Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Butkevich_V_G__Mitsik_V_V__Zadorozhniy_O_V_red

.pdf
Скачиваний:
1304
Добавлен:
19.03.2015
Размер:
5 Мб
Скачать
☆

Г л а в а XVII Міжнародна юстиція

арбітри (кожен), один з них може бути громадянином

країни, яка обирала.

Активність Постійної палати третейського суду незначна. Майже за 100 років вона розглянула 24 справи, з яких на другу половину XX ст. припало лише дві справи. Водночас багато держав та міждержавних організацій наголошують на важливості арбітражного розгляду. Про це, зокрема, йдеться у Всесвітній поштовій конвенції, Міжнародній конвенції електрозв'язку, Статуті ЮНЕСКО, Єдиній конвенції про наркотичні засоби 1961 p., Конвенції ООН з морського права 1982 p., Конвенції про регулювання освоєння мінеральних копалин Антарктики 1988 р. та інших універсальних міжнародних договорах. На десятій сесії Комісії міжнародного права ООН були прийняті «Примірні правила арбітражного процесу», схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 1958 p. (мають рекомендаційний характер). Вони вирішують питання наявності спору та обсягу арбітражного зобов'язання і є обо- в'язковими для укладання компромісу, утворення арбітражного суду, його права і процесу арбітражу, наради суду, арбітражного рішення, тлумачення арбітражного рішення, питання дійсності та визнання недійсним арбітражних рішень, їх перегляду.

РЕКОМЕНДОВАНА

„„„ ЛІТЕРАТУРА _

Блищенко И. П., Фисенко И. В.

Международный уголовный суд. М., 1994.

Клеандров М. И.

Экономический суд СНГ: статус, проблемы, перспективы. Тюмень, 1995.

Кожевников Ф. И., Шармазанашвили Г. В.

Международный суд ООН. М., 1971.

Лазарев С. Л.

Международный арбитраж. М., 1991. Международное право / Отв. ред. Г. В. Игнатенко, О. И. Тиунов.

М., 1999 (гл. 10).

Шинкарецкая Г. Г.

Международная судебная процедура. М., 1992.

Энтин М. Л. Международные судебные учреждения. М., 1994.

МІЖНАРОДНА ЗАКОННІСТЬ ТА МІЖНАРОДНИЙ ПРАВОПОРЯДОК

Поняття і сутність міжнародної законності

В радянській теорії права проблемі законності приділялася головна увага. Не було дослідника, який би не вважав за необхідне сказати щось із приводу законності. Проте такі ритуальні посилання мало що давали для розкриття сутності законності. З дослідження в дослідження повторювалася стандартна фраза, що законність — це «суворе і неухильне дотримання та виконання законів». А далі лише перелічувалися суб'єкти дотримання та виконання. Оригінальність дослідження іноді залежала від спроможності назвати якнайбільше суб'єктів. Але чому закону потрібно саме «суворо» дотримуватися, а не просто дотримуватися, було важко

збагнути.

Не стала винятком і наука міжнародного права. У ній були посилання на законність (щоправда, часто вони мало в чому відрізнялися від посилань на законність загальної теорії права), а в зарубіжних дослідженнях ще й сьогодні ця тема не вважається актуальною.

В цілому ситуацію з дослідженням сутності міжнародної законності можна охарактеризувати так: 1) практично відсутні публікації, безпосередньо присвячені цій про-

521

Г л а в а XVIII

_________ Міжнародна законність та міжнародний правопорядок ________

блемі; 2) міжнародна законність часто ототожнюється з політико-ідеологічними нормами й засадами; 3) іноді міжнародна законність «розмивається» до рамок існуючого порядку світового співтовариства; 4) нерідко міжнародна законність ототожнюється з міжнародною мораллю; 5) часто термін «міжнародна законність» вживається без будьякого смислового навантаження; 6) з'явилася тенденція ототожнювати міжнародну законність з умовою зміцнення лише міжнародної безпеки та ін. Крім того, переносяться характеристики, національні особливості законності на міжнародно-правову сферу, законність ототожнюється зі способом реалізації права або визнається лише в правозастосовчій стадії і, навпаки, — тільки у правотворчій. У деяких дослідженнях під міжнародною законністю розуміють метод державного управління у сфері зовнішніх зносин або законність ототожнюють із заборонними і зобов'язувальними нормами права. Широко визнається міжнародна законність як принцип міжнародного права, але не більше. Висловлюються думки, що міжнародна законність — це поведінка суб'єктів міжнародного права, яка відповідає міжнародно-правовим розпорядженням (І. І. Лукашук), що це «особливий стан відповідності міжнародних відносин розпорядженням міжнародного права» (А. Неделчев).

Немає спільної думки й щодо рамок становлення міжнародної законності. Для одних науковців — це період становлення міжнародного права, для других — період після ухвалення Великої Хартії Вольностей 1215 р., для третіх — період після буржуазних революцій. А найбільш вимогливі щодо питань законності вважають, що вона почала складатися з утворенням ООН, зокрема прийняттям Статуту ООН.

