35. Суспільство як самоорганізуюча і саморозвиваюча система. Основні елементи суспільного життя та їх взаємозв'язок

Розгляд історії як процесу передбачає виділення в ньому як мінливих(динамічних), так і сталих (статичних) елементів. Адже без фіксації в історії сталих моментів ми навряд чи змогли б зафіксувати її рух. В історії виникали та зникали різні форми організації суспільного життя. Але сьогодні ми можемо сказати: розвинене суспільство має певну, більш-менш усталену, структуру. У її основі лежить необхідність забезпечення основних життєвих потреб людини (що ще раз засвідчує, що не людина існує для суспільства, а форми суспільної організації - для людини). Сучасний стан суспільства вимагає нормального функціонування у ньому наступних основних елементів:

– матер

іально-виробнича діяльність;

– економічна діяльність;

– сфера побуту та сімейних відносин;

– сфера політичного життя;

– сфера соціальних відносин;

– сфера ідеології;

– сфера духовного життя.

Названа сукупність елементів суспільного життя:

1) забезпечує задоволення усіх основних життєвих потреб людини (матеріальних, соціальних, життєвих, творчих та духовних);

2) утворює цілість суспільного "організму";

3) створює умови для історичного прогресу суспільства;

4) дає змогу з'ясувати, що та з якими особливостями змінюється в суспільній історії.

Зупинимося на деяких елементах суспільного життя.

Матеріально-виробнича сфера суспільства є визначальною у ньому. Вона здійснюється через людську працю. Природа є загальною умовою і предметом людської праці. Природні умови справляють вплив на розвиток продуктивних сил, їх напрям. Суттєвим є вплив природних умов на форми і темпи історичного процесу. Адже відомо, що природні цикли (доби, пори року) визначають ритм життєдіяльності людини, від них залежить продуктивність людської праці. Засухи, повені, виверження вулканів, землетруси можуть знищувати результати людської праці й гальмувати розвиток суспільства.

Сімейно-побутова сфера людської життєдіяльності має також природний характер. Відомо, що народжуваність дітей різної статі у певній статистичній пропорції природно визначена, хоча цей чинник має свої суспільні вияви. Такі соціальні інституції, як шлюб, медичні заклади також безпосередньо пов'язані з природою людини.

Природні умови багато в чому визначають побут людини. Адже і характер помешкання, і форми розселення залежать передусім від природних умов: клімату, ландшафту тощо. Від цих умов залежить також необхідність певного одягу, різна калорійність продуктів харчування та ін.

Природні чинники відігріють значну роль і в соціальній сфері суспільства: весь світ соціальних спільнот як світ зв'язків, відносин, контактів тощо теж має відбиток природного.

Природним процесом є також зростання народонаселення як потреба суспільства, адже без нього неможливий вихідний розвиток людства.

Наявні певні аспекти природного і в соціально-класових поділах суспільства, хоча вони на сьогодні ще мало досліджені і не мають яскраво вираженого характеру. Можна лише констатувати певні аспекти розподілу праці між чоловіками й жінками, різну питому вагу цих груп у соціальному управлінні тощо.

Стосовно політичної сфери суспільства поширена думка, що політичні механізми соціального управління й самоуправління зовсім не пов'язані з природними чинниками, що вони функціонують лише як утворення суспільні. Дійсно, у самих політико-управлінських структурах проявів природного небагато, їх можна звести лише до територіально-природних факторів, регіональних особливостей території країни. Щодо природного об'єкта політико-управлінської діяльності можна констатувати, що вона включає в себе природне як безпосередньо, так і опосередковано. Проблема освоєння нових земель і в цілому землекористування, захист здоров'я людей та регулювання зростання народонаселення, організація суспільних форм захисту природи, рослинного й тваринного світу та інші - ці питання завжди входили в орбіту політичних інтересів і ставали метою діяльності й турботою політичних інституцій. Змістовним є взаємозв'язок духовної сфери суспільства і природи.

Поряд з довкіллям, природним чинником розвитку суспільства, є народонаселення, постійне відтворення людей. Цю складову природи людини вивчає демографія (від грец. демос - народ і графо - пишу). Отже, навіть короткий розгляд проблеми свідчить про те, що природне начало проявляється в усіх сферах суспільного життя, і форми його прояву багаті й різноманітні.

Щодо соціальної сфери,  то люди не поодинці, а разом присвоюють природні ресурси, виробляють засоби для свого життя. В процесі виробництва вони поєднуються в певні колективи, суспільності. Спільності людей різноманітні й умовно їх можна поділити на такі групи: етноси, тобто спільності, які присвоюють ту чи іншу частину природного середовища ("моя батьківщина"), а також певну внутрішню природу, або генотип ("мій рід", "мої пращури"); класи та професії, тобто спільності, які виникають на основірозподілу праці (наприклад, робітники, а серед них шахтарі чи будівельники, селяни, а серед них хлібороби, пастухи, механізатори; буржуазія, а в ній - банкіри, фермери, власники підприємств і магазинів); статевовікові спільності (діти, молодь, зріле покоління, люди похилого віку, чоловіки та жінки). Всі ці спільності складають соціальну структуру суспільства.

Підводячи підсумки з питання про суспільство як систему, яка складається з певних елементів, що в системі не можна якісь окремі елементи розглядати як провідні, а інші - як другорядні. Системна якість характеризується тим, що, впливаючи на будь-який елемент, ми впливаємо на всю систему загалом. Якщо ж у будь-якому з цих елементів суспільної системи починають відбуватися руйнівні, кризові процеси, то це неодмінно позначиться на якості та функціонуванні всіх інших.

Водночас визначимо, що за певних умов на перший план у гармонізації суспільства можуть виходити проблеми певних окремих сфер життя (скажімо, економіки, державної політики та ін.),  але при їх вирішенні не можна не враховувати саме системний характер організації суспільного життя, інакше всуспільстві виникнуть небажані деформації.