1. Засоби захисту тіла:

• загальновійськовий захисний комплект;

• захисний комбінезон для роботи з ракетним пальним;

• захисний комбінезон бронетанкових військ;

• плівкові захисні комбінезони, бахіли, гумові чоботи, рукавиці та інше формувань цивільної оборони;

• захисний спецодяг та спецвзуття, призначені для використання в різних галузях промислового виробництва;

• захисні комплекти пожежників, рятувальних шахтних команд, аквалангістів.

При проведенні гігієнічного нагляду за використанням ізолюючих індивідуальних засобів захисту медична служба і керівники рятувальних та відповідних робіт повинні орієнтуватися на допустимі терміни перебування людини у ізолюючому захисному одязі (табл. 1).

Припустимі терміни перебування людини у ізолюючому одязі

Мікроклімат (температура повітря, С)	Термін перебування в ізолюючому одязі
	без вологого екрануючого комбінезону	у вологому екрануючому комбінезоні
+30 і 	до 20 хвилин	1,0-1,5 годин
(+25) – (+29)	до 30 хвилин	1,5-2,0 години
(+20) – (+24)	до 50 хвилин	2,0-2,5 години
(+15) – (+19)	до 2 годин	більше 3 годин
15 – (+15)	до 5 годин	більше 5 годин

2. Засоби захисту органів дихання та слизових оболонок.

До таких засобів відносять респіратори різних конструкцій, захисні окуляри, протигази. Протигази поділяютьс на:

• ізолюючі, з запасом кисню у заплічних балонах типу аквалангів, дихальних апаратів гірничих рятівників, КІП-5, КІП-7, КІП-8, або з генерацією кисню хімічними реагентами (військові ізолюючі протигази типу ІП-4, ІП-5, ІП-46, ІП-46М);

• шлангові промислового призначення ПШ-1, ПШ-2-57, ДПА-5;

• фільтруючі: військові, цивільної оборони, розраховані на захист від бойових отруйних речовин (ГП-5, ГП-5М, ГП-7); промислові, розраховані на захист від окремих груп виробничих отрут.

Евакуація — це організоване виведення чи вивезення населення з не­безпечних зон. Безпосередньо евакуацією займається штаб цивільної оборони, усі організаційні питання вирішують евакуаційні комісії. Евакуація розпочинається після прийняття рішення начальником цивільної оборони, надзвичайною комісією або органами влади. Евакуація працюючого населення здійснюється за виробничим прин­ципом, а населення, яке не пов'язане з виробництвом, — за територіальним принципом через домоуправління, ЖЕУ, ЖЕК тощо. Діти евакуюють­ся разом з батьками, але можливе їх вивезення зі школами, дитсадками. Для проведення евакуації використовуються всі види транспорту: залізнич­ний, автомобільний, водний та індивідуальний.

Для організації приймання, розташування населення, а також забезпечення його всім необхідним створюються евакуаційні комісії та приймальні евакуаційні пункти, які вирішують проблему розташування, забезпечення та обслуговуван­ня прибулого населення.

Розміщення особового складу цивільних чи військових формувань. Типовим житловим приміщенням для табірного розміщення людей є табірний намет. Крім табірного намету розрізняють барачний та госпітальний намети.

Табірний намет натягується на центральну жердину над “гніздом” (нари з дощок висотою 0,6 м над рівнем ґрунту, або котлован, заглиблений в землю на глибину 1 м (нари) і на 1,5 м – прохід). Вмістимість намету 8 – 10 осіб. Барачні, госпітальні намети значно більші за розміром, дозволяють встановлювати двоповерхові збірно-розбірні ліжка чи каркаси для носилок, а також забезпечені тамбурами. Бараки – будівлі полегшеного типу, призначені для постійного або тимчасового розміщення людей. Бараки споруджуються на різну кількість місць – від десятків до сотень з двохярусними нарами, з розрахунку 65 х 180 см на одне місце. В госпітальних бараках площа нормується з розрахунку 3,75 х 4,15 м² на одне місце, кубатура – 11,0 – 12,5 м³ на місце.

Для тимчасового розміщення військових, цивільних формувань, інших команд, а також для будівельників за межами населеного пункту широко використовуються мобільні (циліндричні уніфіковані блоки на колесах) та збірно-розбірні житлові приміщення (пневмокаркасні, розсувні контейнерні приміщення, розтяжні будівлі та Укриття населення в захисних (фортифікаційних) спорудах здійснюються в умовах бойових дій, при використанні зброї масового знищення, при великих катастрофах, в зимовий час, коли зруйновані житлові приміщення (наприклад, землетрусом).

Захисні споруди розрізняють:

за призначенням — для захисту населення, розміщення органів управління і медичних закладів;

за місцем знаходження — вбудовані, відокремлені, метрополітен, у гірських виробках;

за терміном будівництва — зведені завчасно, швидко зведені;

за захисними властивостями — найпростіші укриття (щілини відкриті і перекриті), протирадіаційні укриття і сховища (закриті фортифікаційні споруди).