Нерідко окремий структурний компонент законності ототожнюється з міжнародною законністю в цілому. «Міжнародна законність, — зазначає І. І. Лукашук, — це режим функціонування системи міжнародних відносин, що грунтується на принципі добросовісного виконання зобо- в'язань з міжнародного права і забезпечує реалізацію цього принципу».

Міжнародна законність — це політико-правова реальність міжнародних відносин, яка характеризує міжна- родно-правову дійсність під кутом зору правотворчої і

і

Поняттяісутністьміжнародноїзаконності

правозастосовчої діяльності учасників міжнародного співробітництва, морально-політичні засади системи міжнародного права, оціночні критерії її зв'язків з міжнародними політичними інститутами, політичними режимами членів світового співтовариства. Традиційно у визначеннях міжнародної законності переважають юридичні функціональні навантаження, але звідси ще не можна робити висновок про те, що вона є суто правовою категорією або структурним компонентом тільки права, зокрема міжнародного права. По-перше, самі норми міжнародного права (як на стадії створення, так і на стадії застосування) оцінюються на відповідність їх принципам і правилам законності.

У співвідношенні «міжнародне право»—«міжнародна законність», як правило, провідна роль визнається за першим. Міжнародне право є визначальним щодо стану міжнародної законності, воно є її центральним структурним компонентом. Міжнародне право — причина, міжнародна законність — наслідок, вона є принципом функціонування міжнародного права. Але, у свою чергу, міжнародна законність як принцип міжнародного права є для нього керівною засадою. В цьому розумінні міжнародна законність є визначальним критерієм для розвитку й належного функціонування міжнародного права. Законність як елемент функціонування політичних інститутів та політичних режимів визначає тип демократії, особливості міжнародних соціальних спільнот, а через них — і характерні риси міжнародного права.

Базуючись в основному на диспозитивній основі міжнародного права, законність надає йому більшої гнучкості, пом'якшує імперативно-владний характер регламентації, чим сприяє ефективному узгодженню політичних норм із міжнародно-правовими, зміцненню стабільності світового порядку, приведенню в бажану відповідність міжнародного права міжнародним відносинам.

Міжнародна законність є оціночним критерієм обо- в'язкового (необхідного) функціонування не тільки міжнародного права, а й інших систем управління, що функціонують у міжнародній сфері. В цьому розумінні міжнародна законність виступає в ролі сполучного компонента міжнародного права, політики, релігії, моралі та інших загальнолюдських цінностей.

522

523

Г л а в а XVIII

_________ Міжнародна законність та міжнародний правопорядок ________

По-друге, міжнародна законність впливає на міжнародні відносини не тільки через міжнародне право. Держави можуть поводитися всупереч нормам міжнародного права, але відповідно до вимог міжнародної законності. В такому разі критерієм справедливого вирішення питання будуть законні політичні, економічні чи інші інтереси.

Наприклад, ст. 6 Конвенції про континентальний шельф 1958 р. закріпила, що коли один і той самий континентальний шельф приєднується до територій двох держав, береги яких розташовані один проти одного, або двох суміжних держав, то кордон визначається угодою між державами, а за її відсутності кордоном служить серединна лінія, тобто кордон визначається за принципом рівної віддаленості від найближчих точок тих вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря кожної з таких держав.

У спорі між ФРН, з одного боку, та Нідерландами і Данією — з іншого (1969), такої угоди не було. Але Міжнародний Суд ООН виніс рішення не відповідно до ст. 6, а поділив дно Північного моря за справедливими принципами «таким чином, щоб максимально можливою мірою залишити кожній стороні всі ті частини континентального шельфу, які складають природне продовження її сухопутної території в бік моря та під морем, не зачіпаючи природного продовження сухопутної території іншої сторони».

Під час Женевських конференцій, а також за ст. 2 Конвенції про відкрите море передбачалася свобода риболовства у відкритому морі. Але багато держав, які раніше дотримувалися 3, 4, 6-мильної ширини територіальних вод, почали оголошувати ширину своїх риболовних зон у 12 та більше миль, чим порушували ст. 2. Проте це не впливало на міжнародну законність, а, навпаки, пояснювалося особливими економічними інтересами. Мовчазна згода інших держав з таким становищем підтверджує цей висновок.

Згодом і Міжнародний Суд ООН вирішував справи також всупереч Конвенції про відкрите море, але на основі принципів законності. Англо-норвезьку справу про риболовство Міжнародний Суд вирішив не відповідно до ст. 2 Конвенції про відкрите море, а на основі «економічних інтересів, які є властивими для держав цього регіону, традиційного лову риби, життєвим потребам населення».

524

Поняття і сутність міжнародної законності

Міжнародна законність є основоположною не тільки для міжнародного права, а й для політики, моралі, етики, демократії тощо. Впливаючи на них, міжнародна законність, у свою чергу, акумулює в собі характерні особливості об'єктів впливу, а тому може проявлятися як категорія політична, моральна, етична, правова та ін.

Як політична категорія міжнародна законність є основним засобом політичного управління в міжнародному співтоваристві.

