншим суттєвим недоліком цієї моделі є широкий інтервал невизначеності нормативних оцінок [3; 10]. Однак, незважаючи на зазначені недоліки, така модель широко використовується в Україні, адже вона адаптована для вітчизняних підприємств [15] (формула 1.2):

Z = 1,03Х1 + 0,08Х2 + 10Х3 + 5Х4 + 0,3Х5 + 0,1Х6, (1.2)

де Х₁ – сash-flow / зобов’язання; Х₂ – загальна вартість активів / зобов’язання; Х₃ – чистий прибуток / загальна вартість активів; Х₄ – чистий прибуток / виручка від реалізації; Х₅ – виробничі запаси / виручка від реалізації; Х₆ – виручка від реалізації / загальна вартість активів.

Отримані дані після розрахунків можна інтерпретувати так:

Z > 2 –підприємство вважається фінансово стійким, йому не загрожує банкрутство;

1 < Z < 2 – фінансова рівновага (фінансова стійкість) підприємства порушена, але за умовою переходу на антикризове управління банкрутство йому не загрожує;

0 < Z < 1 – підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційних заходів;

Z < 0 – підприємство є напівбанкрутом.

У 1977 році британські вчені Р. Таффлер і Тішоу запропонували чотирьох факторну прогнозну модель (формула 1.3):

Z = 0,53*Х1 +0,13*Х2 +0,18*Х3 +0,16*Х4 (1.3)

де Х1 — прибуток від реалізації продукції / поточні зобов'язання; Х2 — оборотні активи / зобов'язання; Х3 — поточні зобов'язання / валюта балансу; Х4 — виручка від реалізації продукції / валюта балансу.

Згідно з нормативним значенням, якщо величина Z рахунку більша ніж 0,3, це вказує на те, що підприємство має непогані довгострокові перспективи. Якщо показник Таффлера нижчий ніж 0,2 — найімовірніше підприємство збанкрутує. Перевагою цього методу є простота розрахунку та можливість застосування при проведенні зовнішньої діагностики. Однак метод не враховує ринкову оцінку бізнесу (тобто котирування акцій), що є суттєвим недоліком. В Україні може використовуватися виключно як паралельна модель, оскільки значення коефіцієнтів не пов'язані з галуззю.