Укриття найпростішого типу. У системі захисту населення особливе значення мають найпростіші укриття типу щілин. Це найбільш масові захисні споруди, що можуть бути збудовані населенням у найкоротший термін. Щілини будують відкритими і пере­критими. Відкрита щілина — це зигзагоподібна траншея з кількох прямолінійних ділянок довжиною до 15 м. Глибина її — 1,8 — 2,0 м; ширина: зверху — 1,1—1,3 м, на дні — 0,8 м. Стінки (крутизну) щілини укріплюють дошками, жердинами, очеретом, іншими наявними матеріалами. Коли є час і в разі потреби, щілину перекривають ко­лодами, шпалами або малогабаритними залізобетонними плитами. Зверху покриття влаштовують шар гідроізоляції з толю, руберойду, хлорвінілової плівки або утрамбовують шар глини і насипають шар ґрунту товщиною 50—60 см. У перекритій щілині роблять вхід з однієї або двох сторін з дверима і тамбуром. Для вентиляції встановлюють ви­тяжну коробку. Нормальна місткість щілини — 10—15 чоловік.

Протирадіаційними укриттями називаються негерметичні захисні споруди, що забезпечують захист людей в умовах надзвичайних ситуацій. До них належать також будівлі господарського призначення (погреби, підпілля, овочесховища), пристосовані під укриття, і звичайні жит­лові будівлі. Захисні властивості укриттів визначаються коефіцієн­том послаблення радіації, що залежить від товщини огороджувальних конструкцій, властивостей матеріалу, з якого виготовлені конструкції, а також від енергії гамма-ви­промінювання. В протирадіаційному укритті, розрахованому на 50 чоловік і більше, повин­но бути не менше двох виходів розміром 80x180 см, при­чому бажано, щоб вони були розташовані в протилежних кінцях укриття під кутом 90° один до одного. Для підси­лення захисних властивостей у приміщенні забивають вікна і зайві двері, насипають шар ґрунту на перекриття і роблять, якщо треба, ґрунтову підсипку ззовні біля стін, що виступають вище поверхні землі. Для герметизації приміщень ретельно замуровують тріщини, щілини, отво­ри у стінах і стелі, біля вікон і дверей, припасовують двері, оббивають їх повстю, ущільнюють дверні рами валиком з повсті або з іншої м'якої тканини. Укриття, що вміщує до 30 чоловік, провітрюється природною вентиляцією через припливний і витяжний короби. Для створення тяги витяжний короб встановлюють на 1,5—2 м вище припливного. На зовнішньому виводі вентиляційного короба роблять дашок, а в припливному коробі — щільно підігнані засуви.

У пристосованих під укриття приміщеннях встанов­люють бачки з водою з розрахунку 3—4 л на одну людину на добу, а в туалеті — виносну тару або влаштовують люфт-клозет з вигрібною ямою. Крім того, в укритті вста­новлюють нари (лавки) для відпочинку, стелажі для про­дуктів харчування. Освітлення — від електромережі або переносними електричними ліхтарями.

Сховище є найбільш надійним захистом від усіх чинників які уражують: високих температур і шкідливих газів у зонах пожеж, вибухонебезпечних, радіоактивних і сильнодіючих отруйних речовин, обвалів і уламків зруйнованих будинків і споруд тощо, а також засобів масового ураження і звичайних засобів ураження.

За призначенням сховища класифікують на:

• довготривалі спеціальні сховища – для урядових, командних, госпітальних та інших формувань і команд;

• військові (споруджуються в ході бойових дій);

• сховища цивільної оборони.

За способом побудови сховища поділяють на:

• котлованного типу (заглиблені в землю і перекриті, в тому числі – у підвалах будівель);

• шахтного типу (наприклад, метро – захист товщею ґрунту);

• печерного типу (заглиблені горизонтально в схилах місцевості).

За видом захисту:

• захищають лише від механічних факторів (вибухової хвилі), світлового спалаху, прямої радіації;

• захищають від усіх типів факторів які уражують.

За ступенем захисту від вибухової хвилі сховища поділяють на:

А – вищого класу (важкого типу) —	витримують тиск 20 кг/см2;
Б – І класу (важкого типу) —	витримують тиск 10 кг/см2;
ΙΙ класу (середнього типу) —	витримують тиск 5 кг/см2;
В - ΙΙΙ класу (легкого типу) —	витримують тиск 3 кг/см2;
ΙV класу (легкого типу) —	витримують тиск 2 кг/см2;
V класу (легкого типу) —	витримують тиск 1 кг/см2;

При порівнянні можна відмітити, що вибуховий тиск 0,02 кг/см² руйнує цегляну споруду, 1 кг/см² викликає травму, несумісну з життям.

Вимоги до планування та обладнання сховищ. Закриті захисні споруди повинні включати такі основні приміщення:

а) приміщення для розміщення людей, обладнанні 2-ярусними нарами (40 і 135 см над підлогою), розміром 1,8 х 0,6 м на особу. Нормативи площі: від 4 м² (спеціальні сховища) до 1 м² (військові польові і сховища цивільної оборони); кубатура відповідно, від 10 м³ до 2 м³ на одну особу. Висота сховища – 2 м.

