Криза 1980 р. Та запровадження воєнного стану.

Занепад економіки країни, викликаний волюнтаристською політикою гереківського керівництва, диспропорції матеріального виробництва, загострення соціальних проблем, втрата молодим поколінням віри в «соціалістичні ідеали» привели ПНР до глибокої соціально-економічної та політичної кризи. З 1 липня 1980 р. в країні розпочалися стихійні акції протесту. Робітники 180 підприємств Варшави, Гданська, Лодзі, Любліна та інших міст оголосили страйк, вимагаючи підвищення зарплати, збільшення пенсій, соціальної допомоги тощо. Влада, налякана масовими виступами трудящих, пішла на підвищення зарплати, і кількість протестуючих почала зменшуватися, а Е. Герек наприкінці липня 1980 р. навіть подався в Крим на відпочинок.

Однак нова потужна хвиля страйків у серпні, у яких брали участь понад 700 тис. робітників, охопила 750 провідних польських підприємств. Головні події відбувалися на суднобудівному заводі в Гданську, робітники якого розпочали страйк проти звільнення з роботи активістів «вільних профспілок». Виступ кораблебудівників відразу був підтриманий на заводах і фабриках Труймяста. Невдовзі представники промислових підприємств Гданська, Гдині та Сопота створили Міжзаводський страйковий комітет (МСК) на чолі з Л. Валенсою. Головні вимоги Комітету -створення «незалежної профспілки», визнання права на страйк, повернення на роботу звільнених, забезпечення свободи слова і зборів. Структури, подібні до МСК, виникли і в інших промислових центрах країни. Страйки супроводжувалися «окупацією» підприємств і відзначалися високим рівнем організації.

До Гданська і Щецина 21 серпня були направлені для переговорів з робітниками дві урядові комісії. Але всі спроби керівництва країни зняти напруження в суспільстві та вгамувати страйкуючих були безрезультатними. На знак солідарності з МСК 23 серпня розпочався загальний страйк на підприємствах усього Балтійського узбережжя, а наступного дня сюди прибули Т. Мазовецький, Б. Геремек, Я. Куронь, Р. Куклович, які порадили делегації МСК на переговорах не поступатися пунктом вимог про створення незалежних профспілок. Римо-католицька церква, симпатизуючи страйкарям, закликала їх водночас зберігати спокій і порядок.

На пленумі ЦК ПОРП 24 серпня було підтверджено курс на політичне розв'язання кризи шляхом переговорів із страйкуючими, оновлено склад політбюро, а Е. Бабюха на посаді голови уряду змінив Ю. Піньковський. Урядові комісії були змушені погодитися з вимогами страйкарів, до яких наприкінці серпня приєдналися робітники інших регіонів країни. Тому ЗО серпня пленум ЦК ПОРП погодився на підписання угод зі страйкарями, які й були укладені з МСК у Щецині, Гданську і Ястшемб'є. Вони передбачали утворення незалежних профспілок, право на страйк, обмеження цензури, підвищення зарплати, здійснення економічних реформ тощо.

Підписання угод свідчило про перемогу робітничого руху. Однак незважаючи на досягнуті домовленості, напруженість у суспільстві не спадала. У першій половині вересня 1980 р. про­довжувало страйкувати 350 тис. робітників. Нестабільність вела до падіння дисципліни та обсягів промислового виробництва, зниження продуктивності праці та значних матеріальних втрат. Водночас різке підвищення зарплати й інтенсивне фінансування різних соціальних програм викликало появу в обігу значної грошової маси, яка не була забезпечена відповідною кількістю вироблених товарів та наданих послуг. Усе це спричинило величезний стрибок інфляції - злотий зовсім знецінився. Польща опинилася на межі цілковитого економічного краху.

