Питання для контролю знань

1. Який обов’язок покладено на нотаріат України?

2. Що уявляє собою нотаріат України?

3. Назвіть джерела нотаріального права.

4. Хто такі нотаріуси?

5. Назвіть нотаріальні дії.

6. Згадайте поняття спадкування.

7. Назвіть основні норми, які стосуються порядку складання заповіту.

8. Які особи мають право посвідчувати Заповіти громадян, якщо немає нотаріальної контори?

Розділ vііі. Основи фінансового права україни

Тема 8.1 Фінансова діяльність і фінансове право України

План

1. Фінансова діяльність України.

2. Реалізація фінансової політики держави органами управління.

3. Система оподаткування в Україні.

4. Відповідальність за порушення податкового законодавства.

5. Правові основи страхування в Україні.

Фінансове право України: поняття і предмет правового регулювання. В умовах ринкової економіки роль і актуальність фінансо­вого права пояснюється необхідністю вдосконаленням фінан­сової діяльності держави, що спрямована на захист національ­них інтересів її громадян та суспільства в цілому.

Фінансове право — це сукупність правових норм, які регу­люють суспільні відносини, що виникають між державою та юридичними і фізичними особами з приводу формування, - роз­поділу та перерозподілу і використання державою фондів гро­шових коштів.

Фінансове право має особливий предмет і метод його право­вого регулювання. Воно регулює певну сферу державного уп­равління, пов'язану з розподілом і перерозподілом національ­ного доходу країни. У фінансових правовідносинах проявляєть­ся організаційна роль органів державної влади та місцевого самоврядування, тому за характером вони є владно-майновими. Це є головною ознакою, яка відрізняє фінансово-правові відно­сини від інших відносин грошового характеру, зокрема у ци­вільному та адміністративному праві. Водночас існує тісний зв'язок не лише з основними галузями права, зокрема з конститу­ційним, адміністративним, кримінальним, цивільним, а й із тру­довим, пенсійним тощо.

Предметом регулювання фінансового права виступають суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності органів держави та місцевого самоврядування з приводу формування, розподілу та використання відповідних фондів грошових коштів, які необхідні для фінансування соціально-економічного розвит­ку держави. Водночас, відносини, що виникають у процесі фор­мування, розподілу та використання фондів коштів господарю­ючих суб'єктів і громадян фінансовим правом не регулюються.

З-поміж інших, фінансові відносини за своїм змістом та ко­лом учасників відрізняються великою різноманітністю:

• бюджетні відносини;

• податкові відносини;

• страхові відносини;

• відносини з приводу державного кредиту;

• банківського кредитування і розрахунків;

• врегулювання грошового обігу;

• валютного контролю.

У складі фінансових правовідносин виділяють такі основні групи:

— відносини між центральними і місцевими органами державної влади і управління;

• відносини між державними органами і державними підприємствами, установами та організаціями;

• відносини між фінансовими і кредитними органами;

• відносини між фінансовими органами та громадянами;

• відносини між державними господарюючими суб'єктами, які діють на засадах госпрозрахунку;

• відносини між державою в особі уповноважених нею органів та підприємствами, установами і організаціями недержавної форми власності.

У силу своєї специфічності, фінансові правовідносини харак­теризуються особливими ознаками, які виділяють їх з-поміж інших так:

а) результат фінансової діяльності держави, що пов'язано з мобілізацією, розподілом та використанням фондів грошових коштів для забезпечення держави фінансовими ресурсами і ви­конання нею властивих їй функцій;

б) результат надання правової основи фінансово-економічним відносинам, через правову регламентацію поведінки їх суб'єктів;

в) обов'язкова участь у них держави в особі уповноваженого нею органа, який здійснює від свого імені та під контролем держави владні повеління іншій стороні відносин. Обсяг та зміст прав цих суб'єктів залежить безпосередньо від виду фінансових правовідносин;

г) нерівність сторін, що є наслідком їх державно-владного характеру. Така правова нерівність сторін правовідносин викликана характерною особливістю фінансової діяльності, зміст якої полягає у стягненні відповідної грошової суми з одних членів суспільства і фінансуванні іншої її частини шляхом бюд­жетного фінансування.

Для фінансового права є характерною наявність великої кількості фінансово-правових норм, що формують відповідну систему. Система фінансового права - це внутрішня структура галузі, яка складається з окремих фінансових норм права, інсти­тутів і галузей права, що тісно взаємопов'язані між собою. Сис­тема фінансового права вказує, з яких підгалузей, інститутів, ча­стин складається ця галузь права і як ці складові взаємодіють між собою.

