Региональная экономика монография

ними йдуть Чернівецька та Київська області – 105-120 балів. Від 80 до 95 балів оцінюються землі Запорізької, Дніпропетровської, Львівської, Миколаївської та Харківської областей. Найбільш низьким балом сільськогосподарської цінності характеризуються землі Луганської області

–лише 59 балів.

Уструктурі сільськогосподарських угідь 69,7% припадає на ріллю, 6,3% - на багаторічні насадження, 24% – на пасовища та косовиці.

Мінерально-сировинна база України представлена 7500 родовищами більш ніж 70 видами корисних копалин (табл. 4.2). У промисловій експлуатації знаходиться біля 4500 родовищ. Найважливішими видами корисних копалин є вугілля, газ, марганцеві руди, вогнетривкі глини, нерудна металургійна сировина, кам’яна й кухонна сіль, скляні та

формувальні піски й інші.

Таблиця 4.2

Мінерально-сировинна база України [ 11, С.124 ]

Україна повністю задовольняє свої потреби і має експортний потенціал: марганцевого залізняка, ртуті, графіту, вогнетривких й формувальних глин, кадмію, сірки, сировини для виробництва скла та будівельних матеріалів.

Україна володіє значними ресурсами залізних та марганцевих руд (по запасах останніх вона займає друге місце у світі, після ПАР), зосереджені великі родовища залізних руд (Кривий Ріг, Кременчук, Білозірка), марганцевих руд (Нікополь, Марганець). Тут також розташовані родовища титанових та нікелевих руд й урану.

Дефіцитними є паливні ресурси (нафта, газ). Для забезпечення внутрішніх потреб Україна щорічно імпортує до 80% газу, 87% нафти та 20% вугілля.

Майже вся мінерально-сировинна база України зосереджена у її східних регіонах: Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Полтавській та Харківській, областях. Разом з тим необхідно підкреслити, що в останні десятиріччя спостерігається зменшення якісних і сприятливо розташованих запасів вугілля, нафти, більшість родовищ залізняка, окисних марганцевих руд. Це пов’язано із вичерпністю природних можливостей і погіршенням умов видобування корисних копалин. Збільшилась глибина гірських вироблень, зменшилась середня потужність продуктивних вугільних шарів, що істотно ускладнює гірничо-екологічні умови розробок родовищ.

Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання. Рівень забезпеченості України водними ресурсами недостатній і визначається формуванням річкового стоку, підземними й морськими водами. Забезпеченість країни поверхневими водами на 1 км2 території, на 1 га сільськогосподарських угідь та на одну людину менша у порівнянні з показниками країн СНД, відповідно, в 2,4; 6,7 та 16 разів. Всі види діяльності господарства поділяються на:

- водоспоживачі – види діяльності, які використовують воду в технологічних процесах;

142

- водокористувачі – види діяльності господарства, де вода використовується без її витрат (водний транспорт, гідроенергетика, рибне господарство, туризм тощо).

Поряд з цим для України характерний високий рівень господарського освоєння потенціалу водних ресурсів, у зв’язку з чим цей вид ресурсів в ряді регіонів (північно-західному, південному) у загальній структурі природоресурсного потенціалу займає друге місце, а в Закарпатській та Івано-Франківській областях стоїть на першому місці. Узагалі в Україні водним ресурсам належить третє місце у сумарному потенціалі природних ресурсів.

Таблиця 4.3

Основні показники водопостачання і водовідведення [11, С. 524]

(млн. м3)

Крім водних ресурсів місцевого формування на територію України надходить 159 км3 води до річок із сусідніх країн завдяки транзитному стоку Дунаю, Дніпра, Сіверського Дінця та деяких інших, більш малих річок.

143

Найбільша кількість ставків та водоймищ розміщено в басейнах таких річок, як Дніпро, Південний Буг, Дністр та Сіверський Донець. Більшість озер знаходиться в заплавах Дунаю, Дніпра, Прип’яті, Десни, Самари та малих річок Полісся. У довідковому посібнику “ Водний фонд України” наведено протяжність річок, озер та лиманів у 2007 р. (табл. 4.4). Вони, як правило, невеликі за площею, неглибокі, розміри їх нестабільні.

Важливу роль в економіці України відіграють мінеральні води. У Вінницькій, Хмельницькій, Дніпропетровській, Житомирській, Донецькій, Кіровоградській, Київській та Черкаській областях радонові водні джерела застосовуються для лікування захворювань опорно-рухової системи людини. В Україні є багато джерел мінеральних лікувальних вод, які широко використовуються в Закарпатті, Криму, Донбасі, в Одеській, Полтавській, Харківській та інших областях.

