35) . Життя та педагогічна діяльність й.Г. Песталоцці

Йоганн-Генріх Песталоцці (1746-1827) народився в Цюріху (Швейцарія) в 1746 році. Його батько, лікар, помер рано. Маленького Йоганна виховувала мати, дочка сільського лікаря, і віддана служанка Барбара Шмідт. Після смерті батька сім'я переживала великі труднощі. Освіту Песталоцці одержав спочатку в початковій німецькій школі, а потім в середній латинській школі. Після закінчення середньої школи вступив до Цюріхської вищої школи — Ка­ролінгського колегіуму, де закінчив два молодші курси: філологічний і філософський. Будучи студентом, Песталоцці перебував під впливом творів Ж.-Ж. Руссо «Еміль про виховання», «Суспільний договір» та ін.

На формування світогляду молодого Песталоцці мали вплив також викладачі колегіуму — прихильники теорії природного права Д. Локка. Песталоцці брав активну участь у роботі «Гельветичного товариства кушнірів (шкіряників)», на зборах якого розглядались питання історії, політики, моралі вихо­вання в дусі вчення Ж.-Ж. Руссо. Товариство видавало журнал «Нагадувач», на сторінках якого Песталоцці публікував свої статті. За участь у роботі цього товариства та протест проти спалення твору Ж.-Ж. Руссо «Еміль» Песталоцці був заарештований. У 1769 році Песталоцці придбав недалеко від Цюріха невелику садибу, Нейгоф, де в 1774 році відкрив школу інтернатного типу для дітей селян, де поєднував навчання з продуктивною працею, причому інтернат повинен був утримуватись на ті засоби, що заробляли самі діти. Проте утримувати подібний притулок за рахунок дитячої праці було утопією, і Песталоцці змушений був у 1780 році його закрити. Вісімнадцять наступних років він присвятив літературній роботі.

Серед інших творів він закінчив і видав педагогічний роман «Лінгард і Гертруда» (1781), який мав великий успіх, бо в ньому автор прагнув вирішити важливу проблему, що хвилювала дрібнобуржуазну інтелігенцію того часу: як допомогти обездоленому селянству. Молода Французька республіка нагоро­дила Песталоцці за цей роман і видатну діяльність званням «громадянина Французької республіки». В 1799 році у м. Станці Песталоцці відкрив притулок для дітей-сиріт 5—10 років на 80 дітей, в приміщені колишнього монастиря.

Проте діяльність у м. Станці Песталоцці тривала лише кілька місяців. У зв'язку з військовими подіями приміщення було віддане під лазарет. У 1799—1804 рр. керував Бургдорфським, а в 1804— 1825 рр. Івердонським педагогічними інститутами, продовжує досліди спрощеного навчання розпочаті ще у м. Станці, поставивши завдання встановити такі методи, при допомозі яких кожна мати могла б легко навчити своїх дітей.

На початку XIX ст. виходять в світ твори Песталоцці «Як Гертруда вчить своїх дітей», «Книга для матерів», «Азбука спостереження» та ін. Песталоцці налагоджує роботу свого інституту, створює великий навчальний заклад, де навчалась молодь багатьох європейських країн. Досвід цих інститутів вивчався видатними педагогами, філософами Європи. При Івердонському інституті працював постійний педагогічний семінар, де щороку 30—40 чоловік діставали теоретичну і практичну підготовку для педагогічної діяльності.

У 1825 році цей інститут було закрито, і Песталоцці повернувся в Нейгоф. Помер у 1827 р. Все своє життя Песталоцці провів в Швейцарії, економічно відсталій селянській країні. За своїми філософськими поглядами Песталоцці еклектик, що поєднував у своєму світогляді вчення Канта та інших німецьких філософів того часу, а також і Руссо. Песталоцці любив свій народ. Довге, сповнене злиднів, нестатків і творчих шукань життя його було цілком віддане поліпшенню життя селян Швейцарії і великій справі народної освіти.

Ідея гармонійного виховання Песталоцці. Його теорія елементарної освіти та методика початкового навчання

Основна мета виховання, за Й. Песталоцці, — розвиток природних здібностей людини, що закладені в ній, постійне їх удосконалення. Він проповідує «гармонійний розвиток сил і здібностей “людини», всі хороші задатки людини повинні бути максимально розвинуті. Він порівнює мистецтво вихователя з мистецтвом садівника.

