2 Питання

Гетьманська держава Оточення Павла Скоропадського складалося з помірковано-консервативних чиновників, військових і громадських діячів, зв'язаних з Україною з дореволюційних часів.

За 230 днів гетьманського режиму в Українській державі було прийнято більше 300 законопроектів, відновлено роботу Українського Червоного Хреста, надано допомогу українським військовополоненим в Німеччині й Австрії, проведено попередню роботу з формування збройних сил: створено Генеральний штаб, штабні структури у восьми територіальних корпусах.

Влітку 1918 р. в армії України було введено погони та військові звання, заборонено політичну діяльність у військах, складено реєстр піхотних та кінних полків, забезпечено перехід до схеми підготовки офіцерів: кадетський корпус — загальна козацька військова школа — Академія Генерального штабу.

Зі зміною назви УНР на "Українська держава" влада опинилася в руках землевласників, земських діячів, військових. Гетьман наказав розпустити всі земельні комітети, потім — місцеві органи влади, що залишились від УЦР. Замість комісарів управлінські функції виконували старости, управління міських отаманів. Було поновлено посаду земських начальників, а в селах — повітові й губернські ради. З великим запізненням (5 вересня) було видано закон про вибори в земства, складений таким чином, щоб хлібороби обов'язково мали при цьому пріоритет.

Головою нового кабінету міністрів було призначено російського октябриста Ф. Лизогуба, міністерство закордонних справ очолив відомий історик Д. Дорошенко. Загалом до складу уряду увійшли кваліфіковані спеціалісти.

Велику роботу було здійснено у сфері освіти, науки й культури, обережно, але цілеспрямовано проводився курс на дерусифікацію шкільної освіти.

П. Скоропадський 22 жовтня видав Маніфест до українського народу, який підтверджував непорушність принципу незалежності України, гарантував прискорення аграрної реформи.

3 Питання

Політика українізації

-У політичній сфері вона розпочалася тим, що тодішнє керівництво КП(б)У – перший та другий секретарі Емануїл Квірінг та Дмитро Лебедь у 1924 році були усунені від керівництва в Україні за прояв російського шовінізму або людей, що вільно говорили

-у 1926-27 роках частка українців у місцевому партійному керівництві зросла до 52-54 %1. Основним джерелом поповнення КП(б)У українськими кадрами були національні комуністичні партії УКП(б) та УКП, що змушені були саморозпуститись. У цьому аспекті позитивним наслідком українізації є те, що в Україні були витворені нові політичні та господарські еліти

-29 листопада 1919 року пленум ЦК РКП(б) прийняв написану Леніним резолюцію «Про радянську владу на Україні», в якій йшлося про певну увагу до української національної культури, як такої, що довгі століття придушувалась царизмом . З’являється чимало українських театрів, літературних об’єднань

-Політика українізації мала позитивний вплив і в тому сенсі, що українці перестають бути народом селян – населення українських міст нарешті стає переважно українським. В результаті міграцій, спричинених політикою українізації, між 1923-1933 роками. Крім того, поява у містах осередків української культури призвела до того, що українці ледве потрапивши у місто починали забувати власну мову та стрімко русифікуватись.

-Значними були здобутки українізації у освітній та інформаційній сфері. У відсотковому відношенні кількість українських шкіл нарешті почала приблизно відповідати кількості українців.

-Окрім українців, політика коренізаціі зачіпала й інші народи, що проживали на її території. Піднесення національних меншин викликало певне невдоволення в українців (наприклад, утворення єврейських колоній на півдні України призводило до того, що селяни починали думати, що їх виживають з їх земель)1.

-Загалом, якщо говорити про наслідки політики українізації, можна говорити, що вона принесла досить багато позитиву для розвитку української нації, передусім, сформувавши ті соціальні прошарки, яких до того бракувало українцям. Паралельно з політикою українізації, проводилась політика боротьби з націонал-ухильництвом та буржуазним націоналізмом, що певним чином не давав змоги насправді вільно розвиватися українському народу, його культурі, а тим більше приборкував всі спроби заговорити про можливий пошук власного шляху, відмінного від центрально радянського, для України. Окрім цього, наступне десятиліття великого сталінського терору досить сильно зменшили вплив позитивних наслідків українізації, знищивши велику частину новостворених еліт.