На базі міжнародної законності створена система політичних норм, які успішно та цілеспрямовано вирішують міжнародні проблеми і розвивають політичні інститути. Деякі з цих політичних актів згодом стають джерелом міжнародно-правових норм (наприклад, Загальна декларація прав людини 1948 p.), але в основному вони функціонують як сукупність політичних норм. Як приклад назвемо політичне вирішення деяких проблем прав людини політичними засобами міжнародної законності: Декларація прав дитини 1959 p.; Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 p.; Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1963 p.; Декларація про поширення серед молоді ідеалів миру, взаємної поваги і взаєморозуміння між народами 1965 p.; Декларація принципів культурного співробітництва 1966 p.; Декларація про ліквідацію дискримінації стосовно жінок 1967 p.; Заключний акт Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі 1975 p.; Кодекс поведінки посадових осіб щодо підтримання правопорядку 1979 p.; Підсумкові документи Мадридської, Віденської, Московської, Паризької та інших зустрічей тощо.

Політичні норми є важливим складовим компонентом міжнародної законності. Саме стан, рівень міжнародної законності визначають, у якій сфері міжнародного співробітництва можна обмежитися політичними засобами управління міжнародними відносинами, а де необхідне вироблення юридичних засобів. Практика свідчить, що часто необхідно застосовувати ці засоби в комплексі.

Міжнародна законність — це основа функціонування політичних інститутів. Стан законності в міжнародних відносинах є спонукальною причиною створення різного роду міжурядових і неурядових міжнародних органі-

525

Г л а в а XVIII

___________ Міжнародна законність та міжнародний правопорядок_________________

зацій. Вимога, щоб міжнародні організації у своїй діяльності не виходили за межі Статутних положень, на практиці часто не вирішує всіх проблем їх нормального функціонування. Саме міжнародна законність є показником їх належної поведінки як у межах установчого договору, так і поза ним.

Політичні інститути виступають другим важливим компонентом міжнародної законності, її інституційним механізмом управління міжнародними відносинами.

Третім важливим компонентом міжнародної законності є сукупні політичні режими, які функціонують у міжнародній сфері. Від них залежать склад і характер елементів міжнародної законності, її рівень. Єдина, універсальна міжнародна законність може функціонувати формально або реально. Багато в чому це залежить від політичних режимів, які взаємодіють у тому чи іншому регіоні земної кулі. На це треба зважати, хоч не можна не визнати, що поділ міжнародної законності на регіональну, як правило, негативно відбивався на розвитку універсальної законності. Становлення і розвиток певних політичних режимів у міжнародній сфері відбувається за наявності того, що вони самі по собі враховують і виходять з особливостей регіонів. Проте доводити цю особливість до заперечення універсальних принципів законності означає заперечувати загальнолюдські цінності.

Спроби заперечувати цю думку посиланням на розвиток регіонального міжнародного права особливого успіху не мали, як і сам регіональний розвиток міжнародного права. Підтвердженням тому є доля латиноамериканського міжнародного права, міжнародного права країн соціалістичного співробітництва, західноєвропейського міжнародного права та ін.

Політичний характер міжнародної законності проявляється в тому, що вона є атрибутом суб'єктів міжнародного права на міжнародній арені. Вона акумулює в собі владні властивості учасників міжнародних відносин, особливості їхніх правових систем, зовнішньополітичної діяльності. Законність у своїй першооснові — явище державне. Вона існує там, де є влада, виступає засобом її здійснення та діяльності.

Важливою особливістю міжнародної законності є її демократизм. Демократизм міжнародної законності про-

526

1

Поняття і сутність міжнародної законності

являється в тому, що в її розвитку беруть участь не тільки держави і створені ними міжурядові організації та об'єднання, а й народи, громадські міжнародні організації та об'єднання і навіть фізичні особи. Використання фізичними особами права скарги на державу за Факультативним протоколом до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, оскарження порушень їхніх прав у Європейському суді з прав людини тощо, безперечно, сприяє зміцненню міжнародної законності.

Важливим каналом зміцнення міжнародної законності є участь широкої міжнародної громадськості у формуванні та розвитку міжнародної правосвідомості, а також проведення плебісцитів і референдумів серед населення різних держав і додержавних утворень (наприклад, плебісцит у Пуерто-Ріко 1967 р. про приєднання до США; плебісцит у Монголії 1945 р. про незалежність її від Китаю; плебісцит у Чандернагорі 1949 р. про вихід із Французького союзу і возз'єднання з Індією; плебісцит Джамму і Кашміру 1947 p.; плебісцит у Західному Іріані 1949 р. за збереження у складі Індонезії; плебісцит у Британському Того 1956 р. за об'єднання із Золотим Берегом; плебісцит у Гвінеї 1958 р. за відокремлення від французьких територій; плебісцит у Британському Камеруні за незалежність у межах Британської Співдружності Націй; плебісцит у Західному Самоа 1961 р. за незалежність і відокремлення від Нової Зеландії; плебісцит в Алжирі 1962 р. за незалежність від Франції; плебісцит в Уганді 1964 р. за возз'єднання Буйя-ги і Бугангази з Королівством Буньоро та ін.).

