7. Романтизм. Що це за напрям. Де і як виник.

Наприкінці XVIII - початку XIX ст. в літературі і мистецтві розвивався літературний напрям - романтизм. Письменник повинен був простежити всі сфери духовності людини, розкрити причини незвичності її поведінки у певних ситуаціях. У романтичних творах ми бачимо іноді і фантастичні події, ситуації, виняткових людей. Автори використовували народну фантастику, жахливі картини кріпосницької дійсності, страждання простих людей, їх загибель; показували протест бідняків проти гноблення, сваволі поміщиків. Так у романтичних творах Т. Шевченка "Причинна", "Тополя", "Утоплена" змальовані селянські дівчата, які прагнуть до щастя, але не досягають його. Автор переживає за своїх героїв, показує їх трагічну загибель. Цим він протестує проти жорстокої дійсності. Шевченко використовує народну творчість, фантастику: героїні перетворюються на тополю, лілею, стають жертвами русалок тощо. У поемі "Гайдамаки" чітко проступають елементи романтизму в характеристиці гайдамаків, їх розправі з шляхтою. Ці елементи характерні не тільки для ранньої творчості. Так у творах пізнішого періоду вони теж помітні: "Лілея", "Русалка", "Княжна", "Марина", "Іржавець". Прогресивний романтизм знайшов своє відображення і в творчості Маркіяна Шашкевича. У віршах він оспівує героїзм народу проти польської шляхти ("Наливайко", "Хмельницького обступленіє Львова"). Одним з перших поетів-романтиків виступив Л. Боровиковський. Він розробляє мотиви, взяті із побутових та історичних пісень: спроба приворожити хлопця, розлука дівчини із козаком; самогубство молодої жінки, яка не діждалася милого; смерть козака на чужині ("Чорноморець", "Розставання", "Чарівниця"...). У творах на історичні теми він змальовує гайдамаків, Семена Палія, Богдана Хмельницького. Найкращим твором П. Куліша-романіста є оповідання "Орися", у якому він переносить у старосвітську Україну події Гомерової "Одіссеї". У текст автор уводить романтичну легенду про золоторогих турів і зачарованого князя. Романтичні твори українських письменників сприяли розвитку та утвердженню реалізму, народності в літературі.

Романти́зм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності і ролі та значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокрема українського. Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» Олександра Павловського і збірка Миколи Цертелева «Опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії. До виявів українського передромантизму зараховують також виданий у Москві 1827 збірник «Малороссийские песни» М. Максимовича і балади П. Гулака-Артемовського («Твардовський» і «Рибалка», 1827). Український романтизм виник не так як реакція проти не надто значного в українській літературі класицизму, а проти наявних у ній тоді бурлескних і травестійних традицій і розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості, з одного боку, та писань російських і польських романтиків — з другого. Зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах. В російській літературі провідними представниками української школи були не тільки захоплені українською екзотикою (природою, історією, народним побутом і творчістю) росіяни (К. Рилєєв, О. Пушкін, Ф. Булґарін), але й численні українці, що писали російською мовою (О. Сомов, М. Маркевич, Є. Гребінка й особливо М. Гоголь). Визначальними були українські теми й українські екзотичні сюжети також для творчості польської української школи"— романтиків А. Мальчевського, Б. Залєського й С. Ґощинського.