Переважна частина польського суспільства покладала провину за становище, що склалося в країні, на партійне керівництво. Тому влада в серпні вдалася до низки персональних перестановок на вищому рівні. У вересні 1980 р. на пленумі ЦК ПОРП замість Е. Терека першим секретарем було обрано С. Каню та оновлено політбюро. На жовтневому пленумі ЦК ПОРП відбулося радикальне оновлення складу керівних органів партії, пролунала критична оцінка діяльності періоду усуненого керівництва та ухвалено рішення про скликання надзвичайного з'їзду ПОРП.

Незалежні профспілки формувалися на базі МСК і страйк-комів у різних районах Польщі. У Гданську на зібранні представників страйккомів 17 вересня 1980 р. було засновано Незалежну самоврядну профспілку «Солідарність» (НСПС). Згідно з її статутом регіональні структури профспілки зберігали автономію, а з їхніх представників формувалася Загально-польська узгоджувальна комісія, яку очолив Л. Валенса. Чисельність «Солідарності» уже тоді становила понад три мільйони членів, а через рік досягла більше десяти. Невдовзі були створені Незалежне об'єднання студентів, Узгоджувальний комітет творчих і наукових товариств, а також було оновлено керівництво Товариства журналістів та Спілки літераторів.

Профспілка «Солідарність» була офіційно зареєстрована 10 листопада 1980 p., тим самим юридично закріплювалася поява в польській політичній системі опозиційної сили. Як у період свого формування, так і в наступні роки НСПС не приховувала своєї антикомуністичної спрямованості, але завжди ставилася до цього досить прагматично. Так, підкреслюючи свою політичну незалежність, профспілка насамперед оголошувала себе захисницею інтересів робітників. Але в дійсності НСПС ніколи не обмежувалася тільки цією роллю і прагнула до повалення комуністичного режиму. Однак на початковому етапі своєї діяльності «Солідарність» не мала чітких планів стосовно державно-політичного устрою країни. Загроза вводу радянських військ примушувала лідерів «Солідарності» дотримуватися концепції «саморегулювання революції», яка передбачала, що Польща (залишаючись у складі ОВД) повинна прагнути до «внутрішньої перебудови» існуючого суспільного ладу на засадах політичного плюралізму, громадського контролю за діяльністю держави і т. ін.

Розвиток подій у Польщі непокоїв кремлівське керівництво, яке в серпні 1980 р. створило для цього спеціальну комісію. До активних дій у Польщі радянське керівництво схиляли лідери ЧССР і НДР, які в жовтні-листопаді закрили кордон з Польщею. У грудні 1980 р. на території ПНР планувалося провести військові навчання «Союз-80». Водночас у Польщі була створена спеціальна група, яка розробила план запровадження воєнного стану. Однак рішення про військове вторгнення до ПНР було відкладене, а навчання ОВД були перетворені на штабні. Вирішальну роль у відмові від інтервенціоністських планів зіграли міжнародні чинники.

Новий 1981 р. ознаменувався обвальним загостренням економічної кризи1. Спорожніли полиці крамниць, інфляція перейшла в скажений галоп. Країну лихоманило від нескінченних акцій протесту та страйків, які відбувалися як під економічними, так і під політичними гаслами. У всіх негараздах влада звинувачувала страйкарів і «Солідарність», а ті - уряд. Більшість існуючих опозиційних груп влилася до «Солідарності». Авторитет ПОРП катастрофічно падав. Опитування громадської думки показували, що, якби тоді відбулися вільні вибори, правляча партія набрала б не більше 4 % голосів. Структури «Солідарності» поступово зміцнювалися, охоплюючи понад половину працюючих на підприємствах і в установах. Так, у січні 1982 р. було створено пресову агенцію «Солідарність», яка сприяла швидкому розвиткові й поширенню газет та журналів, що виходили поза цензурою. Агенції видавали заборонену літературу з різних питань національної історії тощо. Зростанню авторитету «Солідарності» сприяв прийом Л. Валенси у Ватикані Папою Іваном Павлом II.

