4. Економічний потенціал забезпечення екології
В теперішній час в Україні з'являються нові власники, які стають володарями об'єктів, що забрудннюють навколишнє середовище або здатні її забруднити. На цьому етапі свою роль у справі захисту навколишнього середовища повинен зіграти Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва.
Перехід України до сталого розвитку можливий при переорієнтації науково-технологічного прогресу на створення ресурсо-, енерго- і водозберігаючих технологій. Основним пріоритетом має стати використання наукомістких технологій із поступовим витісненням ресурсномістких, а також відповідна зміна у структурі зовнішньої торгівлі, а саме: переважання експорту природних ресурсів із тенденцією його збільшення щодо високоякісної наукової продукції.
Держава має перейти до засобів непрямого регулювання. Світова практика свідчить, що для вирішення регіональних проблем з великим ефектом застосовується і податкова політика. Саме податки мають стимулювати розміщення і розвиток найнеобхідніших суспільству виробництв, і навпаки, обмежувати неефективні за економічними, соціальними критеріями або небезпечні для довкілля види діяльності.
В умовах дефіциту фінансових ресурсів для екологічного оздоровлення держави доцільно платежі за забруднення водних ресурсів акумулювати в спеціальних позабюджетних фондах, надавши їм пільгового режиму оподаткування. Потрібно підкреслити, що природоохоронні заходи в Україні фінансуються з двох джерел. Основні засоби фінансування передбачені в розділі 20 Держбюджету “Охорона навколишнього природного середовища і ядерна безпека”, за рахунок яких покриваються витрати, пов’язані з відновленням та підтримкою всіх природних ресурсів країни. Кошти для цього надходять, в основному, за рахунок платежів підприємств, відомств і організацій за користування ресурсною базою країни. Згідно з діючим законодавством, такі платежі повинні бути цільовими і спрямованими виключно на охорону природних ресурсів країни (в Україні вони, як правило, використовуються не за призначенням). Так, із зібраних в 1998 році 1,3 млрд. грн. платежів у розділі 20 Держбюджету було заявлено лише 69,9 млн. грн., із яких фактично було використано лише 35,4 млн. грн. Хронічний дефіцит у фінансуванні екологічних заходів закономірно призводить до стихійних лих. За попередніми даними, в період 1995-1997 років щорічні збитки від стихійних лих оцінюються в 1,1-1,5 млрд. грн.
Другим джерелом фінансування природоохоронних заходів є державний цільовий Фонд охорони навколишнього природного середовища. Аналіз формування засобів екологічних фондів показав, що платежі за забруднення водних ресурсів у межах лімітів і понад встановлені ліміти за викиди, скиди забруднюючих речовин у водні системи і розміщення відходів були і залишаються основними джерелами надходження вказаних засобів. Існуючі екологічні проекти потребують значних капіталовкладень (вартість очисних споруд оцінюється від 20 тис. грн. до 10 млн. дол. і вище). В останні роки бюджет екофондів не може упоратися із таким фінансовим навантаженням, оскільки він складає в середньому 50 млн. грн., тоді як він повинен бути як мінімум 500 млн. грн. Отже, фінансування екологічних програм здійснюється не на повну потужність, а більшість очисних споруд вже давно застаріли і ступінь зношуваності становить 70-80%, а деяких – 90%.
Тому виникають сумніви щодо зростання ролі екологічних фондів у фінансуванні природоохоронних заходів, оскільки є багато проблем як в механізмі збору вказаних платежів, так і в чинній нормативно-правовій базі в цілому.
В Україні потрібно також застосувати з врахуванням світового досвіду прямі й непрямі методи еколого-економічного регулювання, зокрема:
встановлення економічних обмежень на господарську діяльність;
створення систем екологічної сертифікації, послуг і інших об’єктів;
впровадження в практику процедури заявки про вплив на навколишнє середовище;
ліцензування господарської та іншої діяльності;
комплексна еколого-економічна експертиза;
створення екологічно справедливого ринку, при якому не отримує переваг у конкурентній боротьбі продукція з найгіршими екологічними характеристиками або яка виробляється за технологіями з відносно нешкідливим впливом на навколишнє середовище, а також знімається з обігу на ринку продукція, небезпечна для здоров’я і навколишнього середовища;
зміна податкової політики в галузі охорони та раціонального використання довкілля;
запровадження системи екологічного страхування (із прийняттям Закону “Про екологічне страхування”);
запровадження системи екологічного аудиту;
врахування природного фактора при економічній оцінці господарських рішень.