За загальноприйнятою в теорії права тенденцією, фінансове право складається з двох частин: Загальної та Особливої.

Загальна частина включає в себе фінансово-правові норми, які визначають зміст, принципи, завдання, форми і методи фінансової діяльності держави, а також систему органів, що її здійснюють; організацію, форми і методи фінансового контро­лю, а також правове становище всіх суб'єктів-учасників фінан­сових правовідносин.

Особлива частина включає в себе правові норми, які склада­ють підгалузі та фінансово-правові інститути і регулюють од­норідні суспільні відносини у сферах: бюджету, державних до­ходів, податків, державного кредиту, державних видатків, держав­ного страхування, банківського кредитування і безготівкових розрахунків, грошового обігу і валютного регулювання.

Основними фінансово-правовими інститутами фінансового права є бюджетне право, податкове право, банківське право тощо¹.

Джерела фінансового права — це нормативно-правові акти законодавчої і виконавчої влади та місцевого самоврядування, в яких містяться правові норми, що регулюють фінансові відно­сини.

Залежно від юридичної актів, що містять правові норми, дже­рела фінансового права можна розділити на кілька груп.

Закони України

Конституція України має найвищу юридичну силу, пряму дію і застосовується на всій території України. Закони та інші правові акти, що приймаються в Україні, повинні відповідати Основному Закону.

Закони України загального характеру, що визначають зміст права власності, правила поведінки суб'єктів підприємництва, підстави та порядок укладання цивільно-правових угод між ними, підстави та механізм юридичної відповідальності тощо. Серед них Господарський кодекс України, Цивільний кодекс тощо.

Закони України галузевого характеру, що визначають пра­вове регулювання у сфері фінансової діяльності держави. Се­ред них Бюджетний кодекс України, «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 р., «Про Державний бюджет Украї­ни», «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 p., «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р., «Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 р., «Про Державну податкову службу в Україні» від 4 груд­ня 1990 р., «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 трав­ня 2003 р. тощо.

Підзаконні нормативно-правові акти

• укази, розпорядження Президента України;

• постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

• накази, інструкції, листи, методичні вказівки Міністерства фінансів; Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції; Державної податкової служби, Державного казначейства тощо;

• постанови і розпорядження голів місцевих державних ад­міністрацій;

• акти органів місцевого самоврядування (рішення, розпорядження) - нормативні акти, що діють тільки на території Ав­тономної Республіки Крим, області, міста, району, селища, села.

Норми міжнародного права та міжнародні договори Ук­раїни, згода на обов'язковість яких надана ВР України, що містять норми фінансового права.

Сукупність нормативних актів, що містять норми фінансо­вого права, прийнято визначати як фінансове законодавство.

Як бачимо, норми фінансового права містяться в різних за своїм характером і значенням джерелах, що обумовлено широ­тою та розмаїттям предмета фінансового права, що складають різноманітні відносини публічного характеру.

Податкова політика в Україні: загальна характеристика

Податкова політика — це діяльність органів держав­ної влади та місцевого самоврядування у сфері встанов­лення та збирання податків і зборів (обов'язкових пла­тежів; далі податків), яка реалізується через визначен­ня платників податків та інших обов'язкових платежів, об'єктів оподаткування і ставок податків; видів подат­ків, зборів та інших обов'язкових платежів, що справля­ються на території України, місцевих податків, зборів та інших обов'язкових платежів; основних принципів на­дання пільг і звільнення від оподаткування.

Загальні засади податкової політики викладено в Основ­них положеннях податкової політики в Україні, затвердже­них постановою Верховної Ради України від 4 грудня 1996 р. Згідно з цими Основними положеннями, система оподатку­вання в Україні має будуватися на таких засадах:

1. стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

2. обов'язковості впровадження норм щодо сплати податків, визначених на підставі даних про об'єкти оподаткування за звітний період, і встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

3. рівнозначності та пропорційності справляння податків з юридичних осіб у певній частці від отриманого прибутку й забезпечення сплати рівних податків на рівні прибутки та пропорційно більших податків на більші доходи;

4. рівності, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включно з не­резидентами) у визначенні обов'язків щодо сплати податків;

5. соціальної справедливості забезпечення соціальної під­тримки малозабезпечених верств населення через запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і застосування диференційованого та прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі й надвисокі доходи;

6. стабільності забезпечення незмінності податків та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

7. економічної обґрунтованості встановлення податків на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей, з огляду на необхідність досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

8. рівномірності сплати встановлення строків податків з метою забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування видатків;

9) компетенції встановлення і скасування податків, а та­кож пільг їх платникам здійснюється відповідно до чинного законодавства про оподаткування виключно Верховною Ра­дою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевими радами;

10. єдиного підходу до розроблення податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку, об'єкта оподаткування, джерела сплати податку, податкового періоду, ставок податку, строків і порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

11. доступності податкового законодавства для платників і податків.

