Шекспір. «Буря»

«Буря» - остання драматичний твір Шекспіра (1612г.). Це трагікомедія і казка-напуття, «прихильна до людей». Казковий елемент в «Бурі» виражений навіть яскравіше, ніж у більш ранніх трагикомедиях. Події в «Бурі» розгортаються на безлюдному казковому острові, який колись належав злий чаклунки Сікоракса і її огидному синові Калібану. Світлий дух повітря Аріель став жертвою її похмурої злоби. У п'єсі весь час відбуваються чудесні події. Але вони цікаві не самі по собі, як у придворних «масках» того часу або на сцені театру бароко. Казкові феєричні елементи утворюють лише ошатну раму для гуманістичного змісту п'єси. Казковий сюжет, обраний Шекспіром, таїть в собі глибоку життєву мудрість, а отже, і життєву правду. Міланський герцог Просперо позбавлений трону і вигнаний з Мілана своїм властолюбним братом Антоніо. Опинившись на безлюдному острові, Просперо силою магічних чар підпорядкував собі похмурого Калибана і світлого духу Аріеля, зробивши його вірним помічником. Незабаром боря, викликана магічним мистецтвом Просперо, викидає на острів міланського узурпатора Антоніо, з королем неаполітанським Алонзо, якому він видав Мілан, ряд придворних, блазня, п'яницю-дворецького, а також Фердинанда, сина неаполітанського короля. Просперо зібрав їх усіх на острові, щоб розв'язати трагічний вузол, зав'язаний в Мілані. Але з поганими людьми на острів проникають людські пороки: брат Алонзо Себастіан укупі з узурпатором Антоніо збирається вбити короля Неаполя, щоб захопити його престол. П'яниця-дворецький Стефано хоче умртвіть Просперо і, опанувавши Мірандою (дочкою Просперо), стати володарем острова. Владолюбство не дає спокою людям. Порок вирує в їх серцях. Той же Стефано готовий красти все, що попадеться під руку. Проте є на острові і люди гідні. Це мудрий Просперо, його дочка Міранда і молодий, красивий Фердинанд (син неаполітанського короля). Молоді люди покохали одне одного. Просперо благословив їх шлюб.

Маленький острів, створений уявою Шекспіра, стає ніби осколком великого гучного світу. Не випадково події починаються з бурі, що дає назву трагікомедії. Буря перетворює острів у круговерть людських справ. Тут краса стикається з потворністю, благородство з ницістю. Тут знаходить себе справжня любов і людська мудрість. Просперо перемагає темні сили себелюбства. Адже лиходії каються у своїх злочинних діяннях і задумів. Узурпатор Антоніо повертає міланський престол Просперо. Фердинанд і Міранда одружуються. Отримує свободу світлий дух Аріель. Гармонія відновлюється в збаламучені світі. Сила магії більше вже не потрібна Просперо, і він відрікається від неї, приймаючи рішення зламати свій чарівний жезл і поховати в морі магічну книгу.

^ Казка завершується благополучним кінцем. Тим часом глядача не покидає свідомість, що гармонія відновлена ​​лише в казці. «Буря» оповита серпанком смутку. "Буря" - прощання Шекспіра з театром. Це надає п'єсі відтінок глибокого смутку, концентрованої в образі Пpoсперо. Поєднавши Міранду і Фердинанда, забезпечивши їм і собі щасливе майбутнє, він відразу ж після чудової феєрії, показаної обрученим, впадає в сумне роздумі, пророкуючи настання моменту, коли весь світ зруйнується і все, що було так чудово і так нас радувало, зникне без сліду , бо

"Ми створені з речовини того ж,

Що наші сни. І сном оточена

Вся наша маленька життя ".

І він додає, ставлячи, як це часто буває у Шекспіра, крапку над i:

"Схвильований я. Пробачте цю слабкість",

Хоча парфуми, здавалося б, могли служити Просперо з користю для нього і на батьківщині, він все ж, покидаючи острів, відпускає їх назавжди. І той же знижений, сумний тон слабкого, який зрікся від своєї влади і від боротьби людини чується в епілозі п'єси, який вимовляє Просперо.

Острів та парфуми, кажуть критики, - це та сцена і те служіння мистецтву, з яким розлучається Шекспір. Але в більш глибокому плані догляд Просперо з острова - визнання великого письменника і борця в глибокій втоми, що охопила його, у втраті їм віри у можливість перемоги і в догляді у світ казки та музичної фантазії.

Тут Шекспір ​​ближче, ніж де б то не було, підійшов до мудрості бароко. І все ж «Буря" не робить Шекспіра письменником бароко. Звичайно, «чудеса» Просперо не виходять за межі казки, але казки яка каже, а не відкидає життя. «Бурі» властива яскрава театральність. При всій казкової оснащеність п'єси людина не стає примарою. Він, як і повинно бути у творі епохи Відродження, залишається сувереном тутешнього світу.

«Буря» ніби повертає в більш традиційну шекспірівську обстановку, в коло типово шекспірівських персонажів і в той же час містить виразний мотив «прощання». За сюжетом п'єса з'явилася безпосереднім відгуком на подію, що склало злобу дня, коли велика англійська експедиція зазнала аварії біля берегів Америки, біля Бермудських островів, які Шекспір ​​і зробив місцем дії «Бурі». Дослідники відзначають, що, незважаючи на увагу, проявлену Шекспіром до перспектив освоєння Нового Світу (покровителі письменника були в числі ініціаторів колонізації; уцелев від плахи і підійшовши до двору, новому двору короля Якова, Саутгепмтон продовжував підтримувати Шекспіра. Відоме єдність їх інтересів проявилося і в «Бурі», де використані відомості про самих ранніх американських колоніях, у тому числі про Віргінії, якої опікувався Саутгемптон). Морська авантюра сама по собі залишається у нього чимось зовнішнім по відношенню до суті п'єси. Звичайно, потрібно ще сто років, щоб «Буря» надихнула «Робінзона ...», в якому «пригоди» стануть в центр дії, однак розстановка деяких важливих фігур прямо веде до проблематики просвітницького роману: природне, природне дикунство Калибана, цивілізована «дикість »матроса-блазня Трінкуло, що потрапив на острів (цю сцену зазначив Дефо), і, нарешті, всемогутній« чарівник »Просперо, який, виконавши свою місію, відновивши« порядок », від чар відмовляється.

