6. Вірування натовпу.

 

Верование - це щось близький до культурної парадигмі, глобальної ідеології, те, що цементує суспільство будь-якою його рівні. Тому погляди натовпу поділяються на два виду - постійні, тобто. удерживающиеся багато століть, і мінливі, панівні короткий час.

До постійним ставляться вірування, службовці фундаментом цивілізації: християнство; феодалізм; реформація; націоналізм; демократія; соціалізм. Переконати постійне вірування натовпі нелегко, і нелегко її ліквідувати, це відбувається інакше, як за допомогою революцій, і тільки тоді ми, коли вірування втратила своєю владою. Верование близько до краху тоді, як його піддається обговоренню, оскільки є лише фікцію. Період між крахом одного вірування і становленням іншого переживається як анархія. "Загальні вірування необхідні підтримки цивілізацій, т.к. вони дають відоме напрям ідеям та лише лише вони можуть навіяти віру і створити борг".[9] Інстинктивно народи захищають свої ідеології із властивою натовпі нетерпимістю, що слід визнати, благом - там же тримається культура. Варто тільки з'явиться і утвердиться у душі натовпу який-небудь новий догми, вона негайно стає натхненником всіх його установ, її мистецтва і його поведінки. Влада вірування над душами абсолютна. Люди тільки і мріють про реалізацію, законодавці клопочуть про застосуванні у житті, філософи ж, артисти і літератори займаються його роз'ясненням, відтворюючи їх у різні форми. Якщо влада тирана минає, влада вірування абсолютна, довгий час не підвладна часу. Безглуздя ідеології не перешкода. Торжество вірування можливе за умови, тоді як віруваннях полягає який-небудь таємничий дурниця; отже очевидна нісенітниця деяких сучасних вірувань ще може перешкоджати її опанувати душею натовпу.

Непостоянные вірування  народжуються і зникають разом із кожної епохою - такі напрями літератури і мистецтва: романтизм, натуралізм, містицизм; політичні партійні ідеології (часто найрізноманітніші партії сповідують, по суті, те ж ідеологію). Якщо проаналізувати історію Франції протягом тридцятирічного періоду - від 1790 року у 1820 року, то спочатку натовп була монархічній, потім - революційної, потім сповідувала ідеали імперії і наприкінці кінців, повернулася до монархії. У релігії ланцюжок переворотів пристрастей натовпу цей самий період наступна: католицизм - атеїзм - деїзм - католицизм. Аналогічні метаморфози сталися лише з натовпом, але й її ватажками - ті ж члени Конвенту стали вірними слугами спочатку Наполеона, та був - Людовіка XVIII. У Росії її, наприклад останнє століття натовп була монархічній, потім революційної, потім сповідувала соціалізм і поривалася комунізму, але тепер йде до демократії. І це не кінець. Моментально змінюються подання у відношенні країн, із якими починають війну чи укладають світ. Чинники, які збільшують число непостійних думок, такі: розхитування постійних вірувань; могутність натовпу, її автономія; печатку, яка поширює протилежні думки. У результаті дії даних чинників уряд не може зможе ефективно управляти натовпом, і самі натовп змушує слідувати у себе політиків. Сиюминутная мінливість думок призводить до того, що вони знецінюються, політичні ідеології стають схожі один на друга, ні тим більше більш-менш освічених людей заражаються скептицизмом.

Звісно, розмивання громадського світосприймання - симптом занепаду. Зате такий стан і породжує свободу слова. Коли якусь ідею заволодіє масами, її з них тираническую влада, а оскільки натовп мінлива, повна руйнація цивілізації неминуче. "Якщо щось і може відстрочити годину остаточного руйнації, це саме таке дедалі більшу байдужість натовпу до кожного загальному віруванню".[10]