б) приміщення для фільтровентиляційного агрегату (ФВА);

в) туалетні приміщення (в спеціальних сховищах – каналізовані з умивальниками – 1 на 20-25 осіб, пісуарами – 1 на 40 осіб); в польових військових і ЦО – з виносними ємностями для нечистот (з розрахунку 1 відро на 12 осіб при 12-годинному перебуванні).

г) приміщення для запасів води і продовольства та іншого спорядження.

д) входи: основний та запасний з тамбурами типу “лабіринт” і герметичними дверима; аварійний лаз.

Опалення: опалювальна польова піч (ОПП), печі іншого типу.

Освітлення: від акумуляторів, ліхтарів, свічок.

Запас продуктів харчування робиться з розрахунку не менше ніж на дві доби для кожної людини у сховищі.

Медичне обслуговування здійснюють санітарні пости і медпункти об'єктів народного господарства.

Основні шкідливості в закритих захисних спорудах:

1. Фізичні фактори:

- несприятливий мікроклімат: низька радіаційна температура від стін (грунт, бетон), швидке підвищення температури і вологості повітря при заселенні людьми, мала рухомість повітря. У цих умовах збільшується до 70% віддача тепла радіацією (в нормі 43-45%), зменшується віддача тепла конвекцією і випаровуванням (піт виділяється, але не випаровується, а стікає, викликаючи холодову реакцію). Від високої вологості повітря на холодних стінах з’являється конденсат. При роботі вентиляції можливі простудні захворювання, особливо у малорухомих (поранені);

- збільшується кількість важких позитивних іонів, зменшується кількість негативних іонів у повітрі, що негативно діє на самопочуття людини;

- світловий голод при тривалому перебуванні у сховищі, особливо ультрафіолетової радіації;

- шум, вібрація від вентиляційних, силових систем, електричні, магнітні поля від останніх, перепади атмосферного тиску при різних режимах вентиляції.

2. Хімічні фактори:

- недостатність кисню та збільшення концентрації СО₂ від людей і за рахунок ґрунтового повітря – воно бідніше киснем (14-15%), багатше вуглекислим газом (до 3 %). Слід додати, що вихід ґрунтового СО₂ у повітря сховища підсилюється при зниженні атмосферного тиску, при опаленні сховища (підсмоктуючий ефект), при піднятті ґрунтових вод (дощі, розтавання снігів), при замерзанні поверхні ґрунту;

- випаровування сірководню, аміаку та інших газів від санвузлів, а також дезінфікуючих засобів (хлорного вапна, лізолу);

- виділення газів горіння пального (дизелі, опалення, кухня).

3. Психоемоційне напруження: “сенсорний голод” (невідомість), або пригнічуюча інформація.

4. Гіподинамія: вимушене положення тіла, тривала обмежена рухливість, яка викликає статичне стомлення.

Система повітрозабезпечення закритих фортифікаційних споруд. Герметичні сховища можуть бути вентильовані і невентильовані. Вентильовані сховища забезпечуються різними типами фільтрів і системами активної припливної вентиляції.

Фільтри поділяють на:

• фільтри грубої очистки від пилу;

• фільтри тонкої очистки від пилу;

• фільтри масляної самоочитстки;

• фільтри-поглиначі з адсорбентами для РР, ОР, БЗ.

Системи активної вентиляції:

• фільтро-вентиляційні комплекси ФВК-ПМ-1, ФВК-ПМ-2 з двома і трьома, відповідно, фільтрами-поглиначами продуктивністю також відповідно 100 и 150 м³/годину ;

• установки для регенерації повітря.

Режими вентиляції сховища:

• режим 1 – чиста вентиляція – подача повітря у сховище без фільтрації фільтрами-поглиначами, коли атмосферне повітря не забруднене (заселення сховища по сигналу тривоги);

• режим ΙΙ – фільтровентиляція – коли повітря фільтрується через ФВК, тобто повністю очищується;

• режим ΙΙΙ – повна ізоляція – коли вентиляція вимикається і використовується запас повітря сховища, або повітря регенерується хімічним способом чи з запасів у балонах. Цей третій режим вентиляції вводиться при великому задимленні (пожежі), при напливі радіоактивної, газової, бактерійної “хмари” після застосування зброї масового ураження, при виході з ладу ФВК. Норми площі, кубатури, ГДК СО₂ у сховищах та санітарні норми мікроклімату сховищ надані в таблицях 2 та 3.

Норми площі, кубатури, ГДК СО₂ у сховищах

Тип сховища	Площа, м2	Кубатура, м3	ГДК СО2 при різних режимах вентиляції, %
			Ι	ΙΙ	ΙΙΙ
Довготривалі спеціальні сховища	4	10	0,5	1	2
Військові сховища польового типу	0,8-2	1,5-4	1	2	3
Сховища цивільної оборони	0,5-1	1-2	1	2	3

Санітарні норми мікроклімату сховищ

Показники мікроклімату	режим Ι	режим ΙΙ	режим ΙΙΙ
Максимальна температура повітря	28С	30С	32С
Допустима вологість повітря	75%	80%	80%
Еквівалентно-ефективна температура	190ЕТ	200ЕТ	21,50ЕТ