Необхідність дотримання вимог міжнародної законності часто відстоюється народами, а не державами. По-перше, саме держави, а не народи порушують міжнародні договори та звичаї. При цьому, як засвідчує практика, держави в разі порушення своїх міжнародних зобов'язань часто порушують вимоги своєї внутрішньодержавної законності, намагаючись подолати опір народних мас. Прикладом тому можуть бути дії Німеччини, Італії та Японії під час розв'язання Другої світової війни, США — в'єтнамської війни, СРСР — війни в Афганістані та ін. По-друге, держави, укладаючи таємні міжнародні договори та угоди, не тільки порушують міжнародну законність, а й намагаються приховати це від своїх народів — головних гарантів дотримання міжнародної законності. По-третє,

527

Г л а в а XVIII

________ Міжнародна законність та міжнародний правопорядок ________

держави, міждержавні організації разом із народами визначають зміст міжнародної законності. Де їхні інтереси і воля збігаються, там панує найміцніший режим законності. Де вони суперечать інтересам народів, там лише інтереси народів відповідають міжнародній законності.

Під кутом зору міжнародної правотворчої процедури народи не є безпосередніми творцями норм міжнародного права. Вони в основному володіють суспільними (громадськими) формами та установами контролю за належною реалізацією міжнародно-правових норм. Але, впливаючи на правотворчу і правозастосовчу, політичну, економічну та іншу міжнародну діяльність своїх держав, вони безпосередньо впливають на рівень, стан міжнародної законності.

Уся нормотворча, правореалізуюча та контрольна діяльність держав і міжнародних установ у світлі вимог міжнародної законності має будуватися на принципах і нормах демократії. Демократизм міжнародної законності випливає з координаційної сутності міжнародного права. Демократія — стрижень, на якому перевіряється справжність міжнародної законності. Це та межа, вихід за яку означає відмову від законності й перехід на засади свавілля, анархії та беззаконня.

Міжнародна законність — морально-етична категорія. В основі її покладені правила міжнародної моралі та моральності. Вимоги міжнародної моралі та міжнародної законності в ряді випадків однакові. У разі коли, наприклад, міжнародні договори та звичаї суперечать принципам і нормам міжнародної моралі, вони, як правило, визнаються такими, що порушують міжнародну законність.

Міжнародна законність є категорією моральності, бо основний компонент її вимог спрямований на посилення гуманістичних засад міжнародного права. Міжнародне право не регулює відносин між фізичними особами. В такому разі опосередкованою ланкою між людиною та міжнародним правом є держава або держави та міжурядові організації. Проте зміст значної більшості норм міжнародного права спрямований на захист інтересів людини. Антигуманні норми міжнародного права не відповідають міжнародній законності.

Міжнародна законність є категорією моральності, бо її правила та принципи втілюють у собі досягнення світової культури, загальнолюдські цінності, ідеї свободи лю-

528

1

Поняттяісутністьміжнародноїзаконності

дини. Моральність міжнародної законності проявляється в її гуманістичних цілях, морально-етичних тенденціях розвитку. Суворо керуючись етичними засадами, міжнародне співтовариство домоглося визнання недійсними тих міжнародних договорів та угод, які було укладено в результаті обману, підкупу, загрози застосування сили тощо.

Якщо міжнародне право формально вирішує питання про використання у відповідь на правопорушення таких примусових заходів, як економічна блокада, бойкот, ембарго тощо, то міжнародна законність вимагає, щоб ці заходи застосовувалися у виняткових випадках і, як правило, не відбивалися на соціально-економічному становищі цивільного населення.

Міжнародне право функціонує, не спираючись на апарат насильства та примусу. Це відбувається завдяки тому, що його захищає міжнародна законність, яка визначає для нього соціальні цінності, орієнтири, критерії, що відповідають прагненням народів. Це дає змоіу уникнути помилок під час міжнародної правотворчої і правозастосовчої діяльності, привести норми міжнародного права у відповідність до міжнародних відносин. У результаті цього відпадає потреба створювати апарат насильства та примусу.

Як етична категорія міжнародна законність сприяє дослідженню особливостей поведінки учасників міжнародного спілкування і створенню своєрідного морального кодексу поведінки. Було б помилковим зводити його лише до питань дипломатичного протоколу і правил ввічливості, хоча ці норми й несуть відчутне міжнародно-правове навантаження. Моральний кодекс поведінки як засіб впливу міжнародної законності на розвиток міжнародного права, міжнародної моралі та моральності справив відчутний вплив на укладення Конвенції стосовно рабства 1926 р. зі змінами 1953 p., Конвенції стосовно примусової або обо- в'язкової праці 1930 p., Конвенції про скорочення робочого часу до сорока годин на тиждень 1935 p., Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього 1948 p., Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами 1950 p., Конвенції про охорону материнства 1952 p., Конвенції про згоду на вступ до шлюбу, шлюбний вік та реєстрацію шлюбу 1962 p., Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 p., Конвенції про мінімальний вік для

529

Г л а в а XVIII

__________ Міжнародна законність та міжнародний правопорядок_________________

прийому на роботу 1973 p., Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок 1979 p., Принципів медичної етики 1982 p., Конвенції проти тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність людини, видів поводження і покарання 1984 р. та ін.

