Тема 6. Колективний договір

1. Поняття колективного договору

Колективний договір — це локальний нормативний акт, який регулює трудові, соціально-економічні відноси­ни, що виникають між власником або уповноваженим ним органом і найманими працівниками конкретного підприємства; це форма їх співробітництва з метою до­сягнення соціальної згоди і прогресу.

Необхідність у застосуванні такого локально-норматив­ного акта обумовлена економічними, соціальними і юри­дичними чинниками. Соціальний чинник створюється ви­никненням колективних трудових відносин в процесі ре­алізації громадянами своєї здатності до праці і потребою в методах регулювання в нутрі колективних зв'язків шля­хом прийняття локальних актів з окремих питань.

Економічний чинник створюють об'єктивні розбіжності між інтересами власника та найманих працівників, обу­мовлені характером власності та правовим становищем цих сторін трудових правовідносин.

Юридичний чинник складає правосуб'єктність суб'єктів і трудового права — учасників колективного договору.

Колективний договір — це форма право творення, яку | держава надає підприємствам, установам, організаціям для конкретизації діючого трудового законодавства з вра­хуванням їх особливостей і умов. Завданням колективно­го договору є також вирішення питань регулювання тру­дових відносин, не врегульованих чинним законодавством. Мета укладення колективного договору — соціальний захист прав найманих працівників, сприяння покращен­ню їх умов праці, завоювання соціально-економічних переваг і розширення їх прав. Але разом з тим колектив­ний договір в значній мірі сприяє і ефективності госпо­дарської діяльності, підвищенню рентабельності і покра­щенню якості продукції та результатів роботи. Пояснюєть­ся це тим, що цей основний документ локальної дії на підприємстві (в установі, організації) містить взаємні зобов'язання сторін, спрямовані на вищевказані цілі. При цьому, використовуючи надане законом право щодо вста­новлення за рахунок власних коштів додаткових порівняно з законодавством трудових і соціально-економічних пільг для працівників, власник або уповноважена ним особа використовує їх як засіб зацікавлення і заохочення пра­цівників до поліпшення дисципліни праці, стабілізації виробничого процесу, підвищення продуктивності праці і, нарешті, отримання високих прибутків.

Норми, закріплені в колективному договорі, — це юри­дична форма вираження встановлених умов праці. В силу цього вони є обов'язковими для виконання для обох сторін, які уклали колективний договір.

Згідно закону колективний договір укладається на всіх підприємствах, в установах, організаціях, наділених пра­вами юридичної особи, незалежно від форм власності і господарювання, відомчої належності і кількості праців­ників, за умови використання на них найманої праці. За необхідності колективний договір може укладатись в ок­ремих структурних підрозділах підприємства (установи, організації) в межах компетенції цих підрозділів і з вра­хуванням їх фінансових та організаційних можливостей. Вирішуючи окремі питання соціально-економічних і тру­дових відносин структурного підрозділу, він є додатком до загального колективного договору.

Порядок укладення колективного договору основуєть­ся на дотриманні вимог законодавства з цього питання. Вони встановлені Законом України «Про колективні до­говори і угоди». Правову основу колективного договору визначає також глава II Кодексу законів про працю, яка називається «Колективний договір». Ці законодавчі до­кументи встановлюють вимоги щодо розробки, укладен­ня і виконання умов колективного договору. Основною є вимога дотримання законодавчих норм і недопущення прийняття таких умов колективного договору, які по­гіршували б становище працівників порівняно з діючим законодавством. Відповідно до ст. 16 КЗпП умови колек­тивного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є не­дійсними.

Укладення колективного договору повинно здійсню­ватись на дотриманні принципів рівності сторін і їх доб­ровільності щодо прийняття зобов'язань, свободи у виз­наченні кола питань, які будуть становити зміст колек­тивного договору, реальності зобов'язань, забезпечен­ня свободи контролю виконання умов колективного договору і встановлення відповідальності за їх невико­нання.

Згідно закону однією стороною колективного договору виступає власник підприємства (установи, організації) або уповноважена ним особа, як правило, — керівник, хоча може бути призначена і інша посадова особа з адмі­ністрації, наділена відповідними повноваженнями згідно статуту чи іншого локального нормативного акта.

Протилежною стороною колективного договору є тру­довий колектив в особі своїх уповноважених представ­ників. Уповноваженим представником трудового колек­тиву може бути профспілковий комітет чи інший пред­ставницький орган, обраний на загальних зборах праці­вників,— рада трудового колективу, страйковий комітет та ін.

За наявності на підприємстві (в установі, організації) кількох профспілкових чи інших організацій, які претен­дують на представництво інтересів трудового колективу, вони повинні сформувати єдиний представницький орган для ведення переговорів і підготовки проекту колектив­ного договору. Якщо з цього питання між ними не досяг­нуто згоди, то вирішувати, кого з них уповноважувати на представництво своїх інтересів, належить трудовому колективові.

З метою забезпечення об'єктивності і рівноправності сторін забороняється участь у веденні переговорів і укла­денні колективного договору від імені трудового колективу тим органам і організаціям, які фінансуються влас­ником або політичними партіями, або особам, які пред­ставляють адміністрацію. З цією ж метою інтереси влас­ника при укладенні колективного договору не можуть представляти особи, які є членами виборного органу профспілки (у випадку, коли інтереси трудового колек­тиву представляє профспілковий комітет).

Колективний договір — це строкова угода, строк дії якої визначається сторонами. Після закінчення строку його дії він продовжує діяти до моменту укладення но­вого колективного договору чи перегляду умов діючого, якщо інше не передбачено договором.