Таблиця 4.4

Найбільші річки , озера і лимани України [11, С. 21]

(протяжність на території України; км)

Термальні води на території України вивчені недостатньо. Однак вже зараз ці води в Карпатах, Закарпатті, Криму викликають практичний інтерес.

144

У перспективі вирішення проблем полягає в економічних та організаційних умовах раціонального водокористування, упровадження водозберігаючих форм господарювання, створення замкнених циклів водокористування з тепловим забрудненням води, забезпечення відновлювальних функцій джерел води.

Оцінка водних ресурсів здійснюється через сумарний економічний ефект, який одержують від використання води в провідних видах діяльності господарства країни.

Україна належить до країн, бідних на лісові ресурси. Лісовий фонд (за даними державного обліку лісового фонду на 1 січня 1996 р.) характеризується такими показниками: площа – 10782,2 тис.га, у тому числі вкрита лісовою рослинністю – 9400,2 , середня лісистість її території становить 15,6%.

Поряд з цим ліси відрізняються високою продуктивністю (середній приріст деревини становить 3.95 м3/га) і досить високим середнім запасом насаджень (164 м3/га). На більшій частині території країни ліси виконують переважно санітарно-оздоровчу та природоохоронну функції. Лише в Карпатах та Поліссі, де лісистість сягає 20-40 відсотків, вони являються сировинною базою. Потреби в деревині за рахунок власних ресурсів Україна задовольняється на 25-30%.

Лісні ресурси служать важливим сировинним фактором для розвитку видів діяльності народного господарства. Основними проблемами формування й використання лісних ресурсів України являються: порушення збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання та екологічними вимогами; виснаження лісосировинної бази, погіршення природних комплексів, деградація рослинного покриву; обмеженість інвестицій для лісогосподарського виробництва. Необхідно проводити заходи по захисту та відновлюванню лісових насаджень з ціллю переходу на забезпечення потреби держави за рахунок власних ресурсів із збереженням основних екологічних функцій лісу.

145

Лісний ПРП = оптова ціна 1 м3 деревини × середньорічний приріст

деревини

Рекреаційні ресурси служать для регенерації здоров’я та підтримки працездатності населення. До рекреаційних ресурсів належать: об’єкти та явища природного походження, які використовуються для лікування, оздоровлення, відпочинку та туризму. До їх складу входять: бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні й пізнавальні ресурсі. Територіальна структура рекреаційного комплексу представлена рекреаційними пунктами (санаторії, пансіонати), рекреаційними районами (рекреаційні пункти та курорти з відповідною інфраструктурою), рекреаційними регіонами (група рекреаційних районів та рекреаційними зонами (сукупність взаємозалежних регіонів).

Україна має різноманітні рекреаційні ресурси, як то природні ліси, мінеральні води, лікувальна грязь, водоймища та морське узбережжя. Кращими рекреаційними регіонами є: Азово-Чорноморський, ПівденноПриморський, Автономна Республіка Крим, території Запорізької, Донецької, Львівської, Івано-Франківської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Херсонської областей, Карпати та Закарпатська й лісостепова зона. У цих областях є широкі можливості для розвитку рекреаційної діяльності в європейському масштабі. За оцінками фахівців, тільки АзовоЧорноморське узбережжя й Карпати у змозі забезпечити щорічно рекреаційними ресурсами понад 50 млн. чоловік. Головна роль в потенціалі природних рекреаційних ресурсів належить відпочинку та туризму (72,8%). Санаторно-курортне лікування становить 27,2%.

Перспективи розвитку рекреаційного комплексу полягають в залучені додаткових інвестицій для оновлення інфраструктури, яка працює для потреб рекреаційного комплексу; інтенсивного розвитку туризму й індустрії оздоровлення та відпочину в цілому; збільшення питомої ваги прибутків від рекреаційної зоні у національних доходах держави.

146

Фауністичні ресурси – це ресурси диких тварин, птиці, риби, бджільництва, зумовлені впливом господарської діяльності людини. У територіальному аспекті розподіл фауністичних ресурсів нерівномірний. Відносно значними ресурсами виділяються Дніпропетровська, Полтавська, Херсонська, Чернігівська області. Досить обмежені фауністичні ресурси у Закарпатській, Івано-Франківській, Тернопільській та Чернівецькій областях.

Основним підвидом виступають медоносні (68,6%), рибні (28,8%) та мисливські (2,6%) ресурси.

Природно-ресурсний потенціал фауністичних ресурсів дорівнює середньорічній продуктивності мисливських, рибних та медоносних ресурсів, виражена у загальнодержавних цінах.