Та все ж основними вимогами міжнародної законності є юридичні: 1) загальність міжнародного права, тобто такий ступінь його розвитку, за якого міжнародні відносини, що вимагають юридичного опосередкування, регулюються міжнародним договором, звичаєм або іншими джерелами міжнародного права. Тут не може бути місця сваволі, суттєвим прогалинам і недовершеності, які дають можливість для довільних дій; 2) верховенство Статуту ООН, тобто залежність від його положень усіх інших міжнародних угод; 3) рівність усіх перед міжнародно-правовими зобов'я- заннями, відсутність привілеїв у праві, стандартна поведінка для всіх; 4) наявність юридичних механізмів забезпечення міжнародної законності; 5) гарантія якісної реалізації норм міжнародного права, ефективна та рішуча боротьба з міжнародними правопорушеннями, відповідальність кожного і всіх за вчинення міжнародного правопорушення; 6) стабільність міжнародного правопорядку, ефективна робота всіх механізмів правового регулювання.

Структура міжнародної законності

Міжнародна законність — складна багаторівнева система зв'язків правомірних міжнародних відносин і їх компонентів. У ній розрізняють компонентну, предметну, суб'єктну, юридичну, інтегральну та інші структури. До компонентної структури належать: а) міжнародно-правові, політичні та інші норми; б) політичні інститути (стан інституційного механізму та діяльність міжнародних міжурядових і неурядових організацій); в) політичні режими (демократичний, колоніальний, режим

опіки та ін.).

Предметну структуру міжнародної законності складають компоненти різного соціального змісту залежно від зони функціонування: а) економічна зона (соціальний зміст: торговельні, валютно-кредитні, науково-технічні та

Структура міжнародної законності

інші відносини, спрямовані на обмін та розподіл матеріальних благ — угоди про цукор, пшеницю, риболовство тощо); б) політична зона (соціальний зміст: міжнародні, міжнаціональні відносини, формування держав і міжнародних організацій, діяльність ООН та інших міжнародних організацій щодо підтримання та зміцнення миру і міжнародної безпеки тощо); в) соціально-культурна зона (соціальний зміст: діяльність ВООЗ, МОП, ЮНЕСКО, охорона довкілля та ін.).

Деякі зони функціонування міжнародної законності можна виокремити в її суб'єктній структурі, зокрема: а) зона діяльності держав (критерій деталізації: порядок утворення, права та обов'язки, статус, функції, зміст, форми й методи діяльності тощо); б) зона діяльності міжурядових і зона діяльності неурядових організацій (критерій деталізації: порядок утворення, права та обов'язки, статус, функції, зміст, форми й методи діяльності, матеріальне забезпечення та фінансування, правове становище органів та ін.); в) зона діяльності націй і народів (критерій деталізації: зміст, форми й методи діяльності, міжнародно-правовий статус тощо); г) зона діяльності фізичних осіб (критерій деталізації: права та обов'язки, правовий статус, умови існування особи та ін.); д) зона діяльності юридичних осіб (критерій деталізації: права та обов'язки, правовий статус, умови існування та діяльності тощо).

Юридична структура міжнародної законності поділяється на чотири основні зони функціонування: а) використання юридичних суб'єктивних прав; б) виконання юридичних обов'язків; в) дотримання юридичних заборон; г) застосування юридичних правил (в основному судами та арбітражними установами, але, можливо, й іншими органами, наприклад Радою Безпеки).

Інтегральна структура міжнародної законності охоплює юридичні характеристики діяльності (кількість правомірних дій і кількість неправомірних дій під час використання юридичних суб'єктивних прав, виконання юридичних обов'язків, дотримання юридичних заборон і застосування юридичних правил) суб'єктів відносин (держав, міждержавних організацій, міжнародних неурядових організацій, націй і народів, фізичних та юридичних осіб тощо) в політичній, економічній, соціально-культурній та інших сферах міжнародних відносин.

530

531

Г л а в а XVIII

_________ Міжнародна законність та міжнародний правопорядок________

За структурою міжнародної законності визначається її рівень: відношення правомірних дій до всіх юридично значущих дій у конкретній зоні міжнародних відносин (компонентній, предметній, юридичній, суб'єктній та ін.). Найповніше рівень міжнародної законності визначається за інтегральною структурою міжнародної законності.

Знання рівня міжнародної законності допомагає: 1) розкрити соціальний зміст процесу зміцнення міжнародної законності; 2) визначити завдання, цілі зміцнення міжнародної законності, підвищити питому вагу правомірних дій у масі юридично значущих дій певного виду; 3) розробити емпірично фіксовані індикатори міжнародної законності; 4) здійснити заміри параметрів міжнародної законності та порівняти їх стан у різних міжнародних сферах і в різний час; 5) створювати сприятливі передумови для збагачення наукових уявлень про міжнародну законність, тенденції їх розвитку, соціальну значущість та ефективність.

