Суть кредиту та його форми. Банківський прибуток

Кредит - це побудований на довірі специфічний тип економічних відносин, які виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення, платності, строкового використання.

Форми кредиту:

Міжгосподарський кредит - кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами, організаціями, господарськими товариствами в процесі їх розрахункових взаємовідносин, а також між підприємствами, організаціями і господарськими товариствами з однієї сторони і органами галузевого управління з іншої, в процесі їх фінансових взаємовідносин.

Банківський кредит - це кредит, що надається банками, спеціалізованими кредитно-фінансовими установами економічним суб'єктам підприємницької діяльності, державі і домашнім господарствам у тимчасове користування на умовах повернення, строковості та сплати відсотків.

Державний кредит - це грошові відносини, що виникають між державою та юридичними і фізичними особами у зв'язку з мобілізацією тимчасово вільних коштів, зазначених осіб у розпорядження державної влади і використання їх для фінансування державних витрат.

Міжнародний кредит - це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Це кредитні відносини між державами фінансово-кредитними установами і фірмами різних країн.

Лізинговий кредит - кредитні відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна та супроводжується укладанням лізингових угод .

Банківський прибуток формується у результаті здійснення кредитних, розрахункових, грошових операцій та інших видів діяльності банків. Прибуток банку - це різниця між валовими доходами банку та витратами.

Прибуток розподіляється таким чином:

- сплата податку на прибуток (в нашій країні ставка податку дорівнює 30%);

- відрахування до резервного фонду банку;

- відрахування до фонду матеріального заохочення;

- відрахування у фонд виробничого та соціального розвитку;

- відрахування в інші фонди банку;

- сплата дивідендів акціонерам.

Центральний і комерційні банки

Центра́льний банк — установа (у більшості випадків державний орган), яка відповідає за монетарну (грошово-кредитну) та валютну політику держави або спільноти держав В Україні це Національний банк України.

Центральний банк – це емісійний, розрахунковий і касовий центр, що здійснює нагляд за всією кредитною системою і використовується як найважливіший інструмент кредитно-грошової політики держави. У ринковій економіці він не націлений на комерційну діяльність і отримання прибутку, є юридично незалежним від виконавчих органів влади, у практичній діяльності керується лише державними інтересами і чинним законодавством. Центральний банк самостійно виробляє заходи щодо реалізації визначених урядом пріоритетів грошово-кредитної політики, бере безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей, здійснює емісію готівки.

Центральний банк може виконувати (залежно від країни) такі функції:

формування та виконання монетарної політики,

регулювання грошової маси, що передбачає також монопольне право емісії грошей,

формування та виконання валютної політики, включаючи за необхідності валютні інтервенції

зберігання золото-валютних резервів,

ведення рахунків для здійснення міжбанківських розрахунків,

стабільність банківської системи (банківський нагляд),

забезпечення функціонуючої системи банківських розрахунків.