Центром виховання є формування людини, її морального обличчя, дійової любові до людей. Якраз це повинно вести людину вперед. Песталоцці намага­вся розробити проблему взаємозв'язку сім'ї і школи. В романі «Лінгард і Гертруда» він показав, як можна поліпшити життя селян через організацію вихо­вання дітей в сім'ї і школі.

Суспільне виховання повинно йти за сімейним, бо сімейне життя повинно бути визнане єдиною вищою основою виховання. Песталоцці ставить перед собою завдання реорганізувати народну школу, розробивши для неї нові методи викладання, що базуються на законах розвитку людського розуму. Дитина в школі, на думку Песталоцці, повинна почувати себе природно і вільно.

На думку Песталоцці, потрібно створювати умови для задоволення природного прагнення дитини до руху. Виконання найпростіших рухів, участь в іграх, особливо в походах, екскурсіях — ось той комплекс, що готує грунт для нормального фізичного розвитку дитячого організму.

Песталоцці висунув проблему поєднання продуктивної праці з навчанням і розглядав трудове виховання в зв'язку з моральним. В романі «Лінгард і Гертруда» під час роботи дітей (прядіння) Гертруда вчила їх читати, рахувати. В школі, організованій для селянських дітей поміщиком, вони цілі дні проводять за роботою на прядильних і ткацьких верстатах. На пришкільній ділянці діти вирощували городні рослини. Одним словом, діти спочатку працюють, а потім учаться.

На думку Песталоцці, в основі всякого знання лежать його елементи. Важливо відібрати найпростіші, з яких може початій навчання своїх дітей кожна мати-селянка. В результаті тривалого вивчення він прийшов до визначення основних елементів навчання, що були покладені в основу всієї системи дидактичних принципів і змісту навчання в школі. В навчанні форм відповідає вимірювання, числу — рахунок, слову — мова. Таким чином, елементарне навчання зводиться до уміння вимірювати, рахувати, говорити, що збуджує здатність дитини мислити, дає поштовх до розвитку її здібностей. Песталоцці різко розмежовує розвиток мислення і нагромадження знань, віддаючи перевагу першому. Вчення про роль спостереження трьох елементів у процесі навчання визначило і його характер дидактичних поглядів. Головним принципом навчання він вважав наочність як «абсолютну основу всякого пі­знання». Чим більшою кількістю чуттів пізнає учень суть будь-якого предмета, тим краще він з ним ознайомиться.

Песталоцці вимагав вчити дітей систематично, послідовно, доступно і добиватись міцних знань. Учителям і батькам слід знати вікові і психологічні особливості дітей, бо вони вже змалку потребують керівництва на основі знань психології. Песталоцці багато працював у галузі методики початкового навчання, зокрема розробив методику рідної мови, арифметики і географії.

Пестадоцці був видатним теоретиком і практиком демократичної педагогіки дрібної буржуазії. Він створив теорію елементарної освіти, яка широко ви­користовувалась в XIX ст., в народних школах, зосередив увагу на проблемах початкового навчання і виховання.

36) Теорія елементарної освіти та методика початкового навчання

“Подібно до того, як я простежував початки навчання до їх крайніх меж, я намагався визначити момент, у який починається навчання дитини, і незабаром переконався, що година народження дитини є першою годиною її навчання. З моменту, коли почуття дитини стають сприйнятливими до враження від природи, саме з цього моменту природа починає її навчати”. Ці слова належать великому швейцарському педагогу Йоганну Генріху Песталоцці (1746-1827).

На думку Песталоцці, в основі всякого знання лежать його елементи. Важливо відібрати найпростіші, з яких може почати навчання своїх дітей кожна мати-селянка. В результаті тривалого вивчення він прийшов до визначення основних елементів навчання, що були покладені в основу всієї системи дидактичних принципів і змісту навчання в школі. В навчанні форми відповідає вимірювання, числу – рахунок, слову – мова. Такими чином, елементарне навчання зводиться до уміння вимірювання, рахувати, говорити, що збуджує здатність дитини мислити, дає поштовх до розвитку її здібностей. Й.Г. Песталоцці у “Лист шостий” зазначає: “В довгих пошуках своєї мети чи, вірніше, в невиразних мріях про неї одного разу я зовсім просто звернув увагу на те, як тримає себе і повинна тримати в кожному окремому випадку освічена людина, коли вона бажає належним чином витлумачити і поступово з’ясувати собі який-небудь предмет, що постає перед нею в безладному і невиразному вигляді.

