1. Поняття екологічного права України

Екологічна функція є однією із основних функцій держави та являє собою напрям діяльності держави в особі її компетентних органів по управлінню якістю довкілля. Зокрема ст. 16 Конституції України проголошує, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави. Засади екологічної політики України визначені в Основних напрямках державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, а також в Законі України ”Про основи національної безпеки України”.

Екологічне право як галузь права – це система правових норм, які регулюють екологічні правовідносини, тобто відносини що складаються у сфері взаємодії суспільства і природи з метою раціонального природокористування, збереження, відтворення та покращення стану навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки життя та здоров’я людини.

Отже предметом екологічного права є екологічні правовідносини.

Екологічні правовідносини мають відповідні суб’єкти і об’єкти, зміст, а підставою їх виникнення є відповідні юридичні факти. Екологічні відносини як предмет правового регулювання виникають між фізичними особами, між фізичними та юридичними особами щодо належності природних об’єктів, використання, відтворення об’єктів правової охорони з метою задоволення екологічних потреб та інтересів фізичних та юридичних осіб. Екологічні правовідносини класифікуються на: природоресурсні та охоронні (природоохоронні й антропоохоронні).

Об’єкти екологічного права – це природні, природно-антропогенні цінності, природно-соціальні умови і процеси, життя й здоров’я громадян, що підлягають охороні та з приводу яких складаються відповідні відносини, які регулюються нормами екологічного права.

Згідно зі ст. 5 Закону України ”Про охорону навколишнього природного середовища” об’єктом правового регулювання та охорони є навколишнє природне середовище в цілому та його основні елементи, зокрема: 1) навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів; 2) природні ресурси, як залучені в господарській обіг, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ); 3) ландшафти та інші природні комплекси (заповідники, заказники, національні природні парки, ботанічні сади, зоопарки тощо); 4) життя і здоров’я людей від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки.

Основними методами правового регулювання екологічних відносин є імперативний або адміністративно-правовий метод, який базується на нерівному положенні сторін, та диспозитивний – з використанням елементів цивільно-правового методу, заснованого на рівності сторін.

Основні принципи екологічного права закріплені в ст. 3 Закону України ”Про охорону навколишнього природного середовища”, а також в інших законодавчих актах, які виступають джерелами екологічного права і до них зокрема належать: пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської та іншої діяльності; гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров’я людей; запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища та цілий ряд інших.

Джерелами екологічного права є Конституція України, Земельний, Водний, Лісовий кодекси України, Кодекс України про надра, Закони України: ”Про охорону навколишнього природного середовища”, ”Про тваринний світ”, ”Про охорону атмосферного повітря”, ”Про природно-заповідний фонд”, „Про захист рослин”, ”Про екологічну експертизу”, ”Про рослинний світ”, ”Про мисливське господарство та полювання” а також підзаконні нормативно-правові акти.