Рівень міжнародної законності визначається за різними формулами:

Значення міжнародної законності для стабільного та ефективного функціонування міжнародних систем управління міжнародними відносинами гостро поставило питання про забезпечення гарантій законності.

У системі гарантій міжнародної законності можна виокремити різні аспекти, різні компоненти класифікації:

Структура міжнародної законності

норми міжнародного права, безпосередня мета яких — зміцнення міжнародної законності, діяльність суб'єктів щодо застосування цих норм, правозастосовчі документи, що фіксують результати цієї діяльності; або гарантії міжнародної законності на правотворчій стадії, тлумаченні права, застосуванні міжнародного права. Гарантії в процесі безпосередньої реалізації міжнародного права можна поділити на гарантії міжнародної законності під час здійснення диспозиції і в ході здійснення санкції норми міжнародного права. Гарантії міжнародної законності в правозастосовчій діяльності поділяються на ті, які діють: а) у процесі встановлення об'єктивної істини про юридично значущі обставини справи; б) при виборі норм міжнародного права та адекватної юридичної кваліфікації фактів; в) у процесі вироблення та прийняття правозастосовчого рішення.

Для того щоб постало питання про гарантії міжнародної законності, необхідно визначити ефективність дії норми міжнародного права, яка забезпечує ці гарантії. Така ефективність визначається за формулою:

Е = Р/Ц,

де Е — ефективність норми міжнародного права (міжнародного договору або звичаю, рішення міжнародних організацій); Р — фактичний результат, одержаний після реалізації норми (договору, звичаю, рішення); Ц — ціль норми міжнародного права (договору, звичаю, рішення). Цілі можуть бути матеріальні та юридичні. Юридичними цілями зміцнення міжнародної законності часто є: 1) попередження (запобігання) можливих міжнародних правопорушень; 2) виявлення (знаходження) міжнародних правопорушень; 3) припинення міжнародних правопорушень;

4)ліквідація негативних наслідків міжнародних правопорушень, відновлення порушеного правомірного стану;

5)попередження, мінімалізація фактів здійснення міжнародних правопорушень у «гарячих» точках земної кулі.

Найважливішими міжнародно-правовими гарантіями міжнародної законності є: ]) довершеність, розвинутість системи міжнародного права; повнота, безпрогальність і відсутність суперечностей між міжнародно-правовими актами; 2) високий рівень міжнародно-правової культури,

532

533

Г л а в а XVIII

__________ Міжнародна законність та міжнародний правопорядок ________________

зокрема міжнародно-правової свідомості; 3) ефективна система упереджувальних примусових заходів, удосконалення механізму контролю за станом міжнародної законності; 4) заходи міжнародно-правової відповідальності й міжнародно-правових санкцій, які сприяють відновленню порушених міжнародно-правових відносин; 5) високий професіоналізм міжнародної правотворчої і правозастосовчої діяльності.

Режим і принципи міжнародної законності

У науці міжнародного права висловлюються різні погляди на режим міжнародної законності: від ототожнення його із законністю в цілому (1. І. Лукашук та ін.) до ототожнення з реалізацією принципів і норм (К. К. Сандровський та ін.). Прихильники широкого погляду на міжнародну законність убачають у ній «режим функціонування не тільки правової, а й міжнародної системи в цілому». Останнє, на "їхню думку, має діяти таким чином, щоб забезпечити ефективність міжнародного права, позаяк це є необхідною умовою для їх нормального функціонування. Тут ідеться вже не про ідеї та принципи, а про реальності, втілені в інститутах і практиці міжнародної системи. Режим законності, вважають вони, поширюється як на правотворчу, так і на правозастосовчу стадію. На правотворчій стадії він зводиться до забезпечення становища, за якого знову створені норми будуть правомірними стосовно їх прийняття та змісту. Особливо, наголошують вони, це актуально при створенні регіональних і локальних

норм.

Важливе значення має забезпечення законності на стадії правозастосування, де є широкі можливості для невиконання правових норм шляхом одностороннього тлумачення і фактичного ухилення від них.

Законність покликана також забезпечити, щоб такий сильнодіючий засіб, як примус, здійснювався в рамках міжнародного права (І. 1. Лукашук).

Прихильники вузького тлумачення режиму вважають, що «здійснення політичних принципів» і правових норм

Режим і принципи міжнародної законності

створює режим міжнародної законності. На їхню думку (К. К. Сандровський), вимога дотримуватися певного, встановленого самими державами порядку в міжнародних відносинах, закріпленого в системі міжнародно-правових норм, і наявність зумовленої міжнародною правосвідомістю морально-політичної атмосфери, ідеологічної і психологічної позиції народів та їхніх урядів, яка сприяє дотриманню цих норм, покликані забезпечити в міжнародних відносинах особливий політико-правовий режим — режим міжнародної законності.