У такому випадку вона щоразу повинна звернути і обов’язкового зверне увагу на три основних моменти:

а) скільки різноманітних предметів вона має перед очима;

б) який вони мають вигляд – які форма і контури їх;

в) як виразити за допомогою звука слова.

Отже, успіх цієї справи, очевидно, припускає наявність у такої людини таких розвинутих здатностей:

а) розрізняти неоднакові за формою предмети і уявляти собі їхню сутність;

б) розрізняти ці предмети за кількістю і чітко уявляти собі їх у вигляді одного чи багатьох предметів;

в) вже здобуті уявлення про число і форму якогось предмета посилити за допомогою мови і затримати в пам’яті.

Я міркував так: число, форма і мова, разом узяті, є елементарні засоби навчання . Отже, мистецтво навчання повинне зробити своїм незмінним законом виходити з цієї троїстої основи і діяти таким чином:

1. Учити дітей розглядати кожний предмет, доведений до їхньої свідомості, як окрему одиницю, тобто окремо від тих предметів, з якими він видається пов’язаним.

2. Ознайомити їх з формою кожного предмета, тобто з його розмірами і пропорціями.

3. Якомога раніше ознайомити дітей в усьому обсязі зі словами і назвами предметів, про які вони дізналися.

І як навчання дітей повинно виходити з цих трьох елементарних пунктів, так само і перші зусилля мистецтва навчання мають бути спрямованими на те, щоб за допомогою вашого психологічного мистецтва розвинути основні здатності – рахувати, вимірювати і говорити, що лежать в основі правильного пізнання всіх спостережуваних предметів.

Я тепер побачив, що усвідомлення числа, форми і назви будь-якого предмета робить моє розуміння цього предмета певним; завдяки поступовому пізнанню всіх інших його властивостей це розуміння є ясним; внаслідок усвідомлення взаємозв’язку, що існує між усіма відмітними ознаками предмета, це розуміння робиться чітким.

Потім я дійшов висновку, що все наше пізнання має в своїй основі три елементарні сили:

а) силу вимовляти звуки, з чого випливає здатність до мови;

б) невизначену, чисто чуттєву силу уявлення, з якої виникає здатність пізнавати будь-які форми;

в) визначену, уже не тільки чуттєву силу уявлення, з якої випливає усвідомлення одиниці і разом з ним здатність рахувати й обчислювати.

У процесі безперервного поступального руху елементарні сили вправляються спільно й рівномірно, і тільки завдяки цьому, по суті, стає можливим в усіх трьох розділах рівномірно переходити.

· від неясних почуттєвих сприймань до певних;

· від певних сприймань – до ясних уявлень;

· від ясних уявлень – до чітких понять”.

Песталоцці вважав, що таким шляхом мистецтво навчання найтісніше пов’язується з природою, з тією первинною формою, за допомогою якої природа завжди пояснює нам предмети навколишнього світу.

Педагог різко розмежовує розвиток мислення і нагромадження знань, віддаючи перевагу першому. Головним принципом навчання він вважав наочність як “абсолютну основу всякого пізнання”. Чим більшою кількістю чуттів пізнає учень суть будь-якого предмета, тим краще він з ним ознайомиться.

Песталоцці вимагав вчити дітей систематично, послідовно, доступно і добиватись міцних знань. Учителям і батькам слід знати вікові і психологічні особливості дітей, бо вони вже змалку потребують керівництва на основі знань психології (“Листи учителю Петерсену” 1782).

Отже, в основу теорії елементарної освіти Й.Г. Песталоцці поклав вимогу гармонійного розвитку всіх сил і здібностей дитини. Теорія широко використовувалась в ХІХ столітті, в народних школах. Він зосередив увагу на проблемах початкового навчання і виховання.