Ресурсозбереження – прогресивний напрямок використання природно-ресурсного потенціалу, яке забезпечить економію природних ресурсів й збільшення виробництва продукції при тій же кількості сировини, палива, основних та допоміжних матеріалів.

Існують наступні напрямки ресурсозбереження:

–комплексне використання мінерально-сировинних та паливних ресурсів;

–запровадження ресурсозберігаючих технологій та сучасної техніки;

–широке використання в переробній промисловості вторинної сировини;

–стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпрацьованих кар’єрів;

–ефективне регулювання лісокористування, підтримка продуктивності лісів;

–збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об’єктів.

Важливим компонентом ресурсозбереження є вторинний ресурсний потенціал та підвищення ефективності енергозбереження.

147

Комплексний розвиток напрямків ресурсозбереження дозволить сформувати нову ідеологію господарювання, яка буде базуватися на економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних та вторинних ресурсів, запровадженні мало відхідного виробничого циклу [5].

4.2. Науково-виробничий потенціал

Виробничий і науковий потенціал – комплексна характеристика рівня розвитку науки, інженерного діла, техніки, можливостей і ресурсів, якими володіє суспільство для вирішення науково-технічних проблем.

Науково-технічний потенціал – сукупність усіх засобів науково-технічної діяльності та її ресурсів. Науково-технічний потенціал включає до себе:

–матеріально-технічну базу (наукові: організації, обладнання, лабораторії, експериментальні заводи та ін.);

–кадри наукової системи (учені, дослідники, конструктори, науково0технічний персонал та ін.);

–інформаційні системи, які забезпечують постійне удосконалення наукових знань (здатні оперативно обробляти інформацію й подавати її споживачу);

–організаційно-управлінська підсистема – планування науководослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), їх фінансування; структура управління НДДКР; організаційно-управлінська структура наукових підрозділів; методи управління НДДКР.

На національному рівні розробляються програми: ресурсозбереження, приросту виробництва продовольства, збільшення випуску технологічного обладнання на експорт, програма фундаментальних досліджень за найважливішими напрямками академічної науки. До регіональних науково-технічних програм належать: виробництво ТНП, охорона навколишнього середовища, використання вторинних

148

ресурсів. На підприємствах і в видах діяльності розробляються програми з питань технічного переозброєння виробництва, освоєння нових технологій.

Виробничий потенціал – кількісний і якісний рівень основних засобів та їх розміщення в регіоні. Частиною виробничого потенціалу господарства являються основні засоби, до яких належать засоби праці, що функціонують у сфері матеріального виробництва й багаторазового використання у виробництві матеріальних благ, при цьому вони зберігають свою натуральну форму, поступово зношуються і переносять свою вартість на вироблену продукцію частинами у вигляді амортизаційних відрахувань

(табл. 4.5).

Таблиця 4.5

Основні засоби в економіці України [11, С. 89]

1 Дані попередні.

Кількісний та якісний рівні основних засобів і, передусім, їх активної частини – машин і обладнання – характеризують виробничий потенціал народного господарства. Виробничі фонди становлять 2/3 вартості усіх основних засобів і майже половину національного багатства. Одним з основних показників, що характеризують основні засоби, є виробнича потужність – здатність засобів праці виробляти максимальну кількість продукції [5].

149

Господарство України характеризується великим виробничим потенціалом. У структурі основних засобів майже 50% припадає на промисловість, 23,5% – на сільське господарство, 16% – на транспорт і зв’язок, 3,9% – на будівництво.

Науковий потенціал. У цілому науковий потенціал характеризується як сукупність ресурсів й можливостей сфери науки будь-якої системи (колективу, види діяльності, міста тощо), що дає змогу при наявних формах організації й управління ефективно вирішувати завдання господарства. Складовими наукового потенціалу являються кадри, фінанси, матеріально-технічна база, інформаційне забезпечення. Поняття "науковий потенціал" можна поширити на будь-яку сукупність наукових організацій, у тому числі й на об’єднання у видах діяльності, в міністерствах, відомствах, а також сукупність наукових організацій, розташованих на відповідній території.

Науковий потенціал розглядається як невід’ємна частина всього науково-технічного потенціалу суспільства. Найважливішим елементом наукового потенціалу є кадри.

У 1980 р. в науці й науковому обслуговуванні України було зайнято

600 тис. чол., у 1990 р. – 313,1, проте у 2000 р. – 120,8, у 2006 р. -100,2 тис. чол.,

у 2007 р. 96,8 тис.чол. у тому числі 4,4 тис. докторів наук та 17,0 тис. кандидатів наук [11, С. 329] (табл. 4.6).

150