К. К. Сандровський обмежує режим міжнародної законності не стадією застосування норм міжнародного права, а тільки становленням загального розуміння такого застосування. «Міжнародна законність, — зазначає він, — це необхідний попередній щабель на шляху встановлення міжнародного правопорядку. Першоелементом є самі норми міжнародного права як результат міжнародного правотворчого процесу; потім настає черга двох сфер правореалізації. Спочатку на першій з них потрібно досягти загального розуміння необхідності дотримання вже вироблених міжнародно-правових норм, і на цій основі — формулювання (як незаперечного принципу) чіткої вимоги їх виконання. Це й означає створення режиму міжнародної законності. А потім, на завершальному етапі, йдеться вже про ступінь реального виконання всіх вимог міжнародної законності, про встановлення міжнародного правопорядку як такого, тобто системи фактичної врегульованості міжнародним правом різнобічних і складних відносин між державами»1.

Режим міжнародної законності — це такі міжнародні політичні, економічні, соціальні, моральні та інші обставини, за яких дотримання міжнародних зобов'язань юридичних прав та виконання обов'язків стає правилом поведінки учасника міжнародного співробітництва. Це — особлива цілісна система регулятивного впливу, яка характеризується специфічними засобами регулювання. Розрізняють універсальні, видові та спеціальні режими міжнародної законності. В універсальному режимі міжнародної законності (наприклад, у праві міжнародних договорів)

1 Сандровский К. К. Проблемы законности и правопорядка в международных отношениях // Вестн. Киев, ун-та. Международные отношения и международное право. К., 1986. Выи. 23. С. 17—18.

534

535

Г л а в а XVIII

___________Міжнародна законність та міжнародний правопорядок _________________

взаємодіють, як правило, норми всіх систем управління міжнародних відносин (політики, права, моралі та ін.). Коли йдеться про видовий режим міжнародної законності (наприклад, у праві міжнародної безпеки), то мається на увазі не тільки взаємодія норм окремих систем управління міжнародними відносинами (політики і права), а й особлива сукупність таких норм (для європейського регіону — одна, для азіатського — дещо інша, африканський регіон має певні свої особливості тощо).

Спеціальні режими міжнародної законності створюються у зв'язку з вирішенням певних проблем (як правило, глобальних) міжнародних відносин (режим протекторату, опіки в міжнародному праві та ін.). Для спеціальних режимів характерна обмеженість у часі дії. Штучність продовження його в часі веде до порушення міжнародної законності й міжнародного права (приклад — колоніальний режим).

Критерієм правомірності режиму міжнародної законності є відповідність його принципам міжнародної законності, які діють у певний період. Основними принципами міжнародної законності на сучасному етапі розвитку міжнародних відносин та міжнародного права є: 1) примат права в політиці; 2) верховенство Статуту ООН перед іншими міжнародними зобов'язаннями; 3) реальна можливість використання суб'єктивних прав і належне виконання юридичних обов'язків; 4) рівність усіх суб'єктів перед нормою міжнародного права і загальність вимоги дотримуватися її; 5) однакове розуміння і застосування міжнародно-правових актів усіма суб'єктами міжнародного права; 6) своєчасне запобігання міжнародним правопорушенням; 7) невідворотність відповідальності і санкцій за міжнародні правопорушення; 8) особлива роль ООН у підтримці міжнародного миру й безпеки; 9) принципи справедливості, гуманізму, демократії та ін.

Міжнародна законність не є статичною сталою сучасних міжнародних відносин. Вона розвивається залежно від розвитку системи управління міжнародними відносинами й активно взаємодіє з доцільністю. Міжнародна доцільність

— це відповідність дій учасників міжнародних відносин у правовій сфері цілям зміцнення міжнародного миру, безпеки та співробітництва держав. У зв'язку з цим

Загальне і особливе міжнародної законності та міжнародного правопорядку

міжнародна законність і доцільність найкраще проявляють свою взаємодію і взаємозалежність на правотворчій і правозастосовчій стадіях.

Доцільність дає змогу встановити: 1) наскільки адекватно вимоги законності відображають потреби міжнародного співтовариства; 2) найбільш прийнятний варіант поведінки; чи відповідає він цілям міжнародно-правового акта; 3) найефективніші заходи відновлення порушених міжнародних правовідносин тощо.

Своєю чергою, міжнародна законність дає можливість установити: 1) наскільки є правомірною вибрана ціль і засоби її досягнення (реалізації); 2) чи науково обгрунтована доцільність, чи вона цілковито грунтується на су- б'єктивних уявленнях учасників міжнародних відносин; 3) чи відповідає ціль міжнародній законності тощо.

Для сучасного етапу розвитку міжнародної законності є характерним: а) ускладнення структури законності (підключення різних систем управління не тільки міжнародної, а й внутрішньодержавної сфери); б) універсалізація вимог і розпоряджень; в) стандартизація норм, правил поведінки; г) посилення взаємопроникнення правових і неправових компонентів; д) посилення нормативності міжнародної законності тощо.

Загальне і особливе міжнародної законності та міжнародного правопорядку.

