5. Соціальні норми як регулятори поведінки особистості

Феленюк Яна

Філик Яна

Поведінка особистості як об'єкта управління будуєть­ся на підставі відповідних соціальних норм. Ці норми можна визначити як історично сформовані стандарти поведінки та діяльності, виконання яких для індивіда і групи є необхідною умовою залучення їх у соціальне ціле (або створення соціального цілого).

Норма з латинської мови "погте" — взірець. Це наяв­ний у соціальній спільності чи групі стандарт, зіставленням з яким визначається прийнятливість і доско­налість об'єктів, процедур і продуктів діяльності (зокрема, юридичні, моральні, мовні норми).

Основним змістом норми є передусім вимоги суспіль­ства.

Соціальні норми кожної групи виявляються у відпо­відних правилах і у вигляді засобу, по-перше, для орієнтації поведінки кожної особистості в тій чи іншій ситуації, по-друге, для соціального контролю за їх поведінкою з боку певної спільності людей.

Можна стверджувати, що групові (або соціальні) нор­ми зазвичай є стандартом поведінки в малій групі, регулятором відносин, які в ній наявні.

Учені, аналізуючи різноманітність групових норм, зумовлених системою офіційних та неофіційних відно­син, виділили загальну характеристику функціонуван­ня норм у малій групі.

По-перше, норми є продуктом соціальної взаємодії і виникають у процесі життєдіяльності групи, а також вводяться до неї більшою соціальною спільнотою (на­приклад організацією).

По-друге, група не визначає норм для кожної мож­ливої ситуації, вони формуються лише щодо дій і ситуа­цій, які мають певну важливість для групи.

По-третє, норми можуть застосовуватися до ситуації загалом, безвідносно до окремих членів групи і ролі, яку вони відіграють, а можуть лише регламентувати вико­нання соціальних ролей, тобто бути рольовими стандар­тами поведінки.

По-четверте, норми вирізняють за мірою їх прийнят­тя групою: деякі норми схвалюють майже всі учасники групи, натомість інші підтримує лише незначна кіль­кість.

По-п'яте, норми відрізняються також за мірою і ши­ротою девіантності (відхилення), що допускаються, і відповідним діапазоном санкцій, які у цьому разі засто­совують.

Отже, групові норми регулюють діяльність групи як організаційної одиниці в її прямуванні до певної мети. Форми вияву і дії цих норм різноманітні й охоплюють широкий діапазон: від зовнішніх ритуалів до мораль­ного та естетичного вибору. Особливо потрібно акцен­тувати, що функціонування групових норм безпосеред­ньо пов'язане із соціальним контролем за поведінкою індивіда. Дотримування групових норм забезпечується відповідними санкціями.

Соціальні санкції (лат. "вапсііоп" — непорушна, жорстка постанова) — це засоби соціального контролю, які виконують функцію інтеграції групи, регулюють поведінку її членів.

Виокремлюють позитивні санкції, тобто заохочення до дій, бажаних для групи, схвалюваних нею, та нега­тивні — як покарання за небажані дії.

Отже, соціальні норми виконують функції орієнтації поведінки, її оцінювання та контролю за нею.

Як регулятивний механізм поведінки, соціальні нор­ми не тільки забезпечують певну уніфікацію поведінки членів групи, а й одночасно регулюють відмінності в се­редині групи. Вони створюють статусно-рольову структуру групи, підтримуючи таким чином стабільність її існування. Головним призначенням дії групових норм є забезпечення існування групи як цілісної системи у суспільній діяльності. Цілі, які ставить перед собою індивід, значною мірою визначаються саме груповими нормами. Вплив групи на індивіда виявляється в його бажанні узгоджувати свої дії з нормами, прийнятими в групі, й уникати тих дій, які можна розглядати як відхід від них. Індивід не може вважатися повноцінним членом групи, доки він психологічно не залучений до неї, тобто доки він не прийняв групові норми за стан­дарти своєї власної поведінки. Якщо він не погоджуєть­ся із чинними груповими нормами, то можна бути чле­ном групи лише номінально, але не психологічно.

Водночас норми можуть бути чинником ригідності групи та особистості, обмежувати їхню діяльність у но­вих чи незвичних ситуаціях, гальмувати процеси гру­пового та індивідуального розвитку.

Ті чи інші соціальні норми мають як малі, так і ве­ликі групи (класи, етнічні спільності).

Соціальні норми, які виробляються в малих групах, тісно пов'язані з масовою свідомістю спільності, до якої ця група належить. Західні дослідники виявили, що у виробничих групах на неформальній основі часто ви­никають неписані стандарти рівня продуктивності пра­ці, які не можна перевищувати (Хоторнський експери­мент). Ці неформальні стандарти регулюються різними груповими санкціями. Таке обмеження продуктивності є одним зі стихійних способів боротьби працюючих з під­вищеною інтенсивністю праці з боку роботодавців.

Отже, соціальні норми виникають не тільки в резуль­таті цілеспрямованої діяльності офіційних організацій, але й стихійно, тобто неофіційно. Особливо це яскраво виявляється на рівні малих груп.

Як показали дослідження, на промислових підприєм­ствах первинні виробничі колективи ставлять до своїх учасників різні вимоги:

• розвиток трудової активності;

• підвищення професійної майстерності;

• підвищення загального рівня культури;

• підвищення рівня спілкування в колективі.

Було доведено, що характер вимог колективу до осо­бистості залежить від соціально-демографічних особли­востей колективу і належного рівня культури його учас і шків. Цікаві спостереження провели угорські психо­логи І. Балінта та М. Мурані, що стосувались ставлен­ня членів бригади до безпеки праці.

Було виявлено, що в одному виробничому колективі сформувалися такі норми, як невиконання деяких пра­вил техніки безпеки (застосування поясів безпеки під час роботи на висоті). І нові члени колективу, щоб заво­ювати повагу, також не виконували правила безпеки, що спричиняло травматизм.

Отже, одним із визначених чинників ефективного управління особистістю у виробничому колективі є вра­хування тих соціальних норм, які склалися, а також знання їх специфіки і сили впливу на працівників.

Учені довели, що ефективність соціальних норм як регуляторів поведінки простежується здебільшого у ви­падках, коли група, до якої належить індивід, водно­час є референтною. Тобто такою, з якою особистість себе більшою мірою ототожнює. Тоді соціальні цінності й норми цієї референтної групи є для індивіда еталоном діяльності (хоча сам індивід до її складу може і не нале­жати). Наприклад, молодий робітник низької кваліфі­кації для себе референтною групою вибирає висококва­ліфікований колектив і свою групову діяльність спів­відносить з груповими нормами саме цього колективу.

Отже, щоб пояснити поведінку цієї чи іншої люди­ни, необхідно передусім звернутися до цінностей і норм її референтної групи.

Переважно кожна людина таких референтних груп має декілька і залежно від чинників орієнтується то на одну, то на іншу.

Ті особи, з якими індивід порівнює свій статус, є референтними. Група може стати референтною тому, що інші люди порівнюють з нею індивіда.

Дослідження виявили зв'язок між віком, статтю пра­цівників та їхніми орієнтаціями на певні норми.

У цілому систематичне вивчення соціальних норм працівників (залежно від соціально-демографічних і професійно-кваліфікаційних характеристик) є необхід­ною умовою ефективного стимулювання трудової діяльності й оптимізації управлінських відносин.

13