Стабільні, загальновідомі та єдині для всіх принципи по­даткової політики забезпечують нормальні умови господарю­вання і поступовий розвиток ринкових відносин.

Система оподаткування та її значення. Система оподаткування — це сукупність податків, зборів і платежів, що сплачуються до бюджетів і державних цільових фондів у встановленому законами України порядку; принципів, форм і методів їхнього встановлення, зміни чи скасування; дій, що забезпечують повну та своєчасну їхню сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

Кожна держава встановлює власну систему оподаткування, тобто визначає платників податків, об'єкти оподаткування, став­ки податків, види податків і порядок їх сплати. Тип системи оподаткування визначається співвідношенням чотирьох сек­торів формування податків і зборів (обов'язкових платежів): державного; комерційного; фінансового сектора; населення.

Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язко­вих платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Зміни та доповнення до законодавчих актів про оподаткування стосовно пільг, ставок податків, механізму їх сплати вносяться не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року й набирають чинності з початком нового бюджетного року. Особливі види мита справляються на підставі рішень про за­стосування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних за­ходів, прийнятих відповідно до законів України. Ці питання регулюються Законом України «Про систему оподаткування». Згідно з цим законом встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього закону, інших законів України про оподаткування. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, сільські, селищні, міські ради мають право встановлювати додаткові пільги з оподатку­вання в межах сум, що надходять до їхніх бюджетів. Оподаткування здійснюється за принципами:

• стимулювання науково-технічного прогресу, підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної про­дукції — введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

• обов'язковості — впровадження правових норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

• рівнозначності і пропорційності — справляння податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) — на більші доходи;

• рівності, недопущення будь-яких проявів податкової дис­кримінації — забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

• соціальної справедливості — забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запро­вадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційовано­го і прогресивного оподаткування громадян, які отримують ви­сокі та надвисокі доходи;

• стабільності — забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

• економічної обґрунтованості — встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

• рівномірності сплати — встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

• компетенції — встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

• єдиного підходу — забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподатку­вання, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового пла­тежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

• доступності — забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

Поняття, функції та види податків. Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільово­го фонду, здійснюваний платниками в певному розмірі, у чітко визначені строки і на умовах, що визначаються законами Ук­раїни про оподаткування.

Податкам характерні такі риси:

а) примусовість і обов'язковість, тобто відсутність у платника вибору щодо сплати податку (платити чи не платити) і встановлення юридичної відповідальності за ухилення від його сплати;

б) безоплатність, тобто спрямованість коштів від платника до держави за відсутності зустрічних зобов'язань із боку держави;

в) безумовність, тобто сплата податку без виконання будь-яких дій із боку держави;

г) нецільовий характер, а саме відсутність чітких вказівок щодо напрямів використання надходжень від певного податку;

г) розподіл коштів від конкретних податків між бюджетами різних рівнів і державними цільовими фондами;

д) безповоротність, тобто кошти, сплачені у вигляді податків, не повертаються до платників;

е) регулярність стягнення, що полягає у безперервності бюджетного процесу та необхідності наповнення фондів коштів.

Функції податків:

а) фіскальна (лат. fiscus — державна казна) — наповнення доходної частини бюджетів усіх рівнів для задоволення потреб суспільства;

б) регулююча — як через регулювання галузей суспільного виробництва, так і через регулювання споживання;

в) контрольна — шляхом регламентування державою фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємництва, отримання доходів громадянами, використання ними належного їм майна та дотримання фінансової дисципліни;

г) розподільча — є продовженням фіскальної: наповнення доходної частини бюджету, з наступним розподілом отриманих коштів для фінансування функцій та завдань держави та органів місцевого самоврядування;

ґ) стимулююча — шляхом запровадження окремим платни­кам податків пільг щодо їх сплати, що стимулює розвиток окре­мих галузей народногосподарського комплексу або здійснює підтримку незахищених верств населення країни.

Податки, збори та мито складають обов'язкові платежі, які визначають як обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або до позабюджетного фонду, які здійснюються платниками в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.

Законодавство України про оподаткування не визначає різниці між податком, збором (обов'язковим платежем) і митом, при цьому воно засноване на єдності їхніх основних ознак (обо­в'язковість сплати, примусовий характер, здійснення контролю за їх надходженням із боку єдиного органу державної податко­вої служби).

Проте, поряд зі спільними ознаками між ними існують і певні відмінності:

а) податок — це узаконена форма відчуження власності юридичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (в розмірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов'язковості, безповоротності, індивідуальної безоплатності;

б) збори — це платежі, які стягуються з платника державними органами за надання права брати участь або використовувати як матеріальні, так і нематеріальні об'єкти. Наприклад, пра­во на припаркування автотранспорту, використання місцевої символіки тощо;

в) мито стягується з юридичних та фізичних осіб за здійснен­ня спеціально уповноваженими органами дії і видачу документів, що мають юридичне значення. Так, митними органами стягується платіж за ввезення та вивезення товарів (перевезення через митний кордон держави), судами — за подання позову тощо.

Податки, на відміну від зборів та інших обов'язкових платежів, мають головне значення для формування бюджету, оскільки вони забезпечують 80% надходжень до його дохідної частини. Мета податків — задоволення потреб держави, тоді як збори й мито спрямовані на задоволення потреб або видатків окремих установ. Податки являють собою безумовні платежі, тоді як збори чи мито сплачуються у зв'язку з наданням платникові послуги з боку дер­жавної установи, що виконує свої владні повноваження. Збори та мито здебільшого мають разовий характер, тоді як податки сплачуються з певною періодичністю.

Залежно від ознак, які покладені в основу порівняння, усі податки класифікують на загальнодержавні та місцеві — залеж­но від органу державної влади та місцевого самоврядування, який приймає рішення про введення податкового платежу на відповідній території:

До загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових пла­тежів) належать:

• податок на додану вартість;

• акцизний збір;

• податок на прибуток підприємств;

• податок на доходи фізичних осіб;

• мито;

• державне мито;

• податок на нерухоме майно (нерухомість);

• плата (податок) за землю;

• рентні платежі;

• податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

• податок на промисел;

• збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

• збір за спеціальне використання природних ресурсів;

• збір за забруднення навколишнього природного середовища;

• збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

• збір на обов'язкове соціальне страхування;

• фіксований сільськогосподарський податок;

• збір за використання радіочастотного ресурсу України;

• збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

• збір до Державного інноваційного фонду;

• плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

• збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмеляр­ства;

• єдиний збір, що справляється в пунктах пропуску через державний кордон України;

• збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (по­чатковий, регулярний, спеціальний).

Загальнодержавні податки встановлюються Верховною Ра­дою України і справляються на всій території України. Пода­ток на нерухоме майно (нерухомість), плата (податок) за зем­лю, податок із власників транспортних засобів та інших само­хідних машин і механізмів, податок на промисел, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднен­ня навколишнього природного середовища на території Авто­номної Республіки Крим встановлюються Верховною Радою республіки в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. Спеціальний збір до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб встановлюється у порядку, визначеному Законом України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» від 20 вересня 2001р.

До місцевих податків та зборів (обов'язкових платежів) на­лежать:

• податок з реклами;

• комунальний податок.

• готельний збір;

• збір за припаркування автотранспорту;

• ринковий збір;

• збір за видачу ордера на квартиру;

• курортний збір;

• збір за участь у бігах на іподромі;

• збір за виграш на бігах на іподромі;

• збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі;

• збір за право використання місцевої символіки;

• збір за право проведення кіно- і телезйомок;

• збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного роз­продажу і лотерей;

• збір за проїзд територією прикордонних областей автотран­спорту, що прямує за кордон;

• збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

• збір з власників собак.

Місцеві податки, механізм справляння та порядок їх сплати вводяться в дію сільськими, селищними, міськими радами відпо­відно до наведеного переліку і в межах граничних розмірів ста­вок, встановлених законами України. Виняток становить збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, що встановлюється обласними радами. Суми місцевих податків (зборів) зараховуються до бюджетів місцевих рад.

Пропорційні — податки, які розподіляються між державним і місцевими бюджетами у відповідному співвідношенні, зокрема: збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за за­бруднення навколишнього природного середовища тощо.

За формою обкладення податки поділяють на прямі та непрямі.