За рішенням лютневого 1981 р. пленуму ЦК ПОРП польський уряд очолив генерал В. Ярузельський. Оприлюднюючи в сеймі урядову програму, новий голова кабінету закликав населення й «Солідарність» припинити страйки з новими вимогами та встановити дев'яностоденний мораторій на їх проведення, щоб взятися за подолання нагальних проблем. В. Ярузельський провів із силовими структурами таємну воєнну гру за сценарієм запровадження воєнного стану. її підсумковий документ «Про підготовку держави до введення воєнного стану» невдовзі був представлений кремлівському керівництву. 10 березня 1981 р. В. Ярузельський зустрівся з Л. Валенсою.

Наприкінці лютого 1981 р. польська державно-політична делегація привезла до Москви план запровадження воєнного стану. Водночас польські керівники переконували Кремль, що поточний момент несприятливий для цього через розкол у ПОРП, послаблення держапарату та поширення критичних настроїв серед населення.

Наступні три місяці принесли певну стабільність у життя польського суспільства, а страйки та конфлікти мали локальний характер. Щоб поліпшити забезпечення населення продуктами харчування, уряд у квітні 1981 р. запровадив картки на м'ясо та м'ясопродукти. Водночас з 22 квітня для всіх друкованих видань вводилася цензура. У цей період відбувалися контакти між керівництвом «Солідарності» та заступником глави уряду М. Раковським. 25 травня було оголошено про додаткові заходи влади для забезпечення громадського порядку.

У лавах правлячої ПОРП відбувався складний процес диференціації ЇЇ членів. З одного боку, проявилась тенденція до виходу з партії, дедалі гучніше лунали заклики до її радикального оновлення, а з іншого - консолідувалися консервативні сили, які вперто продовжували дотримуватися «класових позицій». У середині липня 1981 р. відбувся IX надзвичайний з'їзд ПОРП. З майже двох тисяч делегатів 20 % його були членами «Солідарності». В ухвалених на з'їзді рішеннях закликалось як до збереження керівної ролі партії, так і до визнання права на автономну діяльність незалежних профспілок. Програма виходу ПНР з кризи містила такі принципи реформування, що ґрунтувалися на самостійності, самофінансуванні та самоврядуванні підприємств. Відповідно до нового статуту ПОРП склад її керівних органів був оновлений на 88 %. Урядову антикризову програму 31 липня 1981 р. затвердив сейм.

Після зниження наприкінці липня 1981 р. норм відпуску м'ясопродуктів за картками, в Лодзі та інших містах пройшли «голодні марші» та маніфестації. Загалом же політичні вимоги «Солідарності» та протидія їм з боку влади знову загострили протистояння. Ситуацію міг розрядити лише взаємний компроміс, однак волі до нього не було в жодної з ворогуючих сторін. Так, 15 серпня представники влади виступили з обвинуваченням опозиції в «образі честі й гідності керівництва ПОРП та веденні антирадянської пропаганди», що стало приводом для заборони часопису «Солідарність» і конфіскації друкарні. У відповідь «Солідарність» 19 серпня закликала робітників друкарень до бойкоту офіційних видань, у результаті чого наступного дня з друку вийшли лише «Трибуна люду» та «Жолнєж вольносці». Становище в суспільстві ще більше загострилося після підвищення 24 серпня цін на продукти харчування.

На початку вересня 1981 р. в Гданську розпочав роботу з'їзд майже десятимільйонної НСП «Солідарність», серед майже 900 делегатів якого 10 % становили члени ПОРП. Серед низки документів, ухвалених у період роботи першого туру засідань, було і звернення «До трудящих Східної Європи», яке мало відверто конфронтаційний характер та закликало бути солідарними з усіма тими, хто в країнах цього регіону боровся за права людини. В останній день роботи з'їзду було прийнято програму «самоврядна Річ Посполита», у якій накреслювалися основні напрями поступової трансформації існуючого суспільного ладу на засадах демократії та ринкових відносин. У документі ставилося за мету запровадження в Польщі політичного плюралізму, забезпечення громадянських прав та здійснення під контролем робітничих рад радикальної економічної реформи. І хоча в програмі соціалізм не згадувався, однак ішлося про повагу до існуючих геополітичних реальностей та союзників Польщі.

