Основні показники

Основні показники дуже тісно пов’язані із соціальною диференціацією. Зазвичай, виділяють три основних:

По-перше, Крива Лоренца. Вона показує ступінь нерівності доходів сімей. "Частка сімей" розташована на осі абсцис, а "частка доходу" - на осі ординат. Теоретично абсолютно рівний розподіл доходів, якого не існує в дійсності, представлено на графіку бісектрисою АО. У будь-якій її точці даний процент сімей, наприклад 2о, отримують відповідний процент доходу - 2о. Фактичний розподіл доходу представлено кривою. В точці а 20 % усіх сімей мають найменший

8

дохід, який складає 4,6 % усього доходу суспільства, в точці Ь 40 % усіх сімей отримали 15,4 % доходу і т. п. Чим більший розрив між лінією абсолютної рівності доходів і кривою Лоренца, тим більший ступінь нерівності доходів.

Можна побудувати криву Лоренца після відрахування податків, включаючи трансферти та без урахування податків і трансфертів. Особистий дохід після відрахування податків і з урахуванням виплат трансфертних платежів розподіляється більш рівномірно, ніж дохід без відрахування податків і трансфертів.

Рис. 1: Крива Лоренца, де А → D частка в загальній чисельності населення;

А → B частка в національному доході

По-друге, Коефіцієнт Джині — величина відхилення фактичного розподілу доходів населення від лінії їх рівномірного розподілу; він змінюється від 0 до 1 і розраховується таким чином:

Коефіцієнт Джині для доходів домогосподарств є найпопулярнішим показником економічної нерівності в країні.

По-третє, Децильний (квартильний, квинтильний) коефіцієнт виражає співвідношення між середніми доходами 10 (25, 20) % найбагатших громадян та середніми доходами 10 (25, 20) % найбідніших.

9

Порушення прав більшості населення на доступ до ресурсів, національного багатства є головною причиною абсолютної та відносної бідності населення.

Бідність — одна з найстаріших і гострих проблем, яка потребує не тільки теоретичного розв'язання, а й практичних зусиль для її подолання. Це така форма соціально-економічного та соціально-психологічного відчуження, за якої індивід не може задовольнити мінімальний рівень фізичних та соціальних потреб, прийнятий за стандарт у даному суспільстві.

Абсолютна бідність — це такий рівень добробуту, який не забезпечує стандартних матеріальних та духовних потреб населення. Проблема поділу бідності на абсолютну та відносну є одним з найсуперечливіших моментів усієї теорії. Відносна бідність притаманна будь-якому суспільству. Вона визначається за майновим розшаруванням населення (наприклад, бідними вважають від 10% до 30% населення з найнижчими доходами). Найбільшу увагу її вивченню приділяють у розвинутих країнах. За характером оцінки бідність поділяється на об'єктивну та суб'єктивну. Перша визначається за прийнятими у країні критеріями доходу та доступу до тих чи інших матеріальних і духовних благ: можливості дати дітям освіту, здобути професійну підготовку, якісно лікуватися, мати житло, що відповідає прийнятим стандартам, тощо. Другу розуміють як таку, яка визначається за самооцінкою, тобто людина тоді є бідною, коли вона сама так себе ідентифікує.

РОЗДІЛ 3

Реформування соціальної сфери України на сучасному етапі (податкова, пенсійна, аграрна реформа)

Податкова реформа

Податкова система – основний елемент фінансово-кредитного механізму державного регулювання та один з важелів впливу на економіку. Побудова ефективної податкової системи – одна із найбільш актуальних проблем процесу становлення в Україні ринкової економіки та успішного інтегрування її в світовий ринок. Податки – це не лише засіб для наповнення державного бюджету. Вони відіграють суттєвий вплив на діяльність господарюючих суб’єктів. Податкова система виконує своєрідну структуруючу функцію в економіці – встановлює або посилює одні зв’язки в системі господарювання і руйнує інші. Податкові реформи, які

10

проводяться останні роки, довели значення та вплив податків на розвиток соціально-економічних процесів в Україні, тому що податки – найбільш ефективний інструмент

регулювання економічних процесів. Державне регулювання економіки шляхом використання податкових важелів в наших умовах повинно бути спрямовано на забезпечення та підтримку збалансованого економічного росту та ефективне використання ресурсів, стимулювання інвестиційної та підприємницької діяльності.

Сучасний розвиток України і її регіонів в значній мірі залежить від стану податкової політики. Практичний досвід країн заходу повинен в повній мірі бути використаний для розбудови правильної податкової системи. Встановлення в Україні високого рівня податкових стягнень з метою вирішення, перш за все питань поповнення бюджету є основною податковою стратегією на тривалий термін, що перешкоджає ефективному функціонуванню підприємницьких структур, призводить до ухилення від сплати податків, спаду виробництва і формування «тіньової економіки».

Існуюча податкова система України характеризується наступними негативними рисами:

1. Велика чисельність нормативних документів та невідповідність законів та підзаконних актів, які регулюють податкові відносини.

2. Нестабільність податкового законодавства, а саме численні зміни та поправки до існуючих законів.

3. Відсутність регулюючої функції та зосередження на фіскальній ролі податків.

4. Відсутність достатніх правових гарантій для учасників податкових відносин.

Проведення податкової реформи в Україні повинно ґрунтуватись на таких засадах

реформування системи оподаткування:

• Загальне спрощення правової бази оподаткування, забезпечення зрозумілості норм основного законодавчого акту з оподаткування;

• Уніфікація підходів і методів визначення елементів за всіма податками (зборами) та вимог до ведення обліку нарахування податків (зборів);

• Зменшення кількості податків та скасування податків (зборів, обов’язкових платежів), витрати на адміністрування яких перевищують доходи від їх стягнення;

11

• Зниження рівня податкового навантаження на суб’єктів оподаткування та зрівняння податкового тиску на різні категорії платників податків;

• Застосування замість податкових пільг системи цільових бюджетних дотацій, направлених на підтримку найменш захищених верств населення та на розвиток пріоритетних галузей господарства України;

• Підтримка розвитку та поширення малого підприємництва шляхом запровадження спеціальних режимів оподаткування суб’єктів малого підприємництва;

Зміни в податковій системі необхідні. Вони повинні бути послідовними і передбаченими. Їхніми головними напрямками повинні стати: зниження загального рівня оподатковування при різкому розширенні податкової бази, скорочення кількості податків і спрощення системи оподатковування, посилення податкової дисципліни не тільки за рахунок адміністративного тиску, систематизація і кодифікація податкового законодавства.