2.4. Список використаних джерел

Список використаних джерел – найважливіший елемент бібліографічного апарату наукового дослідження. Він міститься наприкінці роботи, але готується на самому початку її написання. При цьому потрібно постаратися скласти найбільш повний список тих джерел, що використовувалися в роботі. У списку не повинно бути зайвих, "модних" робіт, а включаються наступні їх види:

1) основні державні документи, Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження КабінетуМіністрів України, доповіді і виступи державних діячів України;

2) наукові монографії, присвячені об'єкту дослідження і деяким аспектам предмета, що вивчається;

3) наукові монографії, що розглядають ті чи інші аспекти предмета дослідження;

4) наукові статті в журналах, що висвітлюють ті або інші аспекти предмета дослідження;

5) літературні джерела, що дають характеристику тим методам дослідження, що застосовуються при проведенні дослідження;

6) документи державної статистики, архівів, звіти соціологічних та інших досліджень, документи і звіти місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування, що містять аналізовану інформацію;

7) публікації в засобах масової інформації (газетах, журналах, Інтернеті), що акцентують проблему або вказують на способи її вирішення;

8) зарубіжні публікації на іноземних мовах з тих або інших аспектів наукової праці;

9) власні публікації автора роботи.

Бібліографічний опис дисертації оформлюється згідно з ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 "Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання". Він складається з елементів, які поділяються на обов'язкові та факультативні. У ньому можуть бути тільки обов'язкові чи обов'язкові та факультативні елементи. Обов'язкові елементи містять бібліографічні відомості, які забезпечують ідентифікацію документа. Їх наводять у будь-якому описі. Проміжки між знаками та елементами опису є обов'язковими і використовуються для розрізнення знаків граматичної і приписної пунктуації. У списку опублікованих праць здобувача, який наводять в авторефераті, необхідно вказати прізвища та ініціали всіх його співавторів незалежно від виду публікації.

Список літератури має самостійну нумерацію в порядку цитування або за алфавітом прізвищ авторів чи перших слів назв, якщо автори не зазначені.

Авторів-однофамільців розміщають за алфавітом їхніх ініціалів, а роботи одного автора – за алфавітом заголовків його робіт або відповідно до хронології їх написання.

При визначенні літературного джерела – книги, брошури, журналу – необхідно інформацію подавати в такому порядку:

• прізвище й ініціали автора (якщо автор не зазначений, то наводяться відомості про інших осіб, що брали участь у написанні книги, – редакторів, укладачів тощо);

• назва друкованого видання;

• місце видання;

• назва видавництва;

• рік видання;

• кількість сторінок роботи.

Наприклад: Сурмін Ю.П., Туленков М.В. Методологія і методи соціологічних досліджень [Текст] / Ю.П. Сурмін, М.В. Туленков. –– К. : МАУП, 2000. –– 304 с.

При внесенні в список статті, опублікованої в книзі, газеті або журналі, дані наводяться в такому порядку:

• автор статті;

• назва статті;

• назва книги (газети, журналу);

• рік видання книги (газети, журналу);

• номер газети (журналу);

• сторінки, що займає стаття.

Наприклад: Сурмін Ю.П. Аналітична діяльність у державному управлінні: технологічний аспект [Текст] / Ю.П. Сурмін // Актуальні проблеми державного управління. –– Д. : ДФ УАДУ, 2000. –– Вип. 3 (3). –– С. 27––48.

При підготовці дисертацій досить часто її список будується не за алфавітом, а в порядку цитування робіт, що дозволяє авторові уникнути посилання на ті роботи, що не стосуються теми його дослідження, а опонентові це дає можливість краще проконтролювати простір цитування.