Тим часом восени 1981 р. рівень матеріальних умов життя поляків далі погіршувався: тривав спад виробництва, вирувала інфляція, картки на продукти харчування не могли врятувати становище, а тотальний дефіцит і зростаючі черги викликали незадоволення населення. З 15 жовтня розпочалася хвиля стихійних страйків.

Різке погіршення ситуації в країні спричинило заміну лідера партії С. Кані - прихильника продовження курсу на мирний вихід з кризи - на жорсткішого генерала В. Ярузельського, яка відбулася на жовтневому 1981 р. пленумі ЦК ПОРП. Новий керівник, звернувшись до опонентів із «Солідарності», висловився за політичне порозуміння, а якщо конфронтація триватиме, то він вдасться до надзвичайних заходів.

ЯРуЗЕЛЬСЬКИЙ ВОЙЦЕХ (Нар. 1923)

Народився у шляхетській родині в Курові (Люблінське воєводство). У 1931-1939 pp. -учень гімназії (Варшава). У 1939 р. родина була депортована до Алтайського краю(СРСР). У 1940-1942 pp. -чорнороб, лісоруб, вантажник. 1942-1943 pp. - курсант польської військової школи (Рязань). У 1943-1945 pp. - командир взводу розвідки, начальник розвідки полку 2-ї польської дивізії. Закінчив Вище піхотне училище та Академію генерального штабу. З 1947 р. - член ППР У 50-х роках -на викладацькій роботі, на командних посадах у Міністерстві оборони ПНР. З 1956 р. - генерал бригади. У 1957-1960 pp. - командир механізованої дивізії. У 1960-1965 pp. - начальник головного політичного управління Війська польського. У 1962-1965 pp. - заступник міністра оборони ПНР. У 1965-1968 pp. - начальник генерального штабу Війська польського. У 1968-1983 pp. -міністр оборони ПНР. З 1971 р. - член політбюро ЦК ПОРП.

У 1981-1985 pp. - голова Ради міністрів. У 1981 — 1989 pp. - перший секретар ЦК ПОРП. У 1985-1989 pp. -голова Державної ради. У 1989-1990 pp. - президент Польщі.

В умовах загострення політичного протистояння кожна з ворогуючих сторін уже по суті самовизначилася як єдиний гарант виходу з кризи та розвитку процесу оновлення країни. До того ж польське керівництво піддавалося сильному тиску з боку СРСР та інших членів ОВД, які вимагали рішучих заходів проти опозиції. Так, 24 жовтня 1981 р. нове керівництво наказало створити спеціальні військові оперативні групи, які повинні були допомагати місцевим адміністраціям «наводити порядок». ЗО жовтня В. Яру-зельський у сеймі запропонував утворити Раду національної злагоди у складі представників союзних партій, профспілок, «Солідарності», єпископату та надати уряду надзвичайні повноваження для виходу з кризи. 4 листопада В. Ярузельський представив свої пропозиції на зустрічі з примасом римо-католицької церкви Ю. Глемпою та лідером «Солідарності» Л. Валенсою.

Однак усі ці та інші спроби досягти порозуміння між ворогуючими сторонами успіху не мали, а конфронтація загострювалася. Так, 19 листопада керівництво «Солідарності» обвинуватило владу у свідомій фальсифікації діяльності опозиції та закликало поляків до бойкоту державного телебачення. Наприкінці листопада вибухнули студентські страйки з вимогами прискорити реформи вищої школи. Виступ курсантів Вищої офіцерської пожежної школи у Варшаві був придушейий 2 грудня, а зачинщики заарештовані.

