1.4. Здібність до спілкування

Основна проблема, з якою стикається дитина з ПМР уже в ранньому віці, — труднощі встановлення взаємин з оточуючими дорослими людьми, яким належить провідна роль у створенні адекватних умов комунікативної діяльності дітей (важливому факторі нормального розвитку). У зв'язку з цим актуальним стає розв’язання проблеми розвитку і корекції комунікативних якостей дітей із ПМР, формування в них здібностей до спілкування. Для розв'язання завдання нашого суспільства сформувати в дітей з особливими потребами адекватні способи діяльності — важливо створити оптимальні умови для розвитку і реалізації їхніх можливостей до спілкування. Стосовно дітей із ПМР реаліза­цію такого завдання вбачаємо у вирішенні стратегічної мети їхньо­го навчання — розвитку здібностей до спілкування, що повною мірою відображає спрямованість сучасної школи на особистість учня. Оскільки здібність до спілкування стосується сфери со­ціальних відносин між людьми, то вона може розглядатися як універсальна якість особистості, мати загально-педагогічне зву­чання і виконувати організаційну та плануючу функції у шкільно­му навчанні, тобто об'єднувати всі навчальні предмети в упо­рядковану систему. Визначення в якості спеціальної мети на­вчання дітей із ПМР розвитку в них здібності до спілкування дає змогу вийти за межі мовних аспектів навчання в галузь взаємин дітей, їхнього ставлення до змісту навчання, до навколишньої дійсності та ін. Це, у свою чергу, створює особливе «педагогічне поле» для розвитку особистісних якостей учня, його пізнаваль­них можливостей, емоцій, готовності до узагальнення в різних видах групової та колективної взаємодії. Розвиток здібності до спілкування ми пов'язуємо передусім з формуванням у дітей ко­мунікативної компетенції. Отже, одним із основних завдань по­чаткової школи для дітей із ПМР є формування основ комуніка­тивної компетенції, що сприяє спілкуванню і взаємодії з ураху­ванням їхніх реальних можливостей, потреб та інтересів у спілку­ванні. Стосовно навчання дітей цієї категорії — загальна мета може конкретизуватися таким чином. По закінченні початкової школи учні мають бути здатні спілкуватися зі своїми однолітка­ми в межах визначених спеціальною програмою сфер, тематики і ситуації спілкування, розуміти і реагувати (вербально і невербально) на усні висловлювання партнерів по спілкуванню, буду­вати зв'язні висловлювання (різного рівня складності) про себе, сім'ю, друзів, школу та ін., висловлюючи при цьому своє став­лення до сприйнятої інформації чи предмета висловлювання. Таке загальне формулювання цілей потребує подальшої деталізації. При цьому враховуватиметься, що для дитини мова є не тільки системою знаків, правил або мовленнєвих зразків, а, головне, інструментом, який дає змогу здійснювати свої наміри, задовольняти інтелектуальні та емоційні потреби, досягати практичного результату.

Процес розвитку здібності до спілкування охоплюватиме роз­виток навичок і вмінь спілкування на основі формування в дітей уміння розуміти мовлення на слух (комунікативне ядро), опану­вання засобів спілкування (збагачення комунікативного ядра), систематизацію набутих знань, умінь та навичок спілкування, удосконалення вміння самостійно ставити і розв'язувати задачі в різних ситуаціях спілкування.

Відбір і відпрацювання мовленнєвого (фонетичного, лексичного і граматичного) матеріалу для спілкування здійснюватиметься у відповідності зі спеціальною (з розвитку здібності до спілкування) і навчальною (предметною) програмами і передбачатиме логічний, послідовний вихід на розв'язання не лише завдання набуття мов­леннєвих умінь та навичок, а передусім на формування здібності реалізувати той чи інший комунікативний намір, орієнтуватись у ситуації спілкування, в умовах комунікативних задач.