2. Виборчий процес

Списки виборців складаються в комуні, де утворюється виборча комісія, яка включає мера комуни і чотирьох членів, призначуваних комунальним радою. Кожні півроку ця комісія переглядає списки виборців. Вона ж готує вибори.

У кожному виборчому окрузі утворюється центральне виборче бюро з трьох суддів, один з яких є головою. Всі члени призначаються головою апеляційного суду. У цьому органі реєструються кандидати при виборах до Парламенту, і в ньому проводиться підрахунок голосів по виборчому округу. Це бюро повідомляє про результати голосування в Національне виборче бюро. Остання складається з членів Касаційного суду, точніше - з голови палати цього суду та чотирьох радників, призначуваних головою цього органу.

Скарги щодо списків виборців (на невключення до списку, спотворення даних тощо) спочатку розглядаються в самій комунальної комісії, а потім в бюро округу; рішення останнього може бути оскаржене в апеляційний суд, а потім до Касаційного суду.

Італійське законодавство не встановило дня тижня для голосування, але по сталому звичаю воно проводиться в неділю і вранці в понеділок.

Абсентеїзм без поважних причин фіксується протягом п'яти років в судових органах, а мер комуни може вивісити для загального огляду список виборців, безмотивно ухилились від голосування. Однак будь-яких інших правових санкцій таке ухилення не тягне.

Порядок висування кандидатів і визначення підсумків виборів розглянуто нижче.

Згаданий вище Закон про участь держави у фінансуванні політичних партій 1974 передбачив фінансування виборчих кампаній з виборів членів Палати депутатів і Сенату. Загальна сума, що відпускається на фінансування кампанії, постійно зростає від виборів до виборів. При її розподілі беруть до уваги число голосів, отриманих в національному масштабі, в абсолютному (потрібно набрати не менше 300 тис. голосів) або у відносному вирахуванні (потрібно отримати не менше 2% від числа поданих голосів). При цьому політичні партії повинні виставити свої власні списки кандидатів більш ніж в 2/3 загального числа виборчих округів. У рівній мірі отримують грошові кошти партії, що брали участь у виборах до Палати депутатів і завоювали щонайменше одне місце в областях зі спеціальним лінгвістичним статусом. З виділеної загальної суми 20% розподіляються між усіма партіями, що мають на це право. Інші 80% розподіляються пропорційно числу отриманих голосів. Названі суми відшкодовуються протягом 30 днів, наступних за оголошенням результатів виборів.

3. Система парламентських виборів

Діюча система встановлена ??згаданими законами 1993 Колишнє законодавство передбачало формування обох палат Парламенту практично тільки за пропорційною системою без обмежень, результатом чого була наявність в палатах безлічі фракцій, що ускладнювало формування стійкого Уряду та перешкоджало його нормального існування.

Уряд в середньому трималося трохи менше 10 місяців (за деякими підрахунками, дев'ять місяців і 20 днів). На референдумі, проведеному 18 - 19 квітня 1993, за введення мажоритарної системи з виборів до Сенату висловилися 82,1% виборців, що проголосували, проти - 17,9% (всього проголосували 86% виборців). Це голосування спонукало Парламент на вироблення двох нових виборчих законів, які змінили певні норми в раніше діяв виборчому законодавстві.

Палата депутатів, яка, згідно з ч. 2 ст. 56 Конституції, налічує 630 членів, обирається «загальним, прямим і рівним, вільним і таємним» голосуванням в один тур.

Країна ділиться на 27 виборчих округів. Територія більшості виборчих округів збігається з територією областей, лише області П'ємонт, Венеція, Лаціо, Сицилія і Кампанья діляться кожна на два, а Ломбардія - на три виборчі округи. Згідно ч. 4 ст. 56 Конституції, місця в палаті розподіляються між виборчими округами шляхом ділення числа жителів республіки, певного останньої загальної переписом населення, на 630 і потім ділення числа жителів округу на це внутрішня приватне з застосуванням правила найбільшого залишку.

У цих великих виборчих округах за пропорційною системою (квота Т. Хера, правило найбільшого залишку, 4-відсотковий загороджувальний пункт, допускається одна преференція - згадайте, що це за інститути) обираються 25% депутатів. Зазначені виборчі округи, в свою чергу, діляться на одномандатні, в яких за мажоритарною системою відносної більшості обираються інші 75% депутатів.

Для висунення кандидата по одномандатному округу потрібно від 500 до 1 тис. підписів виборців комуни, що входить до складу округу. Для висунення списку кандидатів у комуні, що входить до складу багатомандатного виборчого округу, що має населення до 500 тис. жителів, необхідно від 1,5 тис. до 2 тис. підписів; якщо виборчий округ має від 500 тис. до 1 млн. жителів, в комуні потрібно від 2,5 тис. до 3 тис. підписів, а якщо населення виборчого округу перевищує 1 млн. жителів, то зібрати підписів в комуні потрібно від 4 тис. до 4,5 тис.

Виборець отримує два бюлетені, по одному з яких він голосує за кандидата в одномандатному окрузі, а по іншому - за список кандидатів у багатомандатному окрузі.

На виборах в Палату депутатів у 1994 і 1996 рр.. по 475 місць було заміщено по уніномінальной мажоритарною системою і по 155 - за пропорційною.

С е н а т, що включає, згідно з ч. 2 ст. 57 Конституції, 315 виборних сенаторів, також обирається на 3/4 за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах і на 1/4 за пропорційною системою. Виборчими округами служать тільки області, з яких Валь д'Аоста утворює один одномандатний округ, а Молізе - два одномандатних. Решта областей, згідно з ч. 3 ст. 57, повинні мати не менше семи сенаторів кожна. Місця в Сенаті розподіляються між виборчими округами так само, як при формуванні Палати депутатів. Пропорційна система з виборів сенаторів характеризується застосуванням методу д'Ондта і відсутністю загороджувального пункту.

Для висунення кандидата в сенатори в одномандатному окрузі потрібно зібрати в комуні від 1 тис. до 1,5 тис. підписів зареєстрованих виборців.

При висуванні кандидатів для обрання за пропорційною системою законодавство говорить лише про «організованих політичних групах». Тому основна роль тут відводиться політичним партіям, хоча теоретично ніщо не перешкоджає групам виборців представляти списки кандидатів для балотування в індивідуальному порядку.

Закони 1993 встановили порядок заміщення вибулих депутатів і сенаторів. Він однаковий для обох палат. У разі вибуття парламентарія, обраного за пропорційною системою, його місце займає перший не пройшов в палату кандидат того ж списку, за яким був обраний вибулий парламентарій. Якщо ж вибув депутат або сенатор, обраний по одномандатному округу, тобто за мажоритарною системою, то голова відповідної палати повинен негайно про це інформувати Голови Ради міністрів і міністра внутрішніх справ з тим, щоб були організовані додаткові вибори.