У Радомі 3 грудня 1981 р. відбулося засідання керівництва НСП «Солідарність», на якому було вирішено в разі схвалення в сеймі проекту закону про надання уряду надзвичайних повноважень провести 17 грудня загальнонаціональний попереджувальний страйк, який повинен перерости в безтерміновий. Було також ухвалено рішення про створення для самозахисту та охорони профспілки загонів «робітничої варти».

Наростаюче протистояння в суспільстві створювало загрозу його неконтрольованого розвитку з можливим переростанням у громадянську війну та наступною інтервенцією країн ОВД. За цих умов керівництво на чолі з В. Ярузельським прийняло рішення про запровадження в Польщі воєнного стану, а терміново скликана в ніч з 12 на 13 грудня 1981 р. Державна рада затвердила відповідний декрет. Військові підрозділи взяли під контроль стратегічні об'єкти, комунікації, промислові та адміністративні будинки. Упродовж ночі було затримано кілька тисяч опозиційно налаштованих осіб, здебільшого діячів і активістів «Солідарності». Інтернованих розмістили в майже п'ятдесятьох спеціально обладнаних таборах. До проведення операцій було залучено близько ста тисяч військових та міліціонерів, понад три тисячі танків і бронетранспортерів.

Врешті 13 грудня 1981 р. генерал В. Ярузельський повідомив по радіо поляків про запровадження воєнного стану і перебран-ня повноти влади Військовою радою національного порятунку (ВРНП). Декрет про воєнний стан тимчасово обмежував конституційні права громадян, запроваджував нові вимоги організації праці, призупиняв діяльність усіх політичних партій, громадських організацій та профспілок. Запроваджувалися обмеження на пересування всіх громадян, заборонялись усі види туризму й спорту, страйки, збори та масові акції (за винятком релігійних обрядів), припинялась діяльність органів самоврядування, заборонялись усі засоби розповсюдження інформації, запроваджувалась цензура поштових відправлень і телефонних розмов, громадян зобов'язали здати зброю всіх типів тощо. На всій території запроваджувалась «міліційна година». Міліція та армія одержали широкі повноваження щодо наведення порядку у громадських місцях. Запроваджувався інститут інтернування та покарання осіб, які не виконують розпорядження воєнного стану. Мілітаризації підлягали транспорт, зв'язок, енергетика, торгівля і 129 найбільших підприємств. Було припинено навчання в усіх навчальних закладах, закрито кордони та аеропорти. Виходили лише дві центральні газети.

Із закликом не допустити кровопролиття виступив по радіо примас римо-католицької церкви Ю. Глемпа, а незабаром єпископат створив Комітет допомоги особам, позбавленим свободи, який виступив на захист інтернованих.

Запровадження воєнного стану, обмеження свобод, арешти та інтернування боляче вдарили по національних почуттях поляків. І хоча більшість керівництва «Солідарності» була інтернована, а більшість осередків — паралізована, вже 14 грудня 1981 р. на крупних підприємствах узбережжя, шахтах Сілезії, на металургійному комбінаті в Гуті виникли міжзакладові страйкові комітети, які закликали до загального політичного страйку, розповсюджували листівки тощо. Однак страйки, якими були охоплені понад двісті промислових підприємтсв, досить швидко були зупинені силами правопорядку.

Реакція Заходу на воєнний стан була очікуваною — проти Польщі та СРСР запроваджувалися економічні санкції. У лютому 1982 р. між Ватиканом та США була укладена таємна угода про фінансову, матеріальну та політичну підтримку польських опозиційних сил. Лише Радянський Союз та країни ОВД надавали економічну допомогу та політичну підтримку польському режиму.

Запровадження воєнного стану тимчасово послабило гостроту політичного протистояння, однак не могло сприяти вирішенню нагальних проблем польського суспільства. У 1982 р. була розпочата економічна реформа, яка надавала підприємствам широку самостійність, запроваджувала самоврядування та самофінансування. Прагнучи розширити соціальну базу ре­жиму, ПОРП спільно з союзними партіями та організаціями підписала декларацію про створення Патріотичного руху відродження (ПРВ). Вже восени 1982 р. місцеві комітети національного порятунку були підпорядковані ПРВ.

Тим часом «Солідарність», хоча й була ослаблена, продовжувала діяльність в умовах підпілля. Уже в середині січня 1982 р. був створений Загальнопольський комітет опору, який, проте, не став центром об'єднання опозиції. Наприкінці квітня представники регіонів утворили Тимчасову координаційну комісію «Солідарності» (ТКК), завдання.м якої було узгоджувати діяльність, спрямовану на відміну воєнного стану, звільнення інтернованих, повернення громадянських прав тощо. У липні 1982 р. в Брюсселі польська опозиція створила «Координаційне закордонне бюро», яке зосередило у своїх руках збір коштів для діяльності підпілля. Кошти надходили від ЦРУ, Ватикану та деяких профспілок західних країн, і їх використовували здебільшого на закупівлю та доставку поліграфічного й іншого обладнання, матеріальну підтримку активістів підпілля та їхніх родин. Наприкінці липня 1982 р. ТКК «Солідарності» оприлюднила програмну декларацію «Підпільна держава», у якій підкреслювалося, що єдиним виходом із ситуації є досягнення суспільної згоди.

Влада також була схильна вважати, що нагромаджені проблеми не вдасться розв'язати за допомогою сили, тому необхідно домагатися «національного порозуміння». Військова влада ста­ла поступово здійснювати «нормалізацію» суспільного життя: відновила діяльність навчальних закладів, установ культури і науки, поновила телефонний зв'язок, скасувала (травень 1982) міліцейську годину, звільнила певну частину інтернованих тощо. У жовтні сейм ухвалив закон про професійні спілки, який скасовував усі попередні об'єднання і запровадив складну процедуру створення нових спілок, починаючи з підприємств.

Лідери «Солідарності», спираючись на підтримку Заходу, не погоджувалися на співпрацю з владними структурами режиму, вимагаючи відміни воєнного стану. Польському підпіллю з-за кордону й далі надходила значна фінансова, матеріальна та пропагандистська підтримка. У підпільних осередках точилися гострі дискусії стосовно форм і методів подальшого спротиву комуністичному режиму. Так, А. Міхнік був прихильником тактики «ненасильницького захисту», Я. Куронь головним вважав підготовку до повстання, а 3. Буяк виступав за створення таких «паралельних громадських структур», які в певний момент повинні захопити владу. Однак на практиці підпільні опозиційні сили здійснювали бойкот існуючих інституцій та створювали власні. У підпіллі діяли університети, театри, видання. А кількість нелегальних газет і журналів сягала тисячі.

На кінець листопада 1982 р. керівництво Польщі дійшло висновку, що сили опозиції послаблені. Держрада ухвалила рішення про призупинення дії воєнного стану 31 грудня 1982 р. та звільнила 1,5 тис. інтернованих. Навесні 1983 р. влада приступила до створення нових профспілок. У червні цього ж року виникла Федерація металургійних профспілок, а в листопаді 1984 р. - Загальнопольське порозуміння профспілок (ЗППС) (З млн членів).

Наприкінці червня 1983 р. відбувся черговий візит Папи Римського Івана Павла II до Польщі, який, на думку влади, повинен був символізувати «нормалізацію ситуації». Паломництво понтифіка відбувалося в супроводі сотен тисяч віруючих, які висловлювали симпатії до Папи і надії на зміну обстановки в країні.

Прагнучи скористатися благоприємною ситуацією, керівництво Польщі на чолі з В. Ярузельським ініціювало певні зміни в чинній конституції та амністію інтернованих. 22 липня 1983 р. воєнний стан було скасовано.