7.Грунтовий покрив

Зональним типом для Середньєвропейської рівнини є бурі лісові грунти.

Лісові буроземи утворилися під широколістими, змішаними або рідше хвойними лісами в умовах помірний теплого вологого клімату на різних по генезису і механічному складу грунтоутворюючих породах. Зазвичай відрізняються бурим забарвленням, грудкуватим і горіхуватою структурою. У профілі виділяють: горизонт лісової підстилки А про потужністю 2—5 см , гумусовий горизонт A 1 — 15—20, інколи до 30 см , нижче горизонт максимального оглеєння В — від 15 до 40 см . Найбільша кількість гумусу міститься в гумусовому горизонті (6—10%). Кислотність даного типу грунтів залежать від географічного положення; кисліша реакція цих грунтів спостерігається в південних районах [http://uk.wikipedia.org/wiki/Бурі_лісові_ґрунти].

Для підвищеної горбистої частини рівнини характерними є не лише родючі буроземи, а й родючі глинисті та суглинисті грунти частково підзолистого, частково буроземного типу, з різноманітними перехідними варіантами. Найродючішими є чорноземніні грунти на лесах у південній частині рівнини.

Рис.8.Грунти Європи

На плоских піщаних низовинах давніх улоговин та зандрів зустрічаються піщані, малородючі підзолисті та частково напівболотні грунти низовинного морського узбережжя західної частини рівнини [Добрынин, 328].

8.Рослинний і тваринний світ

Природний рослинний покрив рівнини сильно змінений людиною і на значній частині замінений посівами зернових та технічних сільськогосподарських культур. Для природної рослинності характерним є переважання лісових формацій [Добрынин, 328]. У наш час вони займають незначну частину території. Вологий та м'який клімат західної частини рівнини є сприятливим для росту трав. У Нідерландах, Данії та на північному заході Німеччини природні ліси майже не збереглися і в ландшафті панують природні та засіяні луки, орні землі та штучні лісонасадження, у яких домінують хвойні породи, особливо ялина[Власова , 134].

У західній частині рівнини переважають дубові та букові ліси, котрі чергуються із зарослями вереску і річковими заплавними луками. На сході переважають мішані ліси; найпоширенішим породам є дуб та сосна, а у східній частині Польщі – також ялина. Для піщаних низовин характерними є соснові ліси та верескові зарослі. У вересових зарослях можна виокремити дві формації: одна – із чагарникового вереску, поширена на заході рівнини у вологих та заболочених місцевостях; друга – напівчагарникового низького вереску, котра поширена у вигляді підліску переважно на сході, росте на піщаних грунтах [Добрынин, 328].

У межах Середньоєвропейської рівнини можна виділити три флористичні провінції:

1)північно-атлантична: займає західну частину рівнини та більшу частину Ютландії; переважають широколистяні ліси середньоєвропейської лісової області;

2)перехідна: розміщена у межиріччі Ельби та деру; характерною є наявність хвойних порід та північних видів рослин;

3)південно-балтійська: займає східну частину рівнини; переважають мішані хвойно-широколистяі ліси [Добрынин, 329].

Рис.8.Верескові зарослі Ютландії

Рис.9.Типова рослинність узбережжя Балтійського моря

Дикі тварини у межах рівнини були сильно винищені за рахунок вирубки лісів та розширення розораних ділянок земель. У той же час перетворення природних лісових ландшафтів у культурні, близькі до лісостепових та степових, сприяли тут поширенню деяких дрібних степових тварин, головним чином гризунів.

Рис.11.Благородний олень

(заповідник «Біловезька пуща»)

Рис.12.Зубр

Рис.13.Куниця (заповідник «Біловезька пуща»)

Типовими представниками фауни для Середньоєвропейської рівнини є зубр, благородний олень, лось, косуля, кабан, куниця, борсук, білка, різноманітні промислові птахи – глухар тетеря та ін. [Власова, 134].

Для збереження природних ландшафтів у межах регіону створено багато заповідників і інших природоохоронних зон: пташиний заповідник Ваттенмеєр, заповідник Люнебургська пустка, «Мюриц-Зеєн-парк» в Німеччині, Хоге-Велюве і Велювезом в Нідерландах, Біловезька пуща на межі Білорусі і Польщі, Великопольський парк в Польщі і ін. [http://geosite.com.ua/publ/serednoevropejska_rivnina/147-1-0-953].

Біловезька пуща — державне заповідно-мисливське господарство на південному заході Білорусі та на території Польщі, розташоване на вододілі річок Бугу, Німану і Прип'яті. 80 % території Біловезької Пущі Білорусії — незаймані ліси, в яких налічується понад 20 видів деревних рослин. З них найпоширеніші — сосна, ялина, дуб, граб, береза, вільха, ясен. Фауна пущі налічує більше 10 тисяч видів. Тут мешкає 59 видів ссавців, зокрема найкрупніший представник сучасної європейської фауни — зубр. Найчисленніші гризуни — 20 видів. Серед них найбільш примітним є бобер. З хижаків в пущі мешкають вовк, лисиця, рись, куниця лісова. Крупні копитні — дикий кабан, олень благородний, сарна, лось — є мисливськими видами і чисельність їх оптимізується [http://uk.wikipedia.org/wiki/Біловезька_пуща].

Рис.10. Рослинність, типова для заповідника «Біловезька пуща»

Заповідник “Люнебургська пустка” - найстаріший німецький заповідник на південному сході країни загальною площею 20 тис. га був заснований в 1936 р. Охороняє природні комплекси широколистяних лісів та окультурених ландшафтів, що виникли в XVIII ст. Значну цінність заповідника, разом з різноманітною лісовою і луговою фауною представляє унікальна флора в якій виділяються штучно насаджені соснові бори трьохсотрічного віку [http://lgtinfo.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=69&Itemid=69&lang=uk].