Символічний фінальний жест Просперо - він топить чарівну книгу, ламає магічний жезл; але все ж і це лише один з персонажів, одна з фігур, загальну розстановку яких на тлі нових проблем пропонує «під завісу» своєї діяльності Шекспір.

З Шекспіром пов'язаний новий етап у всебічному пізнанні дійсності і її ідейно-естетичної оцінкою, нещадної оцінці буржуазного суспільства і абсолютистського свавілля, а також тверезого судження про гуманізм Відродження, про його велич і трагедію. Саме в цьому висловився реалізм Шекспіра як погляд, пройнятий історизмом, часом стихійним, а часом глибоко усвідомленим.

"Буря" - єдина п'єса Шекспіра, в якій майже повністю дотримано єдність місця і цілком, навіть з надлишком, - єдність часу. З декількох місць п'єси випливає, що вся дія відбувається протягом приблизно чотирьох годин. "Буря" представляє собою мальовниче і розважальне видовище, де відсутні великі гуманістичні проблеми і героїчна боротьба за кращі ідеали, поступаючись місцем м'яких гуманності і духу всепрощення. Центральне місце в "Бурі" займає образ "мудреця" Просперо (prospero - по-італійськи - "щасливий", з відтінком: "блаженний", "безтурботний"), який своєю великодушною волею і глибокими пізнаннями в магії (звичайно, "білої магії ", спрямованої на витяг з природи всього доброго і цілющого, а не зловісної і згубною" чорної "магії) приборкує егоїстичні спонукання в собі і в інших, зрештою направляючи долю всіх оточуючих до їх власного і загального блага. Але все це відбувається вже без боротьби і конфліктів (як в колишніх трагедіях або в найбільш глибоких, "проблемних" комедіях Шекспіра), розігрується як по нотах за помахом чарівного жезла Просперо, який знає наперед, коли і що йому треба зробити і чим все це скінчиться .

Але ні на мить не замовкають у Шекспіра і голоси людські - голоси гніву, образи, скарги, захоплення, любові. І є в "Бурі" ще один, першорядної важливості момент. Тут Шекспір ​​відобразив у прямій і розгорнутій формі одне з найбільших історичних явищ своєї епохи: політику колоніальної експансії, настільки істотну для процесу первісного капіталістичного нагромадження, і всі пов'язані з нею суспільно-моральні проблеми. Відповідь його на все це характеризується двоїстістю, що відбиває складність позицій Шекспіра в цей останній період його творчості. Він ніби виправдовує, навіть обгрунтовує методи колоніальної політики з поневолюванням тубільців, зображуючи Калибана як істота за природою своєю тупе і злобне, розумово і морально неповноцінне, придатне лише на те, щоб тягати дрова да піддаватися за свою норовистість тілесним покаранням, а Просперо - як "природного" його повелителя, істинного "культуртрегера" далеких країн.

Однак Шекспір ​​не міг до кінця відректися від своїх старих позицій. Поряд із зазначеним рішенням питання в п'єсі миготить інша точка зору, йому протилежна. Цікава насамперед фантазія Гонзало (самого розумного і "позитивного" персонажа в п'єсі після самого Просперо), що розвивається їм відразу ж після того, як він і його супутники потрапляють на острів. Він мріє про створення на цьому острові держави, де не буде ні грошей, ні торгівлі, ні чинів, ні спадщини, ні "обгородження" (злоба дня тодішньої економічно розвивається Англії), ні навіть уряду ... Слухачі піднімають Гонзало на сміх, але гостроти їх тупі і пласкі, як самі вони, і симпатії автора і читачів - цілком на боці Гонзало.

Але ще важливіше інше: чудовий показ методів "колонізаторів" у тій сцені, де Стефано обпоюють Калибана, який за "божественний" напій висловлює готовність стати навіки його рабом і надати йому всі природні багатства свого острова. Горілка і бич плантатора - таке геніально розкрите Шекспіром резюме місіонерсько-культуртрегерських методів первісного нагромадження в застосуванні до "дикунам". І ще чудово інше: зображення бунту Калибана. Спрощено і нескладно висловлює він спочатку Просперо свій протест.

За цим слідує пряме повстання. Правда, не в ім'я абсолютного звільнення (у даній ситуації воно Калібану заблоковано, хоча він найсильніше мріє про нього), а тільки заради заміни одного господаря іншим, "гіршого", за його поняттями, "кращим". Але все одно: їм володіє порив до свободи, що знаходить вираження в його шаленій, справді бунтарської пісні.

Цікаво далі, як здійснюється це повстання. Калібан, Стефано і Трінкуло відправляються вбивати Просперо. По дорозі Аріель розвішує красиві одягу, які спокушають обох європейців. Калібан у відчаї, він благає своїх супутників не спокушатися цим ганчір'ям, не затримуватися, а прямо йти до головної своєї цеді - свободі, але вмовляння його безсилі. Калібан виявляється на голову вище Стефано і Трінкуло. Тільки він один одушевлений поривом до свободи, тільки він один - справжній бунтівник.