Остаточне завоювання Сербії османами
Наступною після Візантії на черзі виявилася держава Джураджа Бранковича, на околиці якої турки здійснили ряд нападів уже в 1454 р., жахливо їх спустошивши. П'ять років тривала боротьба між сербами і османами, в якій перші, спираючись на підтримку угорців, декілька разів здобували перемоги, але не уникли й гірких поразок. Перевага османів ставала дедалі відчутнішою. До того ж усередині сербського табору не було єдності.
Після смерті Джураджа Бранковича (24 грудня 1456 р.) та його наступника Лазаря (20 січня 1458 р.) в Сербії спалахнула запекла боротьба між прибічниками союзу з Угорщиною, очолюваними дружиною деспота Лазаря Оленою та його старшим братом Стефаном, і туркофілами під проводом воєводи Михайла Анджеловича. Знову загострились суперечності між двома державами, населеними сербами — Сербською деспотовиною і королівством Боснія, що також ослаблювало опір турецькій загрозі.
Навесні 1458 р. перемогу здобула антиосманська партія. Сербські можновладці домовились про необхідність об'єднання деспотовини й королівства (Сербії і Боснії) в одну державу, яке вирішили здійснити шляхом шлюбу спадкоємця боснійського престолу — королевича Стефана Томашевича — і дочки деспота Лазаря й Олени — Мари. Навесні 1459 р. Стефан і Мара дійсно побралися. Угорське військо відразу ж увійшло до сербської столиці Смедерево, й Стефана проголосили деспотом Сербії.
Об'єднання двох держав було безперечно позитивним кроком і мало сприяти утвердженню сербської державності, проте для тих історичних умов, за яких воно відбулося, виявилося запізнілим і уже жодним чином не рятувало ситуації. А ні кожна з держав окремо, а ні обидві вони разом не мали змоги зупини ти османську агресію.
У самій Сербії посідання деспотського престолу боснійським королевичем, до того ж католиком, тільки поглибило кризу, що існувала, загостривши протистояння політичних угруповань. Улітку 1459 р. під Смедерево підійшло османське військо, й молодий деспот, не маючи змоги чинити опір, здав місто без бою, за що турки надали йому можливість вільно покинути країну з родиною й найближчим оточенням. Таким чином, у червні 1459 р. Сербія остаточно втратила власну державність, перетворившись на частину Оттоманської Порти. Середньовічна держава сербського народу припинила своє існування.
Про причини легкого успіху османів
У той час, коли турки стали завойовувати Південний-Схід Європи, на Балканському півострові існувало декілька десятків феод.князівств та володінь. Найбільші – Візантія, Сербія, Болгарія, Боснія – теж не зберегли внутрішньої єдності. Феод.роздрібненість заважала господарському й культурному розвиткові південнослов’янських народів, послаблювала їх у боротьбі із зовнішнім ворогом.
Феодальні уряди Півд-Сх.Європи безперервно ворогували між собою , захоплювали території, не помічаючи небезпеки в особі турків. Один з сучасників, серб Михаїл Константинович, вірно визначив одну з причин легкої перемоги турків – «И то знайте, что поганые турки так сильны не сами по себе, а из-за несогласия среди христиан. Ибо несогласие среди христиан для поганых туроксчастье и радость, а наша ненависть и медждуособная вражда приносит им победу».
Антитурецький рух не прийняв всенародного характеру. Придушене важким гнытом селянство не хотіло чинити своїм пригноблювачам підтримку в боротьбы з турками. Всы цы фактори ы прирекли боротьбу з турками на поразку.
Уже в процесі завоювання виявилась зрадницька роль більшості феодалів, які фактично відмовились чинити опір турецьким агресорам. Якщо придивитись до історії завоювання Балкан. Півострова турками, то можна побачити, що феодальні власники геть усюди переходили на сторону турків. . Серед дрібних князів Сербії була чимала кількість відкритих прихильників турків, які вважали вигідним для себе підпорядкуватись султану та користуватись покровительством його влади.
Феод. роздрібненість та князівський безлад, жорстока класова боротьба між феодалами та селянами допомогли туркам порівняно швидко підпорядкувати їх своїй владі.
Особливо жорстоко турки розграбували Сербію 1439р. як помста за те, що серби не підтримали турків під час їх війни з Угорщиною. Іноді вони грабували та розорювали заможні міста, після чого місто Ново-Брдо – центр розробки золота й срібла, добровільно здався туркам 1455р. .. султан Мехмед наказав перебити сильних чоловіків, а 320 юнаків і 700 жінок роздав своїм наближеним у якості рабів.
Література:
Зашкільняк Історія Центрально-Східної Європи
История южных и западных славян в средние века