Бурлацькі пісні

У період Руїни, особливо після скасування кріпацтва 1861 p., з'явилась ще одна суспільна верства — бурлаки. Переважно це були люди, що не мали власної хати чи притулку, поневірялись по чужих землях, шукаючи засобів для прожиття. Частково це були колишні козаки, що після знищення Січі, не маючи дому, рятувались від розправи з боку російської влади, каторги чи заслання, втікали до окраїн України — доходили до Молдавії, Криму, Дону. Бурлаками ставали також колишні селяни, що не змирилися з умовами життя у кріпацтві, а тому покинули свої домівки, рідних і втекли від поміщиків; а також ті, що рятувались від насильницького віддання до війська. Тобто бурлаками називали людей, які, не маючи притулку, з тих чи інших причин поневірялися, шукаючи заробітку для прожиття. їх не слід ототожнювати з бурлаками в Росії, де так називали робітників, що до розвитку пароплавства пересували річкові судна за допомогою линви чи весел. В Україні слово «бурлака» має інше, більш узагальнене значення — бездомна самотня людина, як правило, неодружена, або яка з певних причин покинула сім'ю.

Бурлацькі пісні неоднорідні за тематикою та поетикою, бо різняться й своїм походженням. Найбільшу групу становлять пісні про життя втікачів від кріпаччини. Образною структурою вони уподібнюються до кріпацьких пісень. Основні їх мотиви — тяжка праця, поневіряння на чужині, мізерність тимчасових заробітків, злидні, нарікання на злу долю:

Нема горя так нікому, Аж піт очі заливає,

Як бурлаці молодому...         А хазяїн його лає,

... Що бурлака гірко робить,         А хазяйка дорікає...

Бурлака виконував важку роботу, за яку мало платили, йому часто доводилося жити у нелюдських умовах, проте він був вільний, ні від кого не залежний, міг переходити з місця на місце (що категорично заборонялось кріпакам). Тому в бурлацьких піснях звучить мотив волі, що протиставляється підневільному становищу кріпаків; з'являється образ безмежного степу, подекуди зустрічаються картини бурлацьких гулянь:

Ой гук, мамцю, гук,         Веселая тая уличенька,

Там, де бурлаки п'ють.          Ой де вони йдуть...

Однак і в цих піснях немає атмосфери безтурботності життя, справжньої волі. Усі бурлацькі пісні пройняті сумними настроями, породженими тугою за рідним домом, бажанням знайти притулок, не мандруючи світом, бо хоч «степ веселий, край далекий», та «ніде прожити». Ліричного героя цих пісень турбують тривожні думки про його осиротілу родину, спогади минулого, невпевненість у майбутньому. Він подумки розмовляє зі своїми рідними, скаржиться матері, батькові, дружині на свою нелегку долю. Великою тугою пройняті думки бурлаки, який знає, що родина цурається його, бездольного:

..Да сидить бурлак на чужині,      Далеко від себе,

Та сорочку латає.                       Ой чую я через люди —

Сам до себе розмовляє:                      Цураються мене...

Десь родину має.                             («Та летить орел понад морем»)

Да ой маю родиночку

Тут картини нелегкого побуту, важкої праці ще більше затьмарюються душевним конфліктом, пісня набуває рис елегійності.

Кульмінацією розвитку мотивів бурлацьких пісень є драматизовані, глибоко трагічні картини смерті бурлака на чужині, далеко від дому. У них особливо підкреслена тема самотності, марності прожитого життя:

Та забіліли сніги, забіліли сніги...   Прости ж мене, брате, вірний

Ще й дібровонька. (2)  товаришу,

Та заболіло тіло бурлацькеє біле   Може, я умру. (2)

Ще й головонька. (2)    Зроби ж мені, брате, вірний товаришу,

Ніхто не заплаче по білому тілу    З клен-древа труну. (2)

По бурлацькому (2)      Поховай мене, брате, вірний товаришу,

Ні отець, ні мати, ні брат, У вишневім саду. (2)

ні сестриця,        У вишневім садочку, на жовтім пісочку

Ні жона його. (2)         Під рябиною... (2)

Бурлацькі пісні увібрали в себе багато рис пісень інших соціальних груп, але поетизація бурлаки як вільної людини, ліричні мотиви ностальгії за домівкою, скорботні картини смерті на чужині найбільше зближують їх із чумацькими піснями.