70 Правозахисний рух в Україні в 60-80 рр.

У 50-х роках виникає рух дисидентів(незгодних). Це був перший великий сусп.-пол. рух у РС, учасники якого виступали проти існуючого пол.. режиму. Дисидентами найчастіше були представники інтелігенції, хоча серед них було багато і представників інших соціальних груп.Дисиденти ніколи не ставили за мету організацію збройної боротьби прроти режиму, їх головним завданням була боротьба за права людини та за національні права укр.народу. Дис. Прагнули діяти виключно констит. Шляхом. Їхніми головними методами були агітація і проведення громад. заходів. Дис. рух в україні мав три напрямки: загльнодемократ. релігійний, і національний. Дис. Ніколи не мали єдиної партії. Вони діяли в невеликих гуртках,що підтримували між собою зв'язок.У50-70х р. групи дис. існували у всіх великих містах україни. Уряд СРСР переслідував усіх дис. Оскільки убачав у їхній діяльності загрозу існуючому ладу.Вони послабляли комуніс. режим, допомагали своїм співгромадянинам самостійно оцінювати дії влади, активно захощали права людини.

Після смерті Сталіна, як вважають, в Україні починає зароджуватись правозахисний рух та громодянський опір правлячому режиму. Перший документ цього руху -- «Відкритий лист до ООН», що його передали в 1955 українські політичні в'язні з таборів у Мордовії.

Молоде покоління українських інтелектуалів, які щиро повірили в оголошений Хрущовим на ХХ з'їзді КПРС курс на десталінізацію суспільного житгя, своєю творчістю протестували проти пануючої задушливої атмосфери, боролися за українські культурні цінності, національну свободу і людську гідність. Важливою формою руху протесту були підпільні групи, які мали на меті домогтися не тільки демократичних прав, але й самостійності Україні. В 1953-1959 рр.виникли: Український національний комітет (УНК), Український націо-нальний фронт (УНФ), Об'єднана Партія Визволення України та ін. Відомими стали тільки ті групи, які були розкриті органами безпеки і над якими відбувся суд. За даними КДБ, протягом 1954-1959 в Україні було ліквідовано 183 "націоналістичних та антирадянських угруповань", за "анти-радянську діяльність" було притягнуто до судової відповідальності 1879 осіб.Українська Робітничо-Селянська Спілка {УРСС) серед цих груп мала дещо ширшу основу. Створена у 1958 на Львівщині групою юристів під проводом Левка Лук'яненка, ця організація вперше у післявоєнній історії склала грунтовну програму, де йшла мова про легальну боротьбу за вихід України з СРСР.Україна мала «стати абсолютно ні від кого незалежною самостійною державою». Передбачалися самостійність України з широко розвиненим соціалістичним державним устроєм» та "завоюванням демократичних прав». Спілка мала намір перетворитися у партію, але перед її другим з'їздом було арештовано керівників, а організацію розгромлено. У травні 1961 у Львівському обласному суді відбувся процес над УРСС. Лук'яненка бупо засуджено до смертної кари, яку пізніше було замінено п'ятнадцятирічним ув'язненням. На початку 60х років відбулись судові процеси над дисидентами з Донецька, Зопоріжжя, Рівного, Тернополя, Чернівців, Луганська, Києва. На Україні в пресі критикувались за «формалістичні викрутаси» Ліна Костенко, Микола Вінграновський, Іван Драч та ін. Головними акціями , проведеними дисидентами, були: виступи біля пам'ятника Шевченкові в Києві, конференція з питань культури української мови в Київському університеті. Багато дисидентів ставили вимоги лише часткового поліпшення існуючої системи, але й цього було достатньо щоб потрапити під пильне око КДБ.Члени українського правозахисного руху та громадянського опору виступали також в обороні інших народів, зокрема, проти дискримінації євреїв, кримських татар.