Сутність міжнародного правопорядку

Спроби деяких теоретиків права розглядати законність і правопорядок як дві сторони одного явища в науці міжнародного права не знайшла прихильників. Лише окремі фахівці міжнародного права (наприклад, Н. Е. Тюріна) вбачають у тріаді «міжнародне право — міжнародна законність — міжнародний правопорядок» лінійну залежність, що «має дещо абстрактний характер і може розглядатися суто на теоретичному рівні»1. Більшість дослідників

проблеми розрізняють особливі властивості як міжнарод-

1 Тюрина Н. Е. Международный правопорядок. Казань, 1991. С. 11.

536

537

Г л а в а XVIII

_________ Міжнародна законність та міжнародний правопорядок

ної законності, так і міжнародного правопорядку. Серед них, зокрема, вказують на такі: 1) міжнародна законність і міжнародний правопорядок є різними за характером і якістю. Міжнародна законність — політико-правова реальність; міжнародний правопорядок — стан міжнародноправового життя учасників міжнародного співтовариства, впорядкована система правових відносин, які склалися; 2) це різні етапи реалізації розпоряджень. Міжнародна законність — це міжнародне право, що реалізується, процес реалізації його норм. Міжнародний правопорядок — це реалізоване міжнародне право, втілене в життя; 3) вони виконують різне функціональне навантаження. Міжнародна законність — це засіб зміцнення міжнародного права, підвищення його ефективності. Міжнародний правопорядок

— це результат здійснення міжнародного права і міжнародної законності; 4) міжнародна законність — причина, міжнародний правопорядок — наслідок; 5) міжнародна законність визначається кількісними показниками, міжнародний правопорядок — якісними; 6) міжнародна законність характеризується особливими правовими, політичними, морально-етичними та іншими джерелами.

Міжнародна законність — це властивість міжнародного правопорядку, засіб його встановлення та підтримки, умови функціонування. Серед численних визначень міжнародного правопорядку розрізняють декілька підходів, характерних для виокремлення головного в його сутності: а) міжнародний правопорядок — це реалізація норм міжнародного права, міжнародне право в дії (Ю. А. Решетов, Н. Е. Тюріна та ін.); б) міжнародний правопорядок — це стан упорядкованості міжнародних відносин нормами міжнародного права, це певний порядок міжнародних відносин (А. П. Мовчан, М. І. Лазарев та ін.). «Сучасний міжнародний правопорядок, — зазначає А. П. Мовчан, — це порядок міжнародних відносин, який встановлений і здійснюється на основі принципів та норм чинного міжнародного права і спрямований на забезпечення нормальних, миролюбних відносин та співробітництва між усіма державами, незалежно від їхніх політичних, економічних, соціальних систем і розвитку»1.

1 Мовчан А. П. Международный правопорядок. М., 1996. С. 16.

Загальне і особливе міжнародної законності та міжнародного правопорядку

Порядок міжнародних відносин вказані автори розглядають ширше, ніж правовий порядок у цій сфері, відносять до нього порядок (неправовий) дипломатичних відносин між державами, відносини між державами, які щойно виникли і не вступили у правовідносини, та ін.; в) міжнародний правопорядок — це система (порядок) міжнародних відносин, урегульованих нормами міжнародного права (В. А. Василенко, В. І. Євінтов та ін.). Щ автори звужують сферу міжнародного правопорядку до відносин, які врегулювали між собою суб'єкти міжнародного права. Такий погляд на міжнародний правопорядок розвиває А. В. Василенко: «Міжнародний правопорядок — це порядок суспільних відносин, встановлений між взаємодіючими державами або між ними та створеними ними міжнародними міжурядовими організаціями, а також між самими міжнародними організаціями за допомогою між- народно-правових норм, вироблених згаданими суб'єктами міжнародного права»1. Він допускає, що в міжнародній нормотворчості можуть брати участь і так звані аномальні суб'єкти міжнародного права (вільні міста, Ватикан та ін.), але вважає її вплив на формування міжнародного правопорядку досить незначним.

На думку В. І. Євінтова, «правопорядок у міжнародному співтоваристві можна визначити як таку сукупність відносин, яка має свою структуру, що грунтується на нормах права, ядром і основою яких є основні принципи міжнародного права, що породжують загальні правовідносини між суб'єктами співтовариства держав з приводу захисту загальних інтересів і збереження цінностей, які сприймають усі»2.

Визначення правопорядку через сукупність міжнародних правовідносин є переважним у науці міжнародного права. В І. І. Лукашука міжнародний правопорядок — це система міжнародно-правових відносин, покликана надати співтовариству держав структурну стійкість на основі цілей і принципів міжнародного права; в М. О. Ушакова і М. Л. Ентіна — це сукупність правовідносин, які склада-

1Василенко В. А. Стратегия международно-правового обеспечения миропорядка■// Вестн. Киев, ун-та. Международные отношения и меж дународное право. 1984. № 18. С. 4.

2Евинтов В. И. Международное сообщество и правопорядок. К., 